Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 296/9443/17-ц

провадження № 61-97св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 жовтня 2018 року у складі судді Галасюка Р. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування збитків.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проживала у квартирі АДРЕСА_1 , який розташований на її земельній ділянці площею 0,0243 га. По сусідству з нею у квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку проживала відповідач, у користуванні якої перебувала земельна ділянка площею 0,069 га.

ОСОБА_1 вважала, що на початку липня 2017 року ОСОБА_2 безпідставно порушила межі належної їй на праві власності земельної ділянки відповідно до договору дарування від 15 вересня 2016 року, самовільно захопила частину землі, перемістивши на 20 метрів огорожу на її земельну ділянку, пошкодивши при цьому металеву огорожу з профнастилу та металеву трубу з торцевими планками на суму 10 879,62 грн.

Позивач зазначала, що на її усні претензії відповідач не реагувала та відмовлялася від добровільного усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом зобов`язання відповідача звільнити її земельну ділянку і перенести огорожу на початкову межу, що розділяє їхні земельні ділянки, згідно угоди від 02 травня 2015 року та стягнути з відповідача матеріальні збитки, спричиненні знесенням металевої огорожі, у розмірі 10 879,62 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою за адресою: квартира АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку ОСОБА_1 та перенести огорожу на початкову межу, що розділяє їх земельні ділянки згідно з угодою від 02 червня 2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 10 879,62 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач самовільно захопила частину земельної ділянки за адресою: квартира АДРЕСА_4 , перемістивши на 20 метрів огорожу на земельну ділянку позивача, пошкодивши при цьому металеву огорожу з профнастилу та металеву трубу з торцевими планками на суму 10 879,62 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 червня 2018 року в частині вимог про відшкодування збитків та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивача порушене та підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача привести межі спільної земельної ділянки відповідно до умов угоди, що була укладена між суміжними землекористувачами 02 червня 2015 року.

На думку суду апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції в цій частині вимог узгоджуються з положеннями закону та відповідають встановленим обставинам справи.

Разом із цим, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про покладення на відповідача обов`язку відшкодовувати заподіяні позивачу збитки, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що придбані позивачем матеріали були використані саме на спорудження металевої огорожі та що цю огорожу було пошкоджено саме відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц та від 27 травня 2020 року у справі № 910/1310/19, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_2 вважає, що позивачем не доказано належними та допустимими доказами порушення її права на користування спірною земельною ділянкою. Судами не встановлено, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні будинком чи земельною ділянкою.

Разом із цим, на думку ОСОБА_2 знесення огорожі може призвести до негативних дій з боку собак відповідача по відношенню до неї та її родини.

ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції прийняв судове рішення без проведення жодних експертиз, а експертиза, яка була проведена під час апеляційного розгляду цієї справи була проведена без її участі, у зв`язку із цим, на її думку, висновок експертизи є неналежним доказам у цій справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року було у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 15 квітня 2020 року відмовлено. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року й витребувано із Корольовського районного суду м. Житомира цивільну справу № 296/9443/17. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 жовтня 2018 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року відмовлено.

У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.

Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно договору дарування земельної ділянки від 15 вересня 2016 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0243 га., яка розташована за адресою: будинок АДРЕСА_5 (а. с. 7).

Відповідно до угоди про встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: будинок АДРЕСА_5 , загальною площею - 0,0864 га, від 02 червня 2015 року у власності ОСОБА_4 (попереднього власника) перебувало 0,0243 га землі, а у користуванні ОСОБА_2 - 0,0369 га землі (а. с. 10).

Згідно із висновком експертизи від 08 жовтня 2020 року № 238/10-2020 фактичний порядок користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136600:01:029:0020, загальною площею 0,0864 га, що розташована за адресою: будинок АДРЕСА_5 , не відповідає зазначеному в угоді про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,0864 га від 02 червня 2015 року за адресою: будинок АДРЕСА_5 .

У фактичному користуванні ОСОБА_1 на дату дослідження перебувала ділянка площею 153,5 кв. м, що на 89,5 кв. м менше від належної згідно договору дарування земельної ділянки від 15 вересня 2016 року (бланк серії НВА № 117818 та НВА № 117817), на підставі якого ОСОБА_1 належить 243/864 частки у досліджуваній земельній ділянці, що відповідає 243 кв. м у площі земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:01:029:0020.

У той же час у користуванні ОСОБА_2 перебувало на 101,25 кв. м більше землі, ніж відповідає її частці у праві власності на будинок (а. с. 7, 8).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що придбані ОСОБА_1 матеріали були використані саме на спорудження металевої огорожі та що цю огорожу було пошкоджено саме ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

У разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою.

Частиною другою статі 90 ЗК Української РСР 1970 року встановлено, що при переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Статтею 91 ЗК Української РСР 1970 року встановлено, що особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12 81 ЦПК України, встановивши, що у користуванні сторін перебуває спільна земельна ділянка, проте фактичне користування цією земельною ділянкою не відповідає їх часткам у праві власності на будинок й ураховуючи висновок експертизи від 08 жовтня 2020 року № 238/10-2020, дійшов правильного висновку про те, що право позивача порушене та підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача привести межі спільної земельної ділянки відповідно до умов угоди, що була укладена між суміжними землекористувачами 02 червня 2015 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц та від 27 травня 2020 року у справі № 910/1310/19, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок експертизи від 08 жовтня 2020 року № 238/10-2020 є неналежним та недопустимим доказом є необґрунтованими, оскільки висновок експерта повний, чіткий, експерт досліджував всі надані матеріали, а тому відсутні сумніви у правильності висновку експерта.

ОСОБА_2 не довела, що висновок є недостатньо обґрунтований чи суперечить іншим матеріалам справи, чи істотно порушені норми процесуального права, які регламентують призначення і проведення експертизи, що є її процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України). Експертиза, висновок якої наявний у матеріалах справи, проведений компетентним експертом, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

ОСОБА_2 не надала належних, допустимих та достатніх доказів на спростування інформації, викладеної у цих висновках. Клопотань про призначення повторної чи додаткової судової експертизи в суді апеляційної інстанції не заявляла.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 жовтня 2018 року у нескасованій частині після апеляційного перегляду та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович