Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 297/2516/16-ц

провадження № 61-42996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач)

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України,

відповідачі: Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Національна академія аграрних наук України, приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук Оксана Василівна, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_5 ,

відповідачі: Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України, Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

третя особа - Національна академія аграрних наук України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2017 року у складі судді Гал Л. Л. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 09 липня 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України(далі - Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України)звернулася до суду з позовом до Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Національна академія аграрних наук України, приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В., Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсними та скасування розпоряджень голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області, державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок, визнання права постійного користування земельними ділянками.

Позов Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України мотивований тим, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 29 березня 1996 року серії І - ЗК №000413 позивачеві у постійне користування надана земельна ділянка, яка розташована в тому числі і на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області. 16 березня 2016 року позивачеві стало відомо, що в 2011-2012 роках Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області були передані у власність інших осіб земельні ділянки без згоди та без вилучення таких від постійного землекористувача. Головою Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської областібули прийняті розпорядження від 03 серпня 2012 року № 317 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0 га; від 04 листопада 2011 року № 412 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,08 га; від 03 серпня 2012 року № 316 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га, розміщених на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, за межами населеного пункту. В порушення статті 116 ЗК України, в редакції, що діяла на момент винесення розпоряджень, вказані земельні ділянки передані у власність цих громадян без відповідного вилучення (викупу) їх у користувача - позивача та без його згоди, в порядку, передбаченому ЗК України. Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської областіне вилучала спірні земельні ділянки від дослідної станції, які були надані у постійне користування, а тому відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України не вправі була передавати їх у власність іншим особам. Виключно Президія Української академії аграрних наук (далі - УААН) могла погодити вилучення та надання земельних ділянок, закріплених за академією, установам, підприємствам та організаціям, що перебувають у її віданні, у встановленому законодавством порядку. Однак Президія УААН (НААН) України в 2011-2012 роках згоди на вилучення спірних земельних ділянок на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області не надавала і жодного рішення з цього приводу не приймала.

У зв`язку з цим, позивач вважав, що розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської областіпро передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягають визнанню недійсними, оскільки при їх прийнятті не було дотримано вимог статей 116 та 149 ЗК України та грубо порушено права землекористувача.

Крім того, позивач вважав, що у зв`язку з незаконністю розпоряджень голови Берегівської районної державної адміністрації про передачу у власність відповідачам земельних ділянок, державні акти про право власності на землю також підлягають визнанню недійсними.

Позивачеві також стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2012 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 належну йому земельну ділянку площею 0,08 га, згідно з договорами купівлі-продажу від 08 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відчужили ОСОБА_5 земельні ділянки площею 2,0 га та 2,0 га відповідно, що розташовані на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області. Новими власниками земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримано державні акти про право власності на відповідні земельні ділянки.

Оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 незаконно, без вилучення від попереднього землекористувача, отримали у власність спірні земельні ділянки, то не мали права їх відчужувати без згоди законного землекористувача, відтак, спірні земельні ділянки підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та передачі законному землекористувачеві, у відповідності до статей 387 388 ЦК України.

18 жовтня 2014 року на підставі нотаріально-посвідченого договору ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 2120484400:06:000:0005.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської областівід 03 серпня 2012 року № 317 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради, за межами населеного пункту, державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 вересня 2012 року серії ЯК номер 344548, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0007 площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області; визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 04 листопада 2011 року № 412 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,08 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради, за межами населеного пункту, та державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 грудня 2011 року серії ЯЛ номер 772677, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0005 площею 0,08 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області; визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської областівід 03 серпня 2012 року № 316 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради, за межами населеного пункту, та державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 вересня 2012 року серії ЯК номер 344549, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0008 площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області; витребувати від ОСОБА_5 на користь Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0008), земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0007) та земельну ділянку площею 0,08 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0005), що розташовані на території Бенянської сільської ради; визнати за Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією НААН України право постійного користування земельними ділянками площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0008), площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0007) та площею 0,08 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0005), що розташовані на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

У березні 2014 року ОСОБА_5 подала до суду зустрічний позов до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа: Національна академія аграрних наук України, про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 12 січня 1998 року № 10 та державного акта на право постійного користування землею серії І- ЗК № 000413, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Зустрічний позов ОСОБА_5 мотивовано тим, що Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України незаконно користується спірною землею, оскільки на момент видання державного акта на право постійного користування землею діяв Земельний кодекс України 1990 року, згідно з яким надання земель у постійне користування місцевими державними адміністраціями в 1996-1998 роках законом не передбачалось. ОСОБА_5 також стверджує, що розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації датоване 12 січня 1998 року, тоді як державний акт на право постійного користування землею виданий 29 березня 1996 року, тобто на два роки раніше, що свідчить про незаконність розпорядження та державного акта. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначала, що вирішення вказаного спору не належить до розгляду в порядку цивільної юрисдикції, посилалася на норми Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема на положення статей 2 3 17 КАС України, та при цьому зазначала, що спір повинен вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У зв`язку з цим, ОСОБА_5 просила визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 12 січня 1998 року № 10 та державний акт на право постійного користування землею серії І- ЗК №000413, виданий Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 31.

У квітні 2017 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 подала заяву про зміну предмету зустрічного позову, в якому просила залучити до участі у справі як співвідповідача за зустрічним позовом Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області та зазначала, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 березня 2016 року № НВ-2101279022016 вбачається, що встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) відбулося наприкінці 2013 року, тобто вже після видання головою Берегівської районної державної адміністрації трьох розпоряджень та після видачі державних актів відповідачеві за первісним позовом. Згідно з державним актом на право постійного користування землею від 29 березня 1996 року Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України володіє і користується земельною ділянкою площею 3 166,80 га, у той час як згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 березня 2016 року позивач за первісним позовом володіє і користується земельною ділянкою площею всього 116,2294 га. Всупереч Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, Державне підприємство «Закарпатгеодезцентр» не повідомляло ані ОСОБА_5 , ані попередніх власників суміжних земельних ділянок про дату та час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та провело їх без участі останніх, тим самим позбавивши їх можливості заявити претензії щодо відновлення меж спірної земельної ділянки, що призвело до неправильного визначення меж спірної земельної ділянки. Порядком ведення Державного земельного кадастру передбачається, що під час реєстрації земельної ділянки відомості про неї вказуються у Поземельній книзі, яка ведеться за формою, згідно з додатком 8. Відповідно до пунктів 60, 61 Порядку запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Тому для відновлення порушеного права власності позивач за зустрічним позовом додатково просила скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки, яка проводиться Державним кадастровим реєстратором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2017 рокупозов Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України задоволено.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 03 серпня 2012 року № 317 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області за межами населеного пункту.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 вересня 2012 року серії ЯК № 344548 , виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0007 площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 04 листопада 2011 року № 412 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,08 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області за межами населеного пункту.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 грудня 2011 року серії ЯЛ № 772677, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0005 площею 0,08 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 03 серпня 2012 року № 316 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області за межами населеного пункту.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 вересня 2012 року серії ЯК № 344549 , виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0008 площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Витребувано від ОСОБА_5 на користь Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України земельні ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0008), площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0007) та площею 0,08 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0005), що розташовані на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Визнано за Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією НААН України право постійного користування земельними ділянками площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0008), площею 2,0 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0007) та площею 0,08 га (кадастровий номер 2120484400:06:000:0005), що розташовані на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні ділянки відповідачем за первісним позовом Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської областіпередано у власність незаконно, без їх вилучення від попереднього землекористувача та неправомірно відчужено, а тому наявні підстави для їх витребування та захисту порушених прав позивача за первісним позовом, та відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 09 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи.

Апеляційний суд виходив з того, що на момент видачі оскаржуваних розпоряджень і передачі у власність земельних ділянок відповідачам за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , спірні земельні ділянки знаходились у постійному користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва НААН України, правонаступником якого є Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція, і без їх вилучення від постійного землекористувача, а також без згоди Президії НААН України, вони не могли бути передані у власність вказаним відповідачам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях не вказали, яким чином і на підставі чого вони дійшли висновку, про те, що спірні земельні ділянки входять до складу земель, які перебувають у постійному користуванні позивача за первісним позовом.

Також заявник у касаційні скарзі звертає увагу щодо складеної Державним підприємством «Закарпатський геодезичний центр» схеми земельних ділянок, наданих у власність громадянам, розташованих на території Бенянської сільської ради, які згідно державного акту серії І- ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року знаходяться у постійному користуванні ЗДСГДС НААН України, на яку послався суд апеляційної інстанції у своїй постанові (абз. 7 стор. 9), зауваживши, що така не може братися до уваги, оскільки з цього документа не вбачається ким він підписаний (не вказано посаду, прізвище та ініціали особи, яка його підписала), що унеможливлює перевірку цього доказу на предмет його допустимості і належності. За наведених обставин можна стверджувати, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірні земельні ділянки нібито входять до складу земель, які перебувають у постійному користуванні Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України, ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до наявного у матеріалах справи листа Головного управління Держземагентства у Закарпатської області від 19 березня 2015 року № 870-10-4411/2-15, станом на вказану дату за Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією НААН України не було зареєстровано жодної земельні ділянки. Згідно даних Державного земельного кадастру земельні ділянки за кадастровими номерами: 2120484400:06:000:0005, 2120484400:06:000:0007, 2120484400:06:000:0008 (спірні земельні ділянки) не відносяться до земель Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України.

Ці обставини були встановлені рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2015 року та ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 18 лютого 2016 року в цивільній справі № 297/1715/15-ц за позовом Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_6 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів: Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Бенянська сільська рада Берегівського району Закарпатської області, управління Держземагентства у Берегівському районі Закарпатської області, про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки.

Крім того заявник у касаційній скарзі зазначає про те, що за змістом статті 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа не передбачено зазначеною нормою, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт. Аналогічного висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 26 грудня 2012 року в справі № 6-49545св12.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений статтею 140 ЗК України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 12 вересня 2012 року в справі № 6-71цс12.

Заявник у касаційній скарзі також наголошує на тому, що позивач за первісним позовом просив витребувати спірні земельні ділянки від ОСОБА_5 одночасно на підставі двох взаємовиключних норм: статті 387 ЦК України (із чужого незаконного володіння) та статті 388 ЦК України (від добросовісного набувача), судами першої та апеляційної інстанції застосовано обидві норми. Позивач за первісним позовом - Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України не є власником спірних земель, є лише користувачем цих земель - на підставі державного акта на право постійного користування землею від 29 березня 1996 року серії І - ЗК № 000413 , а відтак заявлені нею позовні вимоги про витребування на її користь спірних земельних ділянок не можуть бути задоволенні, адже за приписами статей 387 та 388 ЦК України виключно власники мають право на витребування майна із чужого незаконного володіння (від добросовісного набувача).

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 .

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У вересні 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області засобом поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому вважає, що судами першої та апеляційної інстанції прийнято законні та обґрунтовані рішення, тому касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без задоволення.

У жовтні 2018 року Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України засобом поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 29 березня 1996 року серії І - ЗК №000413 , Закарпатському інституту агропромислового виробництва с. В. Бакта, Берегівського району, на праві постійного користування надана земельна ділянка площею 3 166,8 га для ведення сільськогосподарського виробництва згідно розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 12 січня 1998 року № 10.

Правонаступником Закарпатського інституту агропромислового виробництва НААН України є Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України.

Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 04 листопада 2011 року № 412 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 площею 0,0800 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та надано останньому у власність вказану земельну ділянку.

Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 03 серпня 2012 року № 316 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства та надано останньому у власність вказану земельну ділянку.

Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 03 серпня 2012 року №317 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 2,0 га, розміщеної на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та надано останній у власність вказану земельну ділянку.

На підставі розпоряджень Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області були видані: ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 вересня 2012 року серії ЯК номер 344548 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0007, площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області; ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 грудня 2011 року серії ЯЛ номер 772677 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0005 площею 0,0800 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області; ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 вересня 2012 року серії ЯК номер 344549 на земельну ділянку за кадастровим номером 2120484400:06:000:0008 площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За положеннями статті 84 ЗК України, статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення. До особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; землі, надані в постійне користування НВАО «Масандра» та підприємствам, що входять до його складу; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України. Згідно із частинами першою-третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Порядок вилучення земельних ділянок, зокрема, із земель державної власності, наданих у постійне користування, визначено статтею 149 ЗК України.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 149 ЗК України).

За приписами частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, сільськогосподарського використання.

Частиною 3 статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» встановлено додаткові правові гарантії вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, згідно якої їх вилучення може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. (частина перша, п`ята статті 116 ЗК України).

Відповідно до частин шостої-десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її розгляду з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові, з підстав, викладених у рішенні .

Ухвалюючи рішення в частині визнання недійсними та скасовуючи оскаржувані розпорядження, та як наслідок, визнаючи недійсними оспорювані державні акти, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області про передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і видані на підставі цих розпоряджень державні акти підлягають визнанню недійсними, оскільки при їх винесенні не були дотримані вимоги закону, зокрема, Президією НААН України згода на вилучення спірних земельних ділянок надана не була та відповідачами протилежне доведено не було.

При цьому судами було враховано, що Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України є постійним землекористувачем земельної ділянки загальною площею 3 166,8 га за державним актом від 29 березня 1996 року, який не потребує переоформлення відповідно до пункту 6 Перехідних положень ЗК України, які втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Відповідно до абзацу 11 пункту 5.3 цього Рішення стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення.

Суд зробив обґрунтований висновок, що право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за новим ЗК України не є суб`єктом права постійного землекористуванні, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано державний акт на право постійного землекористування.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19).

Відповідачами та іншими учасниками справи в ході розгляду справи не було надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що оспорювані земельні ділянки увійшли до площ земель, що підлягають розподілу.

При цьому, витребуючи спірні земельні ділянки від ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що спірні земельні ділянки вибули з володіння позивача поза його волею.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року № 14-208цс18 (справа № 183/1617/16) зробила висновок, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, на зазначене також звернув увагу та погодився з висновками суду першої інстанції.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач за первісним позовом просив витребувати спірні земельні ділянки на підставі двох взаємовиключних норм: статті 387 та статті 388 ЦК України і неправильно застосував ці норми, а також, що позивач за первісним позовом не має права на витребування спірних земельних ділянок, так як не є їх власником, а лише користувачем, оскільки такі не ґрунтуються на законі.

Ці доводи були перевірені й апеляційним судом та їм надана відповідна оцінка.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки судом повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційноїінстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 09 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов