Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

місто Київ

справа № 296/7213/15

провадження № 61-10125св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2020 року, постановлене суддею Маслак В. П., та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, площею 0, 1163 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать іпотекодавцю ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 17 587 159, 20 грн, шляхом визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно.

Ухвалою від 03 жовтня 2019 року Корольовський районний суд м. Житомира задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест») про залучення у справі правонаступника. Суд залучив до участі у справі правонаступника позивача ПАТ «Дельта Банк» ТОВ «ФК «Гефест».

ТОВ «ФК «Гефест» 11 грудня 2019 року звернулося до суду із заявою про заміну предмета позову, просило суд:

- звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 392, 80 кв. м, житловою площею 98, 30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2004 року; земельну ділянку, загальною площею 0, 1163 га, з призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі державного акта про право приватної власності на землю, серії ЯА № 427220 та договору купівлі-продажу від 07 червня 2005 року, кадастровий номер 1810136600:05:018:0009, з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ФК «Гефест» в сумі 748 227, 33 дол. США, з яких: 512 280, 20 дол. США - кредит, 235 947, 13 дол. США - проценти за користування кредитом, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності;

- надати ТОВ «ФК «Гефест» нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку) в управління на період його реалізації з метою збереження та забезпечення передпродажної підготовки.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 20 вересня 2006 року Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_2 уклали кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 600 000, 00 дол. США, строком до 19 вересня 2016 року, зі сплатою 13, 7 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань цього ж дня банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, площею 0, 1163 га, яка знаходиться за цією ж адресою та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за згаданим кредитним договором.

Позивач зазначив, що ОСОБА_2 належним чином не виконує кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 15 травня 2015 року утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 17 587 159, 20 грн, яка складається із заборгованості зі сплати суми кредиту у розмірі 10 327 817, 26 грн, заборгованості зі сплати відсотків у сумі 4 853 275, 09 грн, 2 406 066, 85 грн - пеня.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_1 просила у задоволенні позову відмовити. Зазначила, що усупереч вимогам статті 1077 ЦК України ПАТ «Дельта Банк» не надало доказів проведення оплати за відступлення права вимоги. Звернула увагу суду також на те, що отримання ПАТ «Дельта Банк» за додатком № 1 до договору купівлі-продажу права вимоги від 27 вересня 2013 року за укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Кредитпромбанк» договором вимагає виконання нею зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству. ПАТ «Дельта Банк» згідно зі статтями 1077-1084 ЦК України не вправі отримувати в рахунок виконання такого зобов`язання нерухоме майно, а тому, на думку відповідача, реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором, є неможливим.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 28 жовтня 2021 року Корольовський районний суд м Житомира відмовив у задоволенні позову ТОВ «ФК «Гефест» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою від 20 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест», а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2020 року - без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновків, що позивач не надав до суду достатніх доказів на підтвердження обставин існування заборгованості за кредитним договором, натомість наявні розбіжності щодо суми заборгованості, що визначена в розрахунку позивача та в заяві про зміну предмета позову. За таких обставин суд не встановив підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд дійшов висновку, що виконаний банком розрахунок заборгованості за відсутності первинних документів не є достатнім доказом заборгованості за кредитом.

Апеляційний суд додатково зазначив, що розрахунок в матеріалах справи свідчить про те, що заборгованість за сумою кредиту станом на 15 травня 2015 року складала 10 327 817, 26 грн, що еквівалентно 502 097, 82 дол. США. Водночас згідно із заявою про зміну предмета позову розмір заборгованості за кредитом визначений позивачем у сумі 512 280, 20 дол. США. Наявність зазначених розбіжностей, на переконання апеляційного суду, за відсутності первинних бухгалтерських документів позбавляє суд можливості з`ясувати дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, що є обов`язковим при вирішенні питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Заслуговує на увагу й та обставина, що строк кредитування визначений у договорі до 19 вересня 2016 року. Відсутність розрахунку заборгованості за відсотками виключає можливість перевірити період, протягом якого банк нараховував відсотки на суму кредиту.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «ФК «Гефест» 18 червня 2021 року із застосування засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), про те, що у разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів в іноземній валюті, яка отримана в позику.

Заявник пояснює, що конвертація суми заборгованості з іноземної валюти у гривні на дату укладення договору від 07 травня 2019 року купівлі-продажу майнових прав № 1365//К спричинила різницю у розмірі боргу.

Суди не проаналізували обставини справи щодо відчуження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна ПАТ «Дельта Банк» - майнових прав, зокрема права вимоги до боржника та іпотекодавця, не встановили причини різниці у сумі боргу за кредитом, формально зазначивши, що сума заборгованості відрізняється від тієї, що міститься в розрахунку заборгованості, відмовили у задоволенні позовних вимог повністю, проігнорувавши додатковий договір віл 28 лютого 2011 року до кредитного договору, який містить фактичний залишок заборгованості за кредитом (510 698, 66 дол. США), а відповідач та третя особа не довели зворотного.

Заперечення відповідача ґрунтувалися на тому, що позивач не довів відступлення права вимоги від первісного кредитора, а не на тому, що позивач не довів розмір заборгованості чи розмір отриманого кредиту. Натомість у матеріалах справи наявні письмові докази, які у сукупності доводять обставини, на які позивач посилається у позовній заяві (довідка Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 травня 2015 року, лист-вимога Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 червня 2015 року, витяг із додатка до договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк», розрахунок заборгованості, додаткові договори).

Також заявник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19, щодо обов`язку суду самостійно визначати суми нарахування, які підлягають стягненню.

На переконання заявника, усупереч наведеній правовій позиції Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до вирішення справи та відмовили у задоволенні позову без виконання покладеного на них обов`язку оцінки доказів, на яких ґрунтується розрахунок заборгованості, та визначення суми, що підлягає стягненню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вересні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направили до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест» залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року - без змін.

Відповідач та третя особа зазначили, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини, що мають значення для справи, висновки судів відповідають встановленим фактичним обставинам справи.

ТОВ ФК «Гефест» у жовтні 2021 року надало до Верховного Суду пояснення на відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, просило залишити без задоволення цей відзив та задовольнити вимоги касаційної скарги. Заявник зазначив, що відповідач та третя особа надали до суду касаційної інстанції нові докази, які не підлягають врахуванню Верховним Судом відповідно до правил статті 400 ЦПК України.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 17 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Гефест», а ухвалою від 13 червня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 20 вересня 2006 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 09.05/001/06-Склв, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 600 000, 00 дол. США строком до 19 вересня 2016 року.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору процентна ставка за кредитами дорівнює 13, 75 % річних.

Згідно з пунктом 1.5 договору забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є майнова порука фізичної особи ОСОБА_3 , а саме: іпотека житлового будинку, загальною площею 344, 00 кв. м., та земельної ділянки, площею 0, 1360 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з іпотечним договором від 20 вересня 2006 року № 09.05/001/101/06-Склв, а також майнова порука фізичної особи ОСОБА_1 , а саме іпотека житлового будинку, загальною площею 392, 80 кв. м, та земельної ділянки, загальною площею 0, 1163 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з іпотечним договором від 20 вересня 2006 року № 09.05/001/102/06-Склв.

Банк зобов`язався надавати позичальнику кредити у рахунок кредитної лінії згідно з письмовими заявками позичальника за умови, що загальний розмір заборгованості за кредитами не буде перевищувати суму, зазначену у пункті 1.1 договору, та після проведення позичальником страхування заставленого майна відповідно до вимог цього договору та іпотечних договорів, передбачених у пункті 1.5 цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору позичальник зобов`язався починаючи з 25-го місяця дії кредитного договору забезпечити погашення отриманого кредиту шляхом внесення готівкою або шляхом безготівкового перерахування зі свого поточного/карткового рахунку грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунок, зазначений у пункті 1.2 договору, у період з 01 до 10 числа кожного календарного місяця, таким чином, щоб станом на 11 число календарного місяця заборгованість за кредитами не перевищувала суму, визначену умовами цього договору.

Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору позичальник зобов`язався сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитами до 10-го числа кожного календарного місяця включно, а також 19 вересня 2016 року або в день повного дострокового погашення кредитів шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування зі свого поточного рахунку. Датою сплати заборгованості за процентами є день зарахування коштів на рахунок, зазначений у пункті 1.4 цього договору.

Також сторони кредитного договору уклали додаткові договори до кредитного договору.

Відповідно до розділу 4 іпотечного договору від 20 вересня 2006 року №09.05/001/102/06-Склв, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , сторони погодили процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення боржником умов кредитного договору або іпотекодавцем умов цього договору.

Також сторони іпотечного договору 27 липня 2009 року та 21 жовтня 2009 року уклали додаткові договори до іпотечного договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» продав (відступив) права вимоги та передав їх ПАТ «Дельта банк», яке погодилося купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.

За умовами договору купівлі-продажу прав вимоги «права вимоги» означає всі права вимоги продавця як кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

У пункті 7.5 договору купівлі-продажу прав вимоги сторони погодили, зокрема, що всі додатки та договори про внесення змін до цього договору складають його невід`ємну частину.

Витяг з додатка № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта банк» від 27 вересня 2013 року свідчить про те, що покупець отримав право вимоги за кредитним договором, боржником за яким є ОСОБА_2 , включаючи право вимоги за договором застави.

На підставі поданої ТОВ «ФК «Гефест» заяви від 03 червня 2019 року ухвалою суду від 03 жовтня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ПАТ «Дельта банк» ТОВ «ФК «Гефест».

Залучаючи до участі у справі правонаступника позивача, суд першої інстанції встановив, що 07 травня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» уклали договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до пункту 1.1 якого новий кредитор набув право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до додатка № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав № 1365/К позивач відступив правонаступнику, зокрема, право вимоги за кредитним договором від 20 вересня 2006 року № 09.05/0.О1/О6-Склв, укладеним з ОСОБА_2 , та за іпотечним договором від 20 вересня 2006 року № 09.05/001/102/06-Склв, укладеного з ОСОБА_1 .

Суди встановили, що позивач не надав до суду первинні бухгалтерські документи (їх засвідчені копії), що могли б підтвердити факт здійснення бухгалтерської операції щодо видачі кредиту ОСОБА_2 та наявну суму заборгованості позичальника.

На обґрунтування суми заборгованості за кредитом позивач надав розрахунок заборгованості за договором кредиту від 20 вересня 2006 року № 09.05/001/06-Склв, згідно з яким заборгованість станом на 15 травня 2015 року склала 502 097, 82 дол. США - заборгованість за сумою кредиту, 235 947, 13 дол. США - відсотки.

Водночас згідно з заявою банку про зміну предмета позову сума боргу складає 512 280, 20 дол. США - кредит, 235 947, 13 дол. США - відсотки.

Суди встановили, що сума заборгованості, визначена позивачем у заяві про зміну предмета позову, не відповідає сумі, яка визначена у розрахунку заборгованості.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України

«Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме

майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Щодо висновків судів про відмову у задоволенні позову

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій вважали встановленим, що позивач не довів факт здійснення бухгалтерської операції щодо видачі кредиту ОСОБА_2 та наявну суму заборгованості позичальника.

Верховний Суд вважає такі висновки помилковими з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, банк обґрунтовував свої вимоги наявністю заборгованості за кредитним договором, що не заперечували відповідач та третя особа у справі. Заперечення ОСОБА_1 стосувалися того, що ПАТ «Дельта Банк» не набув права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки після його відступлення від ПАТ «Кредитпромбанк». Наведене свідчить, що відповідач та третя особа погодилися як із фактом видачі кредиту позичальнику, так і з наявністю та розміром заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (у цій справі - іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Зробивши висновок про недоведеність позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши розрахунок заборгованості та заяву про зміну предмета позову, встановили відмінність суми заборгованості, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову.

З такими висновками Верховний Суд погодитися не може.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що, звертаючись до суду з заявою про зміну предмета позову, ТОВ «ФК «Гефест» зазначило, що відповідно до розрахунку заборгованості, наявного в матеріалах справи, борг ОСОБА_2 перед ТОВ «ФК «Гефест» складає 738 044, 95 дол. США (502 097, 82 дол. США - сума кредиту, 235 947, 13 дол. США - відсотки) та 2 406 066, 85 грн - пеня.

Водночас позивач звернув увагу, що відповідно до додатка № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 07 травня 2019 року № 1365/К розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором склав 27 419 013, 43 грн (еквівалент 1 034 839, 08 дол. США), з яких: 13 573 335, 21 грн (еквівалент 512 280, 20 дол. США) - заборгованість за сумою кредиту; 13 845 678, 22 грн (еквівалент 522 558, 88 дол. США) - заборгованість за процентами за користування кредитом.

У зв`язку з наведеним позивач вважав, що розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки складає 512 280, 20 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 522 558, 88 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, замість 502 097, 82 дол. США - тіло кредиту, 235 947, 13 дол. США - проценти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначила, що «гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що валютою боргу у спірних відносинах є долари США, а відмінність у розмірі заборгованості відповідно до розрахунку та відповідно до заяви про зміну предмета позову є наслідком конвертації заборгованості з доларів США у гривні під час укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 07 травня 2019 року № 1365/К, оскільки відповідно до додатка № 1 до нього розмір заборгованості визначений саме у гривнях, а потім зворотна конвертація боргу з гривень у долари США, враховуючи, що валютою боргу є долари США.

Підсумовуючи, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що ТОВ «ФК «Гефест» як новий кредитор не здійснював нового розрахунку заборгованості, а погодився з тим, що складений попереднім кредитором - ПАТ «Дельта Банк», а різниця у розмірі заборгованості зумовлена саме конвертацією боргу за різними курсами валют спочатку у гривні, а потім повернення у долари США.

Верховний Суд врахував, що такі дії не привели до зміни валюти боргу, якою є саме долари США, конвертація боргу за різними курсами валют у гривні з подальшим поверненням у долари США стосується виключно договірних відносин між попереднім та новим кредитором з метою оцінки переданого права вимоги та ідентифікації набутих прав вимоги до боржника. Враховуючи, що новий кредитор виступає сингулярним правонаступником первісного кредитора, відступлення права вимоги не приводить до зміни інших умов набутого новим кредитором зобов`язання, зокрема не може бути підставою для зміни розміру заборгованості за кредитним договором. Обставинами, які могли вплинути на розмір заборгованості, є невиконання боржником обов`язку з погашення кредиту, або ж навпаки сплата ним боргу. Конвертація кредиторами боргу за різними курсами валют у гривні та долари США не підтверджує обставин зміни розміру заборгованості за кредитним договором, валютою за яким є долари США.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У справі, яка переглядається, як зазначалося, відповідач та третя особа не заперечували проти розміру заборгованості, не спростовували його. Маючи сумніви у визначенні дійсного розміру заборгованості за кредитним договором, суди першої та апеляційної інстанцій не зобов`язали позивача надати більш повний та детальний розрахунок, при цьому не врахували, що розмір заборгованості, заявлений у момент подання позову та станом на час зміни предмета позову, залишався незмінним, а суперечність у заявленому до стягнення розмірі заборгованості та наведеному у розрахунку пояснюються конвертацією суми в гривні та знову в долари США, що не свідчить про збільшення заборгованості.

Позиція Верховного Суду під час постановлення нового рішення у справі

Враховуючи, що відповідач та третя особа не заперечували існування заборгованості за кредитним договором у ОСОБА_2 , не спростували його розміру під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, не просили витребувати у позивача докази (зокрема первинні бухгалтерські документи), а отже погодилися з боргом, а тому обґрунтованим є рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Гефест» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Верховний Суд врахував, що ТОВ « ФК «Гефест» просило суд надати йому нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку) в управління на період його реалізації з метою збереження та забезпечення передпродажної підготовки.

Суд врахував, що позивач не довів такої необхідності, а тому не встановив підстав для зазначення в рішенні суду про те, що предмет іпотеки надається позивачеві в управління на період його реалізації з метою збереження та забезпечення передпродажної підготовки.

Також Верховний Суд зауважує, що не вправі надавати оцінку доказам у справі, у тому числі новим доказам, поданим до суду касаційної інстанції, а тому докази, які додані відповідачем та третьою особою до відзивів на касаційну скаргу, не підлягають врахуванню судом касаційної інстанції під час постановлення нового рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи зазначені доводи касаційної скарги та заперечення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду із ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позову.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, про те, що у разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів в іноземній валюті, яка отримана в позику, а також, що суд самостійно зобов`язаний визначити суми нарахування, які підлягають стягненню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо зупинення виконання рішення суду

Верховний Суд врахував, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.

Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту:

«5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».

Враховуючи, що на момент ухвалення Верховним Судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

У такому висновку Верховний Суд виходить з того, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ «ФК «Гефест», скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої інстанції та апеляційної інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд врахував, що позивач звернувся до суду з позовом 01 липня 2016 року, станом на момент подання позову діяли ставки судового збору за подання позову майнового характеру у розмірі 1 відсоток від ціни позову, але не менше 0, 2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що 1 % від ціни позову 17 587 159, 20 грн складає 175 871, 59 грн, що перевищує 3 розміри мінімальної заробітної плати станом на момент подання позову, то судовий збір, який підлягав сплаті позивачем за подання позову, складав 3 654, 00 грн (1 218, 00 грн х 3). За подання апеляційної скарги судовий збір становив 5 481, 00 грн (3 654, 00 грн х 150 %), а за подання касаційної скарги - 7 308, 00 грн (3 654, 00 грн х 200 %).

Враховуючи, що на момент подання позову ПАТ «Дельта Банк» було звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави.

Судові витрати, понесені ТОВ «ФК «Гефест» за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягають відшкодуванню відповідачем позивачеві.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» в сумі 738 044, 95 дол. США, з яких: 502 097, 82 дол. США - сума кредиту, 235 947, 13 дол. США - проценти за користування кредитом, звернути стягнення на предмет іпотеки:

- житловий будинок, загальною площею 392, 80 кв. м, житловою площею 98, 30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2004 року;

- земельну ділянку, загальною площею 0, 1163 га, з призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі державного акта про право приватної власності на землю, серія ЯА № 427220, та договору купівлі-продажу від 07 червня 2005 року, кадастровий номер 1810136600:05:018:0009,

шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання позову у розмірі 3 654, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» судові витрати, понесені заявником за подання апеляційної скарги, у розмірі 5 481, 00 грн та за подання касаційної скарги - 7 308, 00 грн.

Зупинити виконання постанови Верховного Суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко