Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 296/4642/19

провадження № 61-2708св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житомирська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року у складі судді Сингаївського О. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними дії Житомирської міської ради щодо відмови у приватизації квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача провести приватизацію житлового приміщення.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що з дозволу Житомирської міської ради він разом із сім`єю з 2005 року проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .

Маючи намір приватизувати квартиру, 09 травня 2019 року звернувся до Житомирської міської ради з заявою про приватизацію вказаної квартири, в задоволенні якої йому було відмовлено.

Вважаючи відмову відповідача в проведенні приватизації квартири порушенням своїх прав на житло, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у приватизації квартири з огляду на відсутність в останнього ордера на неї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

О6 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Відповідно до пункту 14 Положення про порядок передачі квартир (будинків) житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадяни, які проживають у гуртожитках, що перебувають у власності підприємства, установ організацій, утворених в процесі корпоратизації чи приватизації, набувають право на приватизацію займаних житлових приміщень після передачі таких гуртожитків у комунальну власність та за умови, що вони фактично проживають у таких гуртожитках правомірно і тривалий час не менше п`яти років.

На підставі рішення виконавчого комітету міськради від 13 листопада 2013 року № 5543 йому наданий дозвіл на постійну реєстрацію у квартирі АДРЕСА_1 .

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Корольовського районного суду міста Житомира справу № 296/4642/19 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання дій незаконними щодо відмови в приватизації квартири.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 26 січня 2005 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 на підставі дозволу виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26 січня 2005 року № 18/513.

Виконавчий комітет Житомирської міської ради надав ОСОБА_1 дозвіл на заселення у зазначену квартиру АДРЕСА_1 тимчасово, до вирішення питання постійного місця проживання, з тимчасовою реєстрацією терміном на 1 рік, з обов`язковим проведенням розрахунків за комунальні послуги та по квартирній платі.

Ордер на вказане житлове приміщення позивачу не надавався.

03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирської міської ради із заявою про надання дозволу на приватизацію спірного житлового приміщення, у задоволенні якої 24 травня 2018 року відмовлено через відсутність ордера на вселення до зазначеної квартири.

05 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирської міської ради із заявою про зарахування його та його сім`ї на квартирний облік, у відповідь на яку 05 квітня 2019 року відповідач роз`яснив порядок взяття громадян на квартирний облік за місцем проживання.

Посилаючись на те, що мешкає в спірній квартирі на законних підставах з 2005 року, іншого власного житла не має та, вважаючи відмову Житомирської міської ради в проведенні приватизації квартири порушенням своїх прав на житло, ОСОБА_1 просив його позов задовольнити, визнати відмову в приватизації спірної квартири незаконною та зобов`язати відповідача вчинити певні дії, а саме - передати йому у власність шляхом приватизації спірне житлове приміщення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір у справі виник у зв`язку з відмовою органу приватизації позивачу у приватизації спірної квартири.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилами статті 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Вирішуючи спір у справі, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вказані вимоги не виконав, не встановив всі обставини справи, які є обов`язковими для ухвалення правильного по суті спору судового рішення.

Висновки суду щодо обґрунтованості відмови ОСОБА_1 у приватизації зумовлені лише відсутністю в останнього ордеру на зазначену квартиру.

При цьому, апеляційний суд не надав жодної оцінки тому, що позивач вселився до квартири АДРЕСА_1 на підставі відповідного рішення міської ради, зареєстрований і постійно проживає в ній з 2005 року та несе витрати з її утримання, законність його проживання відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач протягом усього часу проживання позивача не заявляв.

Окрім того, суд не звернув увагу на те, що іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Обґрунтовуючи відмову у позові єдиною підставою відсутністю ордера на вселення, апеляційний суд не дослідив подані позивачем докази на підтвердження заявлених у справі вимог у сукупності з іншими доказами, а також не з`ясував статус спірного приміщення.

Наведене свідчить, що апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позивачу відмовлено у позові.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасувати з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун