Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 296/3439/16-ц

провадження № 61-2742св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 9, Управління житлового господарства Житомирської міської ради в особі Відділу приватизації державного житлового фонду, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Інститутське»,

третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 9 (далі - КВЖРЕП №9), Управління житлового господарства Житомирської міської ради в особі Відділу приватизації державного житлового фонду, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Інститутське» (далі - ОСББ «Інститутське»), третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про виділення у користування окремої кімнати, укладення окремого договору найму, визнання недійсним та скасування розпорядження про передачу квартири у приватну власність.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2018 року позовні вимоги в частині виділення окремої кімнати та укладення окремого договору найму, за заявою позивача залишено без розгляду.

Позовні вимоги про скасування розпорядження про передачу квартири у приватну власність, ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона та її неповнолітня дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , як члени сім`ї наймача.

Наймачем вказаної квартири є її батько, відповідач ОСОБА_3 , також у квартирі зареєстровані її мати, відповідач ОСОБА_4 та сестра, відповідач ОСОБА_5 .

Оскільки відповідачі чинили їй перешкоди у користуванні квартирою, не пускали до житла та не надавали ключі від вхідних дверей, вона у липні 2011 року звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення та укладення окремого договору найму.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року, скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 серпня 2014 року у справі № 296/783/12-ц в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення та надання ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітню доньку такими, що втратили право користування жилим приміщенням, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення первісних вимог, а саме вселено ОСОБА_1 та її неповнолітню доньку ОСОБА_6 до спірної квартири, зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей вказаної квартири, та відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітню дочку такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Таким чином вказаними судовими рішеннями було відновлено порушене її та її неповнолітньої дочки право на користування спірною квартирою.

Проте відповідачі, користуючись тим, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 26 серпня 2014 року у справі № 296/783/12-ц було відмовлено у задоволенні її вимог про усунення перешкод у користуванні житлом та вселенні, а задоволено зустрічні позовні вимог та визнано її разом з неповнолітньою дочкою такими, що втратили право користування жилим приміщенням, відповідачі зняли її з дочкою з обліку у квартирі АДРЕСА_1 та у порушення вимог чинного законодавства здійснили приватизацію вказаної квартири, без їх участі та згоди, чим порушили їх право на приватизацію державного житлового фонду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 21 січня 2015 року № 63577 про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну часткову власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 вересня 2018 року у складі судді Драча Ю. І. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватизацію спірної квартири проведено із дотриманням вимог чинного законодавства, при цьому права позивача та її неповнолітньої доньки, які не були зареєстровані у квартирі на час її приватизації, а також не є членами сім`ї наймача не порушено. Крім того ОСОБА_1 використала своє право на приватизацію державного житлового фонду в межах номінальної вартості житлового чеку та відповідно не має права на приватизацію спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 у своїх інтересах залишено без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким скасовано розпорядження Відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 21 січня 2015 року № 63577 про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну часткову власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не має права на приватизацію спірної квартири, оскільки ОСОБА_1 скористалася своїм правом на приватизацію житла відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», набувши у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 26 січня 1994 року. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що при здійсненні приватизації квартири АДРЕСА_1 , відповідачами було порушено право неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована в ній, й право на проживання і користування якою було поновлено в судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції про відмову в позові з підстав їх недоведеності, та фактично обґрунтував задоволення вимог про скасування розпорядження органу приватизації на підставі рішення суду про примусове вселення доньки позивача до спірного приміщення. До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов без з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, без урахування наявності факту набуття донькою позивача при її примусовому вселенні у спірну квартиру прав на таке приміщення, саме як члена сім`ї наймача, без дослідження обставин щодо постійного проживання позивача та її доньки в цій квартирі на правах членів сім`ї наймача, а отже без встановлення характеру правовідносин між сторонами, тобто з порушенням норм процесуального права. Поза увагою суду апеляційної інстанції також залишилося те, що при зверненні до суду з даним позовом, питання щодо визнання позивача та її доньки членами сім`ї наймача жилого приміщення не було порушено, а в ході розгляду справи такі обставини так і не були позивачем доведені у встановленому порядку. Вищевказане призвело до ухвалення апеляційним судом незаконного рішення. Крім того, позивач була вселена на підставі рішення суду у спірну квартиру, яка на той час вже перебувала у приватній власності та не відносилася до об`єктів державного житлового фонду, а тому висновок апеляційного суду про набуття позивачем та її донькою на цій підставі передбачених законом прав на приватизацію цього жилого приміщення, саме як членами сім`ї наймача квартири із державного житлового фонду, не ґрунтуються на нормах матеріального права. Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд вважав, що донька позивача, як член сім`ї квартиронаймача, набула право на набуття у власність частки у спірній квартирі, а тому її права при приватизації були порушені, проте таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов через невірне тлумачення поняття «члена сім`ї», в розумінні сімейного законодавства, та терміну «член сім`ї наймача», передбаченого нормами житлового законодавства. Судом апеляційної інстанції не враховано правові позиції з цього приводу, висловлені у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі 6-60цс12, від 08 грудня 2010 року справа № 6-986св10, від 30 вересня 2009 року у справі 6-3634св08, у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 755/12446/17-ц. Відсутність підстав для задоволення позову, підтверджується тим, що відповідачами було дотримано визначену законом процедуру оформлення приватизаційних документів, докази здійснення ними неправомірних дій при подачі документів для проведення приватизації спірної квартири позивачем не надано, а відтак будь-які порушення вимог чинного законодавства під час проведення процедури приватизації спірної квартири відсутні, будь-яких доказів на противагу цьому матеріали справи не містять, та інших обставин судами не було встановлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були зареєстровані у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 , як члени сім`ї наймача.

Наймачем вказаної квартири значився батько позивача - ОСОБА_3 , також у даній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_4 - мати позивача, ОСОБА_5 - сестра позивача.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 26 серпня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про вселення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та укладення окремого договору найму. Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_1 та її неповнолітню дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення відповідачі зняли з реєстраційного обліку ОСОБА_1 та її неповнолітню доньку ОСОБА_6 , і здійснили приватизацію спірної квартири.

Розпорядженням Відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 21 січня 2015 року № 63577 квартира АДРЕСА_1 передана у приватну спільну часткову власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 по 1/3 ідеальній частці кожному.

Натомість рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року, скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 серпня 2014 року у справі № 296/783/12-ц в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення та надання ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітню дочку такими, що втратили право користування жилим приміщенням, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення первісних вимог, а саме вселено ОСОБА_1 та її неповнолітню дочку ОСОБА_6 до спірної квартири, зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей вказаної квартири, та відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітньої дочкм такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Приватизація державного житлового фонду в Україні здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

За змістом статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» I приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з пунктом 5 статті 5, статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин має право приватизувати зайняте ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлових чеків або з частковою оплатою один раз.

Передача зайнятих квартир (домоволодінь) у спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають в даній квартирі, в тому числі і тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються при наявності заяви громадянина.

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 16 грудня 2009 року № 396, одним з документів, який дає підстави для прийняття рішення про приватизацію, є довідка про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі.

У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

За правилами статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Відповідно до частини першої статті 5, статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Виходячи з аналізу змісту цього Закону у поєднанні з нормами статей 1 6 9 61 ЖК Української РСР, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Достовірно з`ясувавши, що на час прийняття розпорядження Відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 21 січня 2015 року № 63577, на підставі якого відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набули у спільну часткову власність в порядку приватизації спірну квартиру, порушено право неповнолітньої дочки позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на отримання у власність житла, як такої,що проживала та була зареєстрована у спірній квартирі з народження, тимчасова відсутність у вказаній квартирі була обумовлена неможливістю проживання в ній через перешкоди відповідачів, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачами неправомірно приватизовано квартиру АДРЕСА_1 , чим порушено право неповнолітньої доньки позивача на приватизацію цього житла в силу положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її тимчасового непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права участі в її приватизації.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що ні позивач, ні її неповнолітня дочка не є членами сім`ї наймача не заслуговують на увагу і спростовуються обставинами справи, так судами встановлено, що ОСОБА_1 та її неповнолітня дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були зареєстровані у спірній квартирі, як члени сім`ї наймача.

Аргументи касаційної скарги щодо набуття позивачем та її малолітньою донькою права користування спірною квартирою лише після їх примусового вселення на підставі рішення суду, є безпідставними, оскільки судовим рішенням були поновлені права ОСОБА_1 та її дочки ОСОБА_6 на право користування і проживання в спірній квартирі, у якій вони задовго були зареєстровані, як члени сім`ї наймача.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на постанови Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі 6-60цс12, від 08 грудня 2010 року у справі № 6-986св10, від 30 вересня 2009 року у справі 6-3634св08, та постанову Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 755/12446/17-ц безпідставні, оскільки у вказаних справах мають місце інші фактичні обставини.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Постанова Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, дія якої була зупинена ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко