ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року

м. Київ

справа № 296/5199/19

провадження № 61-17020св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року в складі колегії суддів Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3 та просила стягнути з відповідача на її користь 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок позбавлення її права на доступ до правосуддя.

В обґрунтування вимог зазначала, що ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3 від 19 грудня 2016 року в справі № 296/10376/16-а позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання рішень нечинними повернуто позивачеві.

Указані дії, на думку ОСОБА_1 , позбавили її доступу до правосуддя.

Стверджувала, що дії судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3 є протиправними, оскільки суддя в порушення своїх обов`язків та присяги не оцінив всіх доказів і прийняв незаконне судове рішення.

Унаслідок незаконних дій судді в неї погіршився стан здоров`я, виникли душевні страждання, які позбавили її можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушили її конституційні права на справедливий суд.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 02 липня 2019 року у відкритті провадження в даній справі відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що розгляд судом позовних вимог, предметом яких є оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді, пов`язаних із розглядом справи ЦПК України не передбачено.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 02 липня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження в справі з дотриманням норм процесуального права та вимог предметної підсудності, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3 від 19 грудня 2016 року в справі № 296/10376/16-а позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання рішень нечинними повернуто позивачеві з тих підстав, що представництво ОСОБА_1 інтересів ОСОБА_2 на підставі довіреності припинилося в зв`язку зі смертю останньої.

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3 та просила стягнути з відповідача на її користь 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що повернення їй указаної позовної заяви позбавило її права на доступ до правосуддя.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Отже, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційній суд, правильно встановив, що підставою звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами до суду є оскарження виключно дій суду, пов`язаних із розглядом її справи.

Суди першої й апеляційної інстанцій відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду питання про відкриття провадження, вважали, що подана позовна заява не може розглядатися в судах у порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції вказав, що позов підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, апеляційний суд виключив це посилання, зазначивши, що такі позови не підлягають розгляду судом.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Ураховуючи, що в постанові від 20 березня 2019 року в справі № 295/7631/17 (провадження № 14-655цс18) Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання предметної та суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах, правові підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 та передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Керуючись статтями 389, 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук