Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 2-1802/2007

провадження № 61-2915св21

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Хмельницький),

заінтересована особа: ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Хмельницький),

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Хмельницький), (далі - Перший ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький).

Скарга мотивована тим, що в провадженні ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження № 6425836 про примусове виконання виконавчого листа від 12 березня 2007 року № 2-1802 про стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 30 % щомісячного доходу, починаючи з 23 січня 2007 року і до повноліття дитини.

ОСОБА_1 зазначає, що 20 січня 2020 року звернулась до виконавця із заявою про перерахунок розміру аліментів із врахуванням отриманого боржником доходу від продажу нерухомого майна у червні 2019 року у розмірі 478 830,00 грн та у липні 2019 року в розмірі 170 480,00 грн.

04 березня 2020 року вона отримала лист Першого ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький), зі змісту якого стало відомо, що державний виконавець не вбачає підстав для включення зазначеного доходу у довідку-розрахунок розміру аліментів із посиланням на постанову КМУ від 26 лютого 1993 рогку № 146, якою визначено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Заявник вважає таку бездіяльність протиправною, та просить зобов`язати державного виконавця вчинити дії по включенню до доходів боржника зазначених коштів, отриманих ним від продажу належного йому майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Першого ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький) залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для задоволення скарги заявника, оскільки дії державного виконавця здійснені ним у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Першого ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький) Загородної Г. Л. щодо невключення до доходів боржника ОСОБА_2 , отриманих ним за червень та липень 2019 року доходів від продажу нерухомого майна у розмірі 649 310,00 грн для визначення заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні 6425836.

Зобов`язано державного виконавця Першого ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький) Загородну Г. Л. у виконавчому провадженні № 6425836 врахувати доходи ОСОБА_2 , отримані ним від продажу нерухомого майна за червень 2019 року в сумі 478 830,00 грн та за липень 2019 року в розмірі 170 480,00 грн при визначенні заборгованості по аліментах.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи скаргу, апеляційний суд виходив з того, що дохід від відчуження нерухомого майна підпадає під дію Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб та на який, згідно вказаного Переліку може бути здійснено стягнення в межах виконавчого провадження. Державним виконавцем було допущено протиправну бездіяльність та не вжито всіх необхідних виконавчих дій з метою забезпечення належного виконання рішення суду про стягнення аліментів з боржника, зокрема, не здійснено перерахунок розміру аліментів із врахуванням отриманого боржником доходу від продажу нерухомого майна у червні 2019 року в розмірі 478 830,00 грн та у липні 2019 року в розмірі 170 480,00 грн, в зв`язку з чим є підставними заявлені вимоги.

Апеляційний суд посилався на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року по справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, та залишити в силі ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції виходив з того, що отриманні боржником доходи від продажу нерухомого майна в червні 2019 року в розмірі 478 830,00 грн та у липні 2019 року в розмірі 170 480,00 грн, яке ним прийнято у спадщину включаються до доходу з якого мають обраховуватись аліменти і на обґрунтування своїх висновків послався на статті 24, 68 Закону України «Про виконавче провадження», статтю 81 СК України, Постанову Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 та висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18).

При цьому суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права, а саме статті 89 ЦПК України належно не встановив та не дослідив обставин щодо особливостей набуття заявником права власності на нерухоме майно, відчуження об`єктів саме успадкованого нерухомого майна за видом, кратністю та оподаткуванням, через що помилково визначив грошові кошти одержанні від реалізації мною отриманого у спадок майна як отриманні доходи. Апеляційний суд при встановленні обставин щодо отримання боржником доходу від реалізованого майна, обійшовся поверхневим підходом, пославшись в своїй постанові на те, що такі обставини вже встановленні рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2019 року в справі № 686/24583/19.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норми права, і не застосував ті норми права, які підлягають застосуванню, також безпідставно послався на висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18 (провадження № 61-45100сво18), оскільки фактичні обставини зазначеної справи є відмінними від обставин у цій справі.

В свою чергу суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законе та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без розгляду відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, у випадку не застосування наслідків здійснення ОСОБА_2 зловживання процесуальними правами, вирішити клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року до закінчення касаційного провадження задоволено.

Зупинено виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що на виконанні Першого ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження № 6425836 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1802, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 12 березня 2007 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 30 % щомісячного доходу, починаючи з 23 січня 2007 року і до повноліття дитини (а. с. 36-38).

20 січня 2020 року стягувач ОСОБА_1 звернулась до державного виконавця із заявою про вжиття заходів щодо встановлення розміру доходу боржника в період з 07 червня 2019 року по 01 липня 2019 року та здійснення перерахунку розміру аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , із врахуванням отриманого боржником доходу від продажу нерухомого майна у червні 2019 року в розмірі 478 830,00 грн та у липні 2019 року в розмірі 170 480,00 грн, однак отримала відмову у зв`язку із тим, що державний виконавець не вбачає підстав для включення зазначеного доходу у довідку-розрахунок розміру аліментів (а. с. 36-39).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2019 року встановлено, що протягом 2019 року відповідач ОСОБА_2 отримав дохід від продажу нерухомого майна у розмірі 649 310,00 грн (а. с. 40, 41).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У частині першій статті 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Аналіз положень СК України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.

ЦК України також ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

У пункті 12 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів визначені види доходів, з яких не провадиться утримання аліментів, перелік яких є вичерпним.

Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків (пункт 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів).

Частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається зокрема і дохід від операцій з майном, розмір якого визначається відповідно до статті 172 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 172.1 статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного року протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельні ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковуються. Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане платником у спадщину.

Таким чином, положення пункту 172.1 статті 172 ПК України містить виключення із загального правила, визначеного підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо визначення будь-якого доходу отриманого резидентами або нерезидентам від будь-яких видів діяльності на території України, зокрема, доходу, отриманого від продажу рухомого та нерухомого майна, який підлягає оподаткуванню.

Отже, доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Натомість, грошовий дохід, який є просто еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19) де вказав, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду також дійшов висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року у справі № 234/15413/17 (провадження № 61-1685св20) про те, що дохід від відчуження належного боржникові нерухомого майна, набутого ним до укладення шлюбу та народження дитини, відноситься до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, а тому на такий дохід може бути здійснено нарахування аліментів у межах виконавчого провадження.

Таким чином доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що дохід від відчуження нерухомого майна не підпадає під дію переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб та на який, згідно вказаного переліку може бути здійснено стягнення в межах виконавчого провадження є такими, що заслуговують на увагу.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року в справі № 552/2732/16-ц (провадження № 61-18796св20).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Першого ВДВС ЦЗМУЮ України (м. Хмельницький), посилаючись на те, що 20 січня 2020 року звернулась до виконавця із заявою про перерахунок розміру аліментів із врахуванням отриманого боржником доходу від продажу нерухомого майна у червні 2019 року у розмірі 478 830, 00 грн та у липні 2019 року в розмірі 170 480,00 грн, однак їй було відмовлено державним виконавцем. Заявник вважала таку бездіяльність протиправною, тому звернулася до суду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Встановивши, що отримані ОСОБА_2 кошти від продажу майна, отриманого у спадок, у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України та пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є фактичним заробітком платника аліментів, а є грошовим еквівалентом майна, що належало йому до продажу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Апеляційний суд помилково зазначив, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18), тоді як правовідносини у зазначеній справі не є подібними тим, що виникли у справі, яка є предметом касаційного перегляду, оскільки стосуються правомірності віднесення до доходів отриманих платником процентів від грошових коштів на депозитних рахунках.

Таким чином колегія суддів доходить висновку про те, що дії державного виконавця щодо відмови у включенні до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 вартості відчуженого ним майна, отриманого у спадок, є правомірними, а вимоги скарги ОСОБА_1 безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги.

Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та задовольняючи скаргу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що системний аналіз положень СК України та Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, дає підстави для висновку, що вирішальне значення для визначення видів заробітку/доходу, які ураховуються при визначенні розміру аліментів, дає відповідь на питання: чи відбулось отримання боржником доходу від відчуження належного йому на праві приватної власності нерухомого майна отриманого у спадщину, наслідком чого стало отримання ним прибутку (доходу), на який у розумінні положень статті 81 СК України, частини першої статті 195 СК України нараховуються аліменти (заборгованість).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина третя статті 403 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів вважає, що посилання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правових й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено, а Верховним Судом їх не встановлено, судова практика є незмінною, наявність виключної правової проблеми заявником не мотивовано.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року в справі № 552/2732/16-ц (провадження № 61-18796св20) уже викладав правові висновки в аналогічних справах. Зроблені судом першої інстанції висновки узгоджуються із вказаними правовими позиціями.

Таким чином, у задоволенні відповідного клопотання ОСОБА_1 слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року то підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 400 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук