№ 296/1205/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 296/1205/17

провадження № 61-21476св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи за позовом ОСОБА_1 :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житомирська міська рада,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , комунальне підприємство «Агентство з управління майном», приватне підприємство «ТАІС-1»,

учасники справи за позовом ОСОБА_3 :

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: Житомирська міська рада, приватне підприємство «ТАІС-1», ОСОБА_11 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_11 на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Житомирської міської ради про скасування рішень, визнання свідоцтв недійсними та визнання належності нерухомого майна співвласникам багатоквартирного будинку.

Позов мотивувала тим, що їй та третім особам як власникам квартир багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 належать допоміжні приміщення, що знаходяться в зазначеному будинку, а саме: коридор загальною площею 2,4 м?, колясочна загальною площею 10,7 м?, підсобне приміщення загальною площею 1,4 м?, підсобне приміщення загальною площею 4,7 м?, що разом становить 19,2 м?, а також приміщення загального користування, до яких належить тамбур загальною площею 4,9 м?, коридор загальною площею 4,9 м?, коридор загальною площею 15,9 м?, що разом становить 25,7 м?.

З листа виконавчого комітету Житомирської міської ради від 17 листопада 2016 року за № 25/ш-10489 їм стало відомо, що на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07 листопада 2012 року за № 466 територіальній громаді м. Житомира в особі Житомирської міської ради видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення загальною площею 19,20 м?, розташовані у вказаному будинку.

Указувала, що додатками № 1 та № 2 до рішення Житомирської міської ради від 06 вересня 2016 року за № 328 «Про перелік об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2016-2017 роках» затверджено перелік об`єктів нерухомого майна, що відноситься до комунальної власності міста Житомира, а саме: нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , а також перелік об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2016-2017 роках, а саме: нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що Житомирська міська рада, приймаючи оскаржувані рішення № 466 від 07 листопада 2012 року та № 328 від 06 вересня 2016 року, порушила вимоги статті 369 ЦК України, статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ОСОБА_1 просила:

- скасувати рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради 07 листопада 2012 року за № 466;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане виконкомом Житомирської міської ради 15 листопада 2012 року на нежитлові приміщення загальною площею 19,20 м?, що розташовані в АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення Житомирської міської ради від 06 вересня 2016 року за № 328 «Про перелік об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2016-2017 роках» в частині затвердження переліку об`єктів нерухомого майна, які належать до комунальної власності, а саме: нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 та в частині зазначення вказаних приміщень у переліку об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2016-2017 роках;

- визнати факт належності співвласникам квартир багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на праві власності наступних приміщень: коридору загальною площею 2,4 м?, колясочної загальною площею 10,7 м?, підсобного приміщення загальною площею 1,4 м?, підсобного приміщення загальною площею 4,7 м?, що разом становить 19,2 м? в будинку по АДРЕСА_1 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до Житомирської міської ради, Приватного підприємства «ТАІС-1», ОСОБА_11 про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Окрім обставин, на які посилалася ОСОБА_1 , зазначала, що 23 травня 2017 року Територіальна громада міста Житомира в особі Житомирського міського голови ОСОБА_12 та ПП «ТАІС-1» уклали договір купівлі-продажу приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я., відповідно до пункту 1.1. якого територіальна громада міста Житомира передала у власність ПП «ТАІС-1» нежитлові приміщення загальною площею 19,2 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЖТ141171861135, виданої 06 липня 2017 року управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради, державний реєстратор виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Русецький І. В. зареєстрував за ОСОБА_11 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 19,4 м?.

Посилаючись на те, що територіальною громада міста Житомира відчужила нерухоме майно, яке є власністю співвласників багатоквартирного будинку, ОСОБА_3 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення від 23 травня 2017 року, укладений між територіальною громадою міста Житомира та ПП «ТАІС-1»;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 19,4 м? у власність співвласників квартир багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 25 січня 2018 року справа за позовом ОСОБА_1 та справа за позовом ОСОБА_3 об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 06 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- скасовано рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07 листопада 2012 року за № 466;

- визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане виконкомом Житомирської міської ради 15 листопада 2012 на нежитлові приміщення загальною площею 19,20 м?, відповідно інвентарної справи № 16581 , що розташовані у АДРЕСА_1 ;

- скасовано рішення Житомирської міської ради від 06 вересня 2016 року за № 328 «Про перелік об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2016-2017 роках» в частині затвердження переліку об`єктів нерухомого майна, яке належить до комунальної власності, а саме: нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , та в частині зазначення вказаного приміщення в переліку об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2016-2017 роках;

- визнано факт належності співвласникам квартир багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на праві власності наступних приміщень: коридору загальною площею 2,4 м?, колясочної загальною площею 10,7 м?, підсобного приміщення загальною площею 1,4 м?, підсобного приміщення загальною площею 4,7 м?, що разом становить 19,2 м?, в будинку по АДРЕСА_1 до 07 листопада 2012 року.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірні нежитлові приміщення є допоміжними, а тому в силу вимог закону належать на праві спільної сумісної власності всім співвласникам багатоквартирного будинку та не підлягають окремій приватизації. Оскільки розпорядження таким майном можливе лише за згодою всіх його співвласників, оспорені рішення органу місцевого самоврядування є незаконними.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 , суд зазначив, що позивачка не навела передбачених статтями 203 215 ЦК України підстав недійсності правочину, а також врахував, що на момент укладення оспорюваного договору територіальна громада міста Житомира була власником спірних нежитлових приміщень. Суд також не вбачав за можливе витребувати з володіння ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_3 , оскільки співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності належали допоміжні приміщення, а не квартира як об`єкт нерухомого майна.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 06 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення, яким:

- визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення від 23 травня 2017 року, укладений між територіальною громадою міста Житомира та ПП «ТАІС-1»;

- витребувано з володіння ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 19,4 м? у власність співвласників квартир багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд установив наявність передбачених статтею 215 ЦК України підстав для визнання вказаного правочину недійсним, оскільки продавець (територіальна громада міста Житомира) не був власником відчужуваних нежитлових приміщень у силу вимог закону, а свідоцтво про право власності Житомирської міської ради на вказане майно скасоване в межах розгляду цієї справи. Оскільки квартира АДРЕСА_3 утворена внаслідок переобладнання допоміжних приміщень, які належали співвласникам багатоквартирного будинку, суд апеляційної інстанції вважав за можливе витребувати з незаконного володіння ОСОБА_11 саме квартиру як об`єкт нерухомого майна.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 06 лютого 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Аргументи учасників справи

26 листопада 2019 року ОСОБА_11 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційний суд безпідставно встановив факт незаконного переобладнання нежитлових приміщень у квартиру, не надавши оцінки декларації про готовність об`єкта до експлуатації;

- права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215 216 ЦК України;

- суд не врахував, що 24 січня 2018 року відповідачка відчужила квартиру № 1А ОСОБА_13 , а тому позов про витребування майна з чужого незаконного володіння пред`явлений до особи, яка не володіє спірним майном, та не може бути задоволений.

У лютому 2019 року від ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд зробив правильний висновок про незаконність відчуження Житомирською міською радою нерухомого майна, яке їй не належало. Вважає, що доводи касаційної скарги про вибуття з власності ОСОБА_11 спірного нерухомого майна не заслуговують на увагу, оскільки на момент пред`явлення ОСОБА_3 позову саме ОСОБА_11 була власницею квартири № 1А , а дії з відчуження квартири вчинені відповідачкою після початку судового розгляду.

Житомирська міська рада у лютому 2019 року подала заяву, в якій підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Предметом касаційного перегляду є постанова Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 . Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося, а тому Верховним Судом не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що до багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , співвласниками якого є позивачі та треті особи, належать допоміжні приміщення, що знаходяться у цьому будинку, а саме: коридор загальною площею 2,4 м?, колясочна загальною площею 10,7 м?, підсобне приміщення загальною площею 1,4 м?, підсобне приміщення загальною площею 4,7 м?, що разом становить 19,2 м?.

Позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору дарування квартири від 06 липня 2001 року. Позивач ОСОБА_1 є власником квартири № 42 в цьому ж будинку з 16 листопада 2000 року.

На підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07 листопада 2012 року за № 466 територіальній громаді м. Житомира в особі Житомирської міської ради 15 листопада 2012 року видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення загальною площею 19,20 м?, що розташовані по АДРЕСА_1 .

23 травня 2017 року територіальна громада міста Житомира в особі Житомирського міського голови ОСОБА_12 та ПП «ТАІС-1» в особі директора Сидорчук О. М. уклали договір купівлі-продажу приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 5132, відповідно до пункту 1.1. якого територіальна громада передала у власність покупця ПП «ТАІС -1» нежитлові приміщення загальною площею 19,2 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Доказів на підтвердження передання у власність ОСОБА_11 нежитлових приміщень, їх переведення у житловий фонд та присвоєння юридичної адреси до реєстрації за відповідачкою права власності на квартиру матеріали справи не містять.

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи № 03/18 від 11 липня 2018 року квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 19,4 м?, житлова площа 15 м?, що належить ОСОБА_11 , була утворена в результаті реконструкції підсобних (допоміжних) приміщень в будинку по АДРЕСА_1 , до яких належали: коридор загальною площею 2,4 м?; колясочна загальною площею 10,7 м?; підсобне приміщення загальною площею 4,7 м?, що разом становлять 19,2 м?, які згідно нормативно-правових актів належать власникам квартир будинку та призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців; утворення квартири проведене з порушенням Державних будівельних норм України і не відповідає вимогам нормативно-правових актів - ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», а саме: площа квартири - 19,4 м? (згідно пункту 2.22 ДБН В.2.2-15-2005 мінімальна площа однокімнатної квартири - АДРЕСА_7 згідно пункту 2.27 ДБН В.2.2-15-2005 мінімальна площа суміщеного санвузла - 3,8 м?.)

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За схожих обставин Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У справі, що переглядається, встановивши, що орган місцевого самоврядування розпорядився спільним майном (допоміжними приміщеннями в багатоквартирному будинку) без згоди всіх його співвласників, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність передбачених статтею 388 ЦК України підстав для його витребування.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент вирішення судами попередніх інстанцій позовної вимоги ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_11 вже відчужила спірне нерухоме майно іншій особі, колегія суддів не приймає з таких мотивів.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_11 приймала участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, заперечувала проти задоволення позовних вимог із підстав їх необґрунтованості та недоведеності, а на обставини відчуження спірного нерухомого майна іншій особі не посилалася.

З огляду на викладене обставина відчуження відповідачкою нерухомого майна під час розгляду справи судом першої інстанції, про яку ОСОБА_11 не повідомила суди попередніх інстанцій, що очевидно є недобросовісною процесуальною поведінкою, не може бути підставою для скасування оскарженого судового рішення за її касаційною скаргою.

Аргументи касаційної скарги про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215 216 ЦК України, колегія суддів не приймає з таких мотивів.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту».

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оскарженим судовим рішенням задоволено, зокрема, позовну вимогу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23 травня 2017 року, укладеного між територіальною громадою міста Житомира та ПП «ТАІС-1».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18 (провадження № 61-1621св19) зроблено висновок, що «у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись усі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них».

Тобто, позовні вимоги про визнання правочину недійсним вірно пред`явлені ОСОБА_3 до Житомирської міської ради та ПП «ТАІС-1». При цьому, сторони оспорюваного правочину, який апеляційним судом визнано недійсним, не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідачів свідчить про їх згоду з постановою апеляційного суду.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_11 не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржене судове рішення в частині визнання правочину недійсним порушує її права та інтереси за умови, що сторони такого правочину (відповідачі, до яких пред`явлено вказану позовну вимогу) не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з судовим рішенням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов