№ 2-150/11 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 2-150/11

провадження № 61-22530 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позивач за об`єднаним позовом - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідачі: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю

у Львівській області, Департамент містобудування та архітектури Львівської міської ради,

особи, які приєдналися до апеляційної скарги: ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк. С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2009 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, департамент державного архітектурного-будівельного контролю

у Львівській області, департаменту містобудування та архітектури Львівської міської ради, про визнання незаконними розпоряджень районної адміністрації, усунення переобладнання горища та приведення його

в попередній стан шляхом демонтажу, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 ,

а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - квартири АДРЕСА_2 , у будинку за вказаною адресою. Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень

у будинку, зокрема, горища. На підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 серпня 2001 року

№ 1084 «Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 » та розпорядженняФранківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04 грудня 2007 року № 1206 «Про продовження терміну дії розпорядження райадміністрації від 27 серпня 2001 року № 1084

«Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 » квартиру відповідачів було розширено за рахунок горища, на що вони

своєї згоди не надавали (частина друга статті 369 ЦК України).

При цьомужодних угод щодо поділу горища між співвласниками

не укладалося.

Вказували, що питання продовження терміну дії розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 серпня 2001 року № 1084 «Про реконструкцію з розширенням квартири

АДРЕСА_1 » не розглядалося на міжвідомчій комісії

та вирішувалося з порушеннями вимог законодавства. Як наслідок, відповідачі змогли зареєструвати право власності на здійснену надбудову. Зазначали, що їм було завдано матеріальну шкоду, оскільки їхня квартира стала непридатною для проживання.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд: визнати незаконними розпорядження Франківської районної адміністрації

Львівської міської ради від 27 серпня 2001 року № 1084 «Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 » та розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04 грудня 2007 року № 1206 «Про продовження терміну дії розпорядження райадміністрації від 27 серпня 2001 року № 1084 «Про реконструкцію

з розширенням квартири АДРЕСА_1 »; зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю, усунути переобладнання горища та привести його в попередній стан шляхом демонтажу влаштованих перегородок, комунікацій газо-, водопостачання, закриття всіх віконних отворів; визнати незаконним

та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , індексний номер НОМЕР_1, видане 11 липня 2013 року та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 1148439.

У березні 2009 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

та ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виділ частки майна, що є у спільній сумісній власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що горище, загальною площею 140,6 кв м, перебуває у спільній сумісній власності сторін. Отже, на нього поширюються положення частини першої статті 370 ЦК України,

згідно з якою співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Вказували, що такий виділ повинен здійснюватися відповідно до положень статті 364 ЦК України.

Виходячи з рівності часток кожного з співвласників, вони мають право

на більшу площу горища, ніж позивачі, так як їм належить 93,73 кв м горища, що жодним чином не порушує право власності позивачів на горище,

яким належить 46,87 кв м горища.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

та ОСОБА_6 просили суд виділити в натурі належну їм частку майна (частину горища, площею 93,73 кв м), яке знаходиться по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01березня2017 року зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

та ОСОБА_6 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

У березні 2010 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про приведення

у попередній стан самовільно реконструйованої і розширеної за рахунок горища квартири.

Позовні вимоги обґрунтовувано тим, що ОСОБА_3 розпочав будівельні роботи без погодженого робочого проєкту та без дозволу інспекції Держархбудконтролю. Крім того, ним не виконано розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21 вересня 2009 року № 623 «Про приведення у попередній стан самовільно реконструйованої і розширеної за рахунок об'єму горища квартири

АДРЕСА_1 ».

При цьому розпорядження Франківської районної адміністрації

з розширенням квартири АДРЕСА_1 » є законними, підстави для їх скасування відсутні.

З урахуванням наведеного Франківська районна адміністрація Львівської міської просила суд: зобов`язати ОСОБА_3 за власні кошти привести

у попередній стан самовільно реконструйову і розширену за рахунок об`єму горища квартиру АДРЕСА_1 ; демонтувати влаштовані на горищі конструкції та привести горище будинку у попередній стан.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06грудня2016 року цивільну справу № 2-150/11 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 2-3020/10

за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова у складі судді Ванівського Ю. М. від 20 березня 2017 року позов ОСОБА_1

та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 серпня 2001 року № 1084

«Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 », розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04 грудня 2007 року № 1206 «Про продовження терміну дії розпорядження райадміністрації від 27 серпня 2001 року № 1084

«Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 ».

Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

та ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю, усунути переобладнання горища та привести його у попередній стан шляхом демонтажу влаштованих перегородок, закриття всіх віконних отворів, демонтажу влаштованих комунікацій газо-, водопостачання,

а у випадку невиконання рішення суду протягом строку наданого

на добровільне виконання, примусово знести влаштовані перегородки, комунікації газо-, водопостачання за рахунок відповідачів.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності

на нерухоме майно від 11 липня 2013 року № НОМЕР_1 - квартиру

АДРЕСА_1 .

Скасовано запис № 1148439 у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.

Об`єднаний позов Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 за власні кошти привести у попередній стан самовільно реконструйовану і розширену за рахунок частини горища квартиру АДРЕСА_1 , влаштовані конструкції на горищі демонтувати, горище будинку привести у попередній стан.

У випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку виконати демонтаж підрядною будівельною організацією, а витрати покласти

на ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій відповідачів було порушено право ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також позовні вимоги за об`єднаним позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, суд першої інстанції виходив із того,

що реконструкція квартири АДРЕСА_1 проведена самовільно без погодженої проектної документації, відповідно

є самочинним будівництвом та підлягає приведенню у попередній стан.

Крім того, районний суд зазначив, що декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, на підставі яких видано свідоцтво про право власності на квартиру та зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасовані в судовому порядку.

Суд першої інстанції зробив висновок, що демонтаж влаштованих перегородок на горищі не вплине на стан будинку, а тому відхилив доводи відповідачів у цій частині. Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підляв до задоволення, оскільки відсутні підстави для виділу частки в натурі із допоміжних приміщень.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднались ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , задоволено частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 березня 2017 року

в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2

та об`єднаного позову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради скасовано, ухвалено в цих частинах нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Провадження у справі за об`єднаним позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради закрито.

Роз`яснено Франківській районній адміністрації Львівської міської ради право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства в цій частині вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно

зі статтею 152 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради

від 06 липня 2007 року № 442 «Про порядок проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках на території міста Львова з метою ремонту дахів та розширення житлового фонду» затверджено Положення про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ

на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках з метою ремонту дахів та збільшення житлової площі на території міста Львова.

Відповідно до пункту 1.15 вказаного Положення у випадку аварійного стану даху, а також при здійсненні надбудов у житлових будинках з плоскими покрівлями при проведенні реконструкції горищ під мансардні поверхи

або надбудов згода мешканців будинку не вимагається, що спростовує доводи позивачів у цій частині.

Крім того, суд першої інстанції не з`ясував, чи суперечить така реконструкція суспільним інтересам, чи порушує вона права інших осіб, чи є технічна можливість виконати перебудову, чи відмовляється від її виконання забудовник, чи існує технічна можливість такого приведення

до попереднього стану без нанесення шкоди будівлі, з дотриманням будівельних, санітарних та протипожежних норм.

Суд також врахував технічні висновки Львівського філіалу Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», згідно з якими спірну реконструкцію здійснено у повній відповідності до вимог чинного законодавства.

При цьому демонтаж нових стін та перегородок, на які опирається дерев`яний дах, призведе до руйнації даху, покрівлі будинку та пошкодить дах, приміщення та покрівлю сусіднього будинку. Здійснена реконструкція будинку покращила стан будинку, умови експлуатації, що забезпечило запобіганню руйнування будинку в цілому.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, звертаючись до суду з позовом про приведення

до попереднього стану об`єкту реконструкції, мотивувала такий позов необхідністю захисту інтересів громади в особі Львівської міської ради,

а не необхідністю захисту своїх приватних прав та інтересів. Таким чином, спір, який є предметом розгляду у цій частині, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує

у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом демонтажу самовільної реконструкції квартири, а не здійснення ним права власника житлового приміщення. Справа за позовом такого суб`єкта владних повноважень, відповідно

до наведеного вище припису закону, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Апеляційний суд послався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року у справі

№ 1519/2-787/11, повадження № 14-48цс18; від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, провадження № 11-96апп18; від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а, провадження № 11-346апп18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Франківського районного суду

м. Львова від 20 березня 2017 року.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 2-150/11 із Франківського районного суду

м. Львовата надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надавали своєї згоди на розширення квартири відповідачів, що передбачено частиною другою статті 369

ЦК України. При цьому жодних угод про поділ горища між ними

та відповідачами не укладалося. Вказують, що вказаними діями було порушено їхнє право спільної сумісної власності на горище будинку

АДРЕСА_1 .

Крім того, оскаржувані розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради винесені з порушенням статті 24 Закону України «Про планування та забудову територій», оскільки питання продовження дії розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 серпня 2001 року № 1084 «Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 » не розглядалося на міжвідомчій комісії, а робочий проєкт не було погоджено в установленому порядку.

Вказують, що ухвалою Франківського районного суду м. Львова

від 05 лютого 2009 року було зупинено дію оскаржуваних розпоряджень Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та заборонено продовжувати здійснення реконструкції до закінчення розгляду справи. Разом з цим, відповідачі приховали цей факт та внесли недостовірну інформацію у декларацію про початок виконання будівельних робіт

від 26 січня 2012 року та декларацію про готовність об`єкту до експлуатації від 04 липня 2012 року, внаслідок чого неправомірно здійснили реконструкцію горища та зареєстрували право власності на майно.

При цьому вказані декларації були скасовані в судовому порядку.

Також посилаються на Рішення Конституційного Суду України

від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_10 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) та відповідні положення ЦК України,

Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України

«Про приватизацію державного житлового фонду», Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76,

Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України

від 08 жовтня 1992 року № 572.

Вказують, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався

на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради

яким затверджено Положення про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що будинок знаходився

в аварійному стані.

Вважають, що спір за об`єднаним позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради має вирішуватися у порядку цивільного судочинства. Посилаються на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 16 жовтня 2019 року у справі № 821/828/16, провадження № 11-138апп19; від 22 листопада 2019 року

у справі № 808/331/16, провадження № К/9901/13524/18.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 подали відзив на касаційну скаргу, в якому зазначили, що оскаржуване судове рішення є законним

та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Вказують, що реконструкція горища покращила житлові умови всіх співмешканців будинку, що підтверджується актами Львівського комунального підприємства «Навколо Базару» від 30 квітня

2008 року, від 22 жовтня 2010 року.

У січні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 . Вказує, що реконструкцію горища була проведено у повній відповідності до вимог законодавства, докази

на підтвердження чого знаходяться у матеріалах справи. Наголошує,

що демонтаж нових стін та перегородок, на які опирається дерев`яний дах, призведе до руйнації даху, покрівлі будинку, а також покрівлі сусіднього будинку. При цьому позивачі не втратили доступ до горища та не позбавлені можливості ним користуватися, а функціональне призначення горища після реконструкції не змінилося.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України

від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено,

що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир

та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні

та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку,

яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення,

а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Вказані положення кореспондуються зі змістом пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності

у багатоквартирному будинку».

У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено,

що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку

не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є власниками квартири

АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - квартири

АДРЕСА_1 .

Усі мешканці будинку

АДРЕСА_1 є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, зокрема й спірного горища.

Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому

для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть

до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень

у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог

і правил експлуатації будинку.

Згідно зі статтею 152 ЖК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків

та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня

2005 року № 76.

Відповідно до підпунктів 1.4.1, 1.4.5, 1.4.6 пункту 1.4 вказаних Правил переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у жилих будинках дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно

до законодавства. Проведення вказаних будівельних робіт власником житла без отримання дозволу вважається самовільним переобладнанням

або переплануванням.

Порядок проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи

або надбудов у житлових будинках у місті Львові передбачено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2007 року № 442 «Про порядок проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи

або надбудов у житлових будинках на території м. Львова з метою ремонту дахів та розширення житлового фонду», яким затверджено Положення

про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов

у житлових будинках з метою ремонту дахів та збільшення житлової площі на території міста Львова, який є локальним нормативним актом, що діє на території м. Львова, пункт 1.14 якого передбачав, що проведення реконструкції горищ під мансардні поверхи або надбудов погоджується

з власниками (повнолітніми наймачами) всіх квартир будинку, крім випадку, визначеного пунктом 1.15, відповідно до якого у випадку аварійного стану даху згода мешканців будинку не вимагалась.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» документи, які надають дозвіл на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 серпня 2001 року № 1084 «Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 » на ОСОБА_3 покладено обов`язок за власні кошти виконати ремонт покрівлі будинку, а також було затверджено проектні пропозиції та дозволено здійснити за власні кошти будівельні роботи по реконструкції з розширенням за рахунок горища квартири АДРЕСА_1 (а. с. 7-8, т. 1).

ОСОБА_3 чи іншими співвласниками квартири (відповідачами

за первісним позовом) вказані дії не було проведено.

У 2006 році відповідачі отримали Технічні умови та в подальшому Архітектурно-планувальне завдання на реконструкцію вказаної квартири

(а. с. 135-143, т. 1).

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04 грудня 2007 року № 1206 «Про продовження терміну дії розпорядження райадміністрації від 27 серпня 2001 року № 1084

«Про реконструкцію з розширенням квартири АДРЕСА_1 » продовжено термін дії попереднього розпорядження (а. с. 9, т. 1).

При цьому ОСОБА_3 зобов`язано виконати ремонтно-будівельні роботи протягом першого року з дня отримання дозволу інспекції Держархбудконтролю.

Актом балансоутримувача Львівське комунальне підприємство «Навколо Базару» від 30 квітня 2008 року при обстеженні будинку АДРЕСА_1 встановлено, що покрівля шифера знаходиться

в аварійному, непридатному для подальшої експлуатації стані, що може спричини руйнування інших конструкцій. Сліди замокання спостерігаються в житлових квартирах та на сходовій клітці. Роботи по заміні покрівлі необхідно здійснити невідкладно (т. 1 а.с. 117).

У 2009 році ОСОБА_3 отримав робочий проєкт реконструкції квартири, який було погоджено у встановленому порядку, експертний звіт проєкту

від 12 січня 2012 року виконано державномим підприємством «Укрдержбудекспертиза» (а. с. 47-48, т. 3).

30 січня 2012 року зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт в Інспекції дежавного архітектруно-будівельного контролю у Львівській області (а. с. 81, т. 3), 04 липня 2012 року - Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації .

Реконструйовану квартиру відповідачі зареєстрували у Реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції у травні 2013 року.

13 вересня 2013 року Інспекцією дежавного архітектруно-будівельного контролю у Львівській області складено акт про відсутність відхилень

від проєкту та відсутність порушень законодавства в сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (а. с. 50, т. 3).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні їхнього позову, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку,

що здійснена реконструкція не суперечить суспільним інтересам,

не порушує права інших осіб.

При цьому матеріали справи не містять доказів щодо можливості приведення у попередній стан горища без порушення цілісності основних конструктивних елементів житлового будинку, збереження його

в належному технічному стані, відповідно діючим будівельним нормам

та іншим державним нормам житлового будинку та без зменшення ринкової вартості житлового будинку.

Разом з тим, апеляцінйий суд надав належну оцінку Технічним висновкам державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», згідно з якими спірну реконструкцію здійснено у повній відповідності до вимог чинного законодавства (виконано робочий проєкт, виконано експертизу, затверджено документацію та здано у експлуатацію).

Демонтаж нових стін та перегородок, на які опирається дерев`яний дах, призведе до руйнації даху, покрівлі будинку та пошкодить дах, приміщення та покрівлю сусіднього будинку. Здійснена реконструкція будинку покращила стан будинку, умови експлуатації, що забезпечило запобіганню руйнуванню будинку в цілому.

Крім того, у пункті 22 постанови Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року

«Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» судам роз`яснено,

що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Колегія суддів звертає також увагу на той факт, що доказів того, що після здійснення спірної реконструкції квартири горище змінило своє функціональне призначення, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не мають вільного доступу до горища чи можливості використовувати його

за призначенням матеріали справи не містять, позивачі таких доказів

не подали, що є їхнім процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України)

Посилання касаційної скарги на те, що відповідачі здійснили самочинне будівництво та безпідставно зареєстрували право власності на нього, оскільки декларації про початок виконання будівельних робіт

та про готовність об`єкта до експлуатації були скасованими,

є необґрунтованими, так як з урахуванням частин першої, другої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», вказані документи надають право на виконання будівельних робіт і є чинними

до завершення будівництва, а їхскасування у подальшому не може бути підставою для скасування реєстрації права власності.

Верховний Суд критично оцінює посилання заявників касаційної скарги

на Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_10 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10

Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»

та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), оскільки право власності позивачів на горище відповідачами

не оспорюється.

Висновки суду апеляційної інстанції у частині закриття провадження

у справі за об`єднаним позовом Франківська районна адміністрація Львівської міської радиє правомірними та обґрунтованими з огляду

на наступне.

Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб`єкта владних повноважень

та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Звертаючись до суду з позовом про приведення у попередній стан самовільно реконструйованої і розширеної за рахунок об`єму горища квартири. і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм

і правил.

Як орган місцевого самоврядування Франківська районна адміністрація Львівської міської ради відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правомочна розглядати

та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до її відання.

У статті 30 згаданого Закону передбачено, зокрема, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту

і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про основи містобудування» державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

При цьому Франківська районна адміністрація Львівської міської ради мотивувала такий позов необхідністю захисту інтересів громади в особі Львівської міської ради, а не необхідністю захисту своїх приватних прав

та інтересів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок,

що спір в частині об`єднаного позову Франківської районної адміністрації Львівської міської радиє публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції. Отже, справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2018 року у справі

№ 1519/2-787/11, повадження № 14-48цс18; від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а, провадження № 11-251апп18; від 30 травня

2018 року у справі № 464/5495/13-ц, провадження № 14-92цс18.

Крім того, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради судове рішення не оскаржила.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько