Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-2377/11

провадження № 61-22503св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, у складі судді

Козирського Є. С., від 13 квітня 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., від 31 жовтня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання права власності на частину житлового будинку, що є спільною власністю.

Позовна заява мотивована тим, що починаючи з липня 1997 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Під час спільного проживання відповідач придбав недобудований житловий будинок загальною площею 94, 35 кв. м, житловою 62 кв. м та земельну ділянку розміром 0,6 га, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 53 884 грн. При цьому, ОСОБА_2 було сплачено грошові кошти в сумі 17 984 грн, а нею - 35 900 грн.

В період із 07 липня 1999 року по 23 серпня 2002 року у зв`язку з тим, що відповідач отримував лише пенсію, за кошти позивача було завершено капітальне будівництво зазначеного житлового будинку та здійснених будівельних робіт, загальна площа житлового будинку збільшилась до

381, 9 кв. м, а житлова - до 125 кв. м.

Посилаючись на те, що із травня 2011 року відповідач добровільно не бажає здійснити поділ спірного житлового будинку з врахуванням дійсних видатків сторін на придбання та проведення капітального будівництва нерухомого майна, позивач просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області, у складі судді Козирського Є. С., від 13 квітня 2012 року, з урахуванням ухвал цього ж суду

від 24 жовтня 2017 року, у складі судді Гандзій Д. М., та від 18 квітня

2019 року, у складі судді Козирського Є. С., про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 381, 9 кв. м, житловою -125 кв. м, підсобною -256, 9 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 381, 9 кв. м, житловою -125 кв. м,

підсобною -256, 9 кв. м.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю сторін. Сторони не досягли згоди про добровільний поділ будинку, а його поділ на дві окремі частини в частках 2/3 та 1/3 з технічної точки зору можливий. Судом також враховано визнання ОСОБА_2 пред`явлених ОСОБА_1 вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) залишено без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 квітня 2012 року - без змін.

Приймаючи постанову від 31 жовтня 2019 року, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про задоволення позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального права. Апеляційним судом не встановлено порушення прав банку як іпотекодержателя спірного нерухомого майна ухваленням оскарженого рішення судом першої інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» відхилено, а ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2019 року про виправлення описки в рішенні суду залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу Банку, апеляційний суд виходив з того, що ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня

2019 року про виправлення описки, якою виправлено описку в частині вірного зазначення адреси спірного житлового будинку, є похідною від рішення цього ж суду від 13 квітня 2012 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року АТ «Ощадбанк» подано касаційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 квітня 2012 року та постанови Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, прийняті за результатами апеляційного перегляду вказаного рішення суду та ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2019 року про виправлення описки, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, банк просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-2377/11 за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 квітня

2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, прийняту за результатами апеляційного перегляду рішення суду.

Витребувано з Овідіопольського районного суду Одеської області матеріали указаної цивільної справи.

Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою

АТ «Ощадбанк» на постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня

2019 року, прийняту за результатами апеляційного перегляду ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня

2019 року про виправлення описки.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних доказів перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах на період придбання та здійснення капітального будівництва спірного житлового будинку та доказів надання позивачем грошових коштів на вчинення цих дій.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що у період із 07 липня 1999 року по 23 серпня 2002 року, на який посилається позивач у своєму позові та який зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, не набрав законної чинності Сімейний кодекс України 2004 року, а тому до таких правовідносин слід застосовувати положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі -

КпШС України), яким не було передбачено можливості встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю.

Заявник звертає увагу касаційного суду, що ОСОБА_2 погодившись з позовом ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину будинку ввів суд в оману, не повідомивши, що спірний житловий будинок передано в іпотеку АТ «Ощадбанк» в якості забезпечення по кредиту та що на цей будинок звертається стягнення у судовому порядку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Розглянувши справу без участі АТ «Ощадбанк», суд в порушення вимог

статті 35 ЦПК України 2004 року позбавив заявника права на захист своїх законних прав та інтересів, як кредитора та іпотекодержателя, не надав можливості Банку висловити свою думку щодо предмету позову та надати відповідні заперечення, що призвело до неповного встановлення обставин справи і, як наслідок, до неправильного її вирішення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2014 року по справі № 2-344/11, яким було звернуто стягнення на спірний житловий будинок не виконане.

Вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 намагалися усіма можливими способами перешкодити АТ «Ощадбанк» у реалізації прав іпотекодержателя, уникнути відповідальності за взяті ОСОБА_2 зобов`язання, а їх дії суперечать завданню цивільного судочинства.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

24 січня 2020 року засобами поштового зв`язку представником

ОСОБА_1 - адвокатом Гайдай О. В., подано відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивача посилаючись на законність на обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» відхилити, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області

від 13 квітня 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 31 жовтня 2019 року залишити без задоволення.

Вважає, що банком пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду від 13 квітня 2012 року. Крім того не враховано висновки Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року в справі № 629/1575/16-ц та положення статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що під час спільного проживання сторін, відповідач, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 07 липня 1999 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрованого в реєстрі за № 1523, придбав за спільні кошти нерухомість у вигляді недобудованого житлового будинку, загальною площею - 94, 35 кв. м, та житловою - 62 кв. м, з присадибною земельною ділянкою, розміром - 0, 6 га., які знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 , загальною вартістю - 53 884 грн.

Після проведення капітальних будівельних робіт 23 серпня 2002 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності за № 242 на житловий АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності факту набуття житлового будинку АДРЕСА_1 та здійснення робіт з його капітального ремонту в період спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Визначаючи розмір часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільному майні судом враховано розмір сплачених сторонами, як спільно так і кожним окремо, коштів на придбання спірного житлового будинку та здійснення його капітального ремонту.

Відхиляючи апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк», апеляційний суд виходив з того, що ухваленими рішенням суду першої інстанції права Банку, як іпотекодержателя спірного нерухомого майна, не порушені, а обставини перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах сторонами не заперечувалися, а банком не спростовані.

З наведеними висновками погодитись в повному обсязі не можливо з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань за кредитним договором та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.

Обтяження спірного житлового будинку зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна 21 березня 2008 року і було чинним на момент розгляду справи у суді першої інстанції та ухвалення рішення від 13 квітня

2012 року.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові те, що права банку незалученням до участі у справі не порушені, оскільки згідно зі

статтею 23 Закону України «Про іпотеку» при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, є безпідставними, оскільки зазначена норма закону регулює інші правовідносини, а саме ті, які стосуються спадкування та правонаступництва.

У випадку визнання права власності на предмет іпотеки за одним із подружжям або за особою, яка проживає з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до нового набувача не переходить право власності на предмет іпотеки після укладення договору іпотеки, оскільки вважається, що така особа набула право на майно у період первинного придбання майна.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 09 липня 2020 року у справі № 310/14016/13-ц (провадження № 61-43426св18),

від 11 вересня 2019 року у справі № 2-1905/1/2010 (провадження

№ 61-15857св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 500/4169/15-ц

(№ 61-23162св18), від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18).

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Разом з цим, суд першої інстанції не залучив АТ «Ощадбанк» до участі у справі, як іпотекодержателя спірного нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції, на наведені порушення норм матеріального та процесуального права уваги не звернув та відхиляючи апеляційну скаргу

АТ «Ощадбанк», обмежився помилковим посиланням на відсутність порушення прав та обов`язків заявника ухваленим 13 квітня 2012 року судовим рішенням, при цьому не надавши оцінку умовам іпотечного договору, укладеного 21 березня 2008 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонкової І. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 466, та не перевіривши доводи апеляційної скарги АТ «Ощадбанк» по суті вирішення спору, дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 629/1575/16-ц в даному випадку не є коректним, оскільки на відміну від розглядуваної справи у справі № 629/1575/16-ц іпотекодержатель (банк) був залучений до участі у справі в суді першої інстанції.

Касаційний суд не має повноважень встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що відповідач надав заяву про безумовне визнання позовних вимог, а тому районний суд ухвалив рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Тлумачення частини четвертої статті 174 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що визнання відповідачем позову не може бути безумовною підставою для задоволення позову, оскільки якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Крім того, згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Зазначені висновки узгоджуються з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження

№ 61-15813сво18).

За таких обставин доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи ОСОБА_1 про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області

від 13 квітня 2012 року колегія суддів відхиляє з таких мотивів.

Звертаючись у червні 2019 року з апеляційною скаргою на рішення суду,

АТ «Ощадбанк» просило поновити пропущений строк на апеляційне оскарження навівши відповідні причини пропуску такого строку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 41, рішення ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

Апеляційний суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, поновив

АТ «Ощадбанк» строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції навівши підстави для його поновлення.

При цьому ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 не повідомили суд першої інстанції ні про перебування будинку в іпотеці у АТ «Ощадбанк» із 2008 року, ні про звернення банку у 2009 році до Приморського районного суду міста Одеси із позовом про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, за належного суб`єктного складу судами не встановлені, рішення суду першої інстанцій та постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, вирішити питання про залучення до участі у справі іпотекодержателя спірного нерухомого майна, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

З огляду на положення статті 400 ЦПК України та межі розгляду справи судом касаційної інстанції відсутні підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдай О. В. про витребування із Приморського районного суду м. Одеси матеріалів цивільної справи

№ 2-344/11.

Оскільки справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 402 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 квітня

2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович