Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 2-2754/11

провадження № 61-8207св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (на теперішній час - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях),

відповідачі: Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Губиниська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Відкрите акціонерне товариство «Губиниський цукровий завод», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2011 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, яке згідно з наказом Фонду державного майна України від 17 січня 2019 року № 39 реорганізовано у Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Фонд), звернулося до суду з позовом до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Виконавчого комітету Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, відкритого акціонерного товариства «Губиниський цукровий завод» (далі - ВАТ «Губиниський цукровий завод»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним рішення загальних зборів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що ВАТ «Губиниський цукровий завод» було створено відповідно до наказу Фонду від 04 жовтня 1996 року № 12/252-АО «Про створення Відкритого акціонерного товариства» шляхом перетворення Державного підприємства «Губиниський цукровий завод» у відкрите акціонерне товариство.

Відповідно до акта оцінки цілісного майнового комплексу «Губиниський цукровий завод», затвердженого 21 лютого 1996 року, вартість незавершеного будівництвом житла складає 26 666,00 млн. крб, а вартість майна, вилученого із статутного фонду товариства для якого органом приватизації встановлений особливий режим приватизації становить 25 701,00 млн. крб.

Пунктом 7 розділу ІІІ плану приватизації Державного підприємства «Губиниський цукровий завод», затвердженого 30 липня 1996 року передбачено, що до переліку майна підприємства, яке не підлягає приватизації, увійшли об`єкти, для яких передбачений особливий режим приватизації, зокрема, незавершене будівництвом житло вартістю 26 666,00 млн. крб.

Оцінка цілісного майнового комплексу ВАТ «Губиниський цукровий завод» відбувалася відповідно до Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1995 року № 36 та згідно з пунктом 39 Методики, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, на яке поширюється особливий режим приватизації (вилучення об`єктів незавершеного будівництва, в тому числі незавершеного будівництва житла та устаткування, що придбано для інженерного забезпечення незавершеного будівництвом житла, за наявності рішення відповідної Ради народних депутатів про надання земельної ділянки під будівництво житла).

Наказом Фонду від 21 липня 2006 року № 12/04-06 ЗВП прийнято рішення про завершення приватизації ВАТ «Губиниський цукровий завод» та пунктом 3 наказу передбачено, що керівництво товариства забезпечує збереження майна, яке не увійшло до статутного фонду товариства та знаходиться на балансі, до вирішення питань по цьому майну відповідно до вимог чинного законодавства.

Листом ВАТ «Губиниський цукровий завод» від 29 січня 2008 року № 343 на адресу Фонду надано результати інвентаризації станом на 31 грудня 2007 року, відповідно до якої на балансі підприємства обліковується котедж № 4 на АДРЕСА_1 первісною вартістю 26 234,54 грн. Крім того, в примітках інвентаризаційного опису зазначено, що котедж № 4 введено в експлуатацію актом Державної технічної комісії від 20 березня 2000 року.

ВАТ «Губиниський цукровий завод» листом від 12 серпня 2008 року № 1838 надав до Фонду інформацію щодо державного майна, яке знаходиться у підприємства на балансі станом на 31 грудня 2007 року, але відповідно до наданої інформації, котедж № 4 вже не знаходився на балансі підприємства.

Фонд листом від 23 вересня 2009 року № 11-17-07936 звернувся до Новомосковського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» з проханням надати копію договорів купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року ВМА № 336859 та ВМА № 336846 відносно відчуження державного майна - котеджу № 4 на АДРЕСА_1 . Відповідь не надійшла.

Новомосковська міжрайонна прокуратура листом від 17 травня 2010 року № 1796 звернулася до Новомосковського районного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» щодо надання інформації щодо котеджу за адресою: АДРЕСА_1 .

Новомосковське районне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» листом від 20 травня 2010 року № 55 надало копію інвентаризаційної справи щодо об`єкта нерухомого майна - котеджу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Фонду з матеріалів інвентаризаційної справи стало відомо, що 20 березня 2000 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області винесене розпорядження № 160, відповідно до якого були затверджені акти прийомки в експлуатацію та прийняте рішення про оформлення права власності ВАТ «Губиниський цукровий завод» на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначав, що на підставі зазначеного розпорядження ВАТ «Губиниський цукровий завод» було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

26 травня 2000 року проведені загальні збори ВАТ «Губиниський цукровий завод» на яких прийняте рішення про передачу житлового фонду, що не увійшло в оціночну вартість приватизації підприємства на баланс Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, а саме ВАТ «Губиниський цукровий завод» передає на баланс Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області частину одноквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , яка була побудована до початку приватизації (на суму 26 385,00 грн).

Також, 17 серпня 2000 року на підставі розпорядження Виконавчого комітету Губиниської селищної ради прийняте рішення про оформлення права власності: на 3/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 - за Територіальною громадою Губиниської селищної ради; на 47/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 - за ВАТ «Губиниський цукровий завод».

19 вересня 2000 року ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ВАТ «Губиниський цукровий завод» продало, а ОСОБА_1 купив 47/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а угодою від 02 квітня 2008 року зазначений договір було розірвано.

19 вересня 2000 року між Територіальною громадою Губиниської селищної ради та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Територіальна громада Губиниської селищної ради продала, а ОСОБА_1 купив 3/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

18 листопада 2008 року між ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ВАТ «Губиниський цукровий завод» продало, а ОСОБА_2 купила 47/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

20 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 3/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що спірне нерухоме майно перебувало у власності держави, не увійшло до статутного фонду підприємства ВАТ «Губиниський цукровий завод», а тому рішення про визнання за товариством права власності на спірне майно є протиправним.

Фонд державного майна не надавав дозволу на відчуження спірного нерухомого майна держави, в зв`язку з чим, рішення загальних зборів ВАТ «Губиниський цукровий завод» в частині передачі на баланс Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 є недійсним.

Також позивач зазначав, що оскільки рішення та видані на їх підставах свідоцтва порушують право держави, як власника майна, вони повинні бути визнані недійсними.

Крім того, ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_1 не були власниками спірного нерухомого майна, не мали права на його відчуження, договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна також повинні бути визнані недійсними.

Таким чином, позивач вважав, що спірне майно вибуло з власності держави не з її волі іншим шляхом, а тому воно може бути витребуване у добросовісного набувача.

Ураховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

визнати незаконним пункт 2 розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області «Про прийомку в експлуатацію житлового будинку в с. Губиниха-1» від 20 березня 2000 року;

визнати недійсним свідоцтво про право власності ВАТ «Губиниський цукровий завод» від 23 березня 2000 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , видане Новомосковською районною державною адміністрацією;

визнати недійсними рішення загальних зборів ВАТ «Губиниський цукровий завод», які відбулись 26 травня 2000 року в частині передачі на баланс Губиниської селищної ради частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

витребувати у Виконавчого комітету Губиниської селищної ради розпорядження, на підставі яких було видано свідоцтва про право власності від 17 серпня 2000 року № 40, відповідно до яких 47/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 належить ВАТ «Губиниський цукровий завод» та 3/50 частини житлового будинку належить Територіальній громаді в особі Губиниської селищної ради та визнати незаконними витребувані у Виконавчого комітету Губиниської селищної ради розпорядження;

визнати недійсним свідоцтво про право власності ВАТ «Губиниський цукровий завод» від 17 серпня 2000 року № 40 видане Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради на 47/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати недійсним свідоцтво про право власності Територіальної громади в особі Губиниської селищної ради від 17 серпня 2000 року № 40 видане Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради на 3/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 вересня 2000 року № 2-2825 укладений між Територіальною громадою в особі Губиниської селищної ради та ОСОБА_1 на 3/50 частин житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року № 3350 укладений між ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_2 на 47/50 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 20 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 3/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

визнати право державної власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області;

витребувати у ОСОБА_2 із незаконного володіння житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2015 року позов задоволено.

Визнано незаконним пункт 2 розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області «Про прийомку в експлуатацію житлового будинку в с. Губиниха-1» від 20 березня 2000 року в частині видачі ВАТ «Губиниський цукровий завод» свідоцтво про право власності житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано незаконним свідоцтво про право власності, видане Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 23 березня 2000 року на право власності ВАТ «Губиниський цукровий завод» на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Визнано недійсними рішення загальних зборів ВАТ «Губиниський цукровий завод» від 26 травня 2000 року в частині передачі на баланс Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Визнано недійсним розпорядження Виконавчого комітету Губиниської селищної ради від 17 серпня 2000 року відповідно до якого прийняте рішення про оформлення права власності: на 3/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 - за Територіальною громадою Губиниської селищної ради; на 47/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ВАТ «Губиниський цукровий завод».

Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 17 серпня 2000 року Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради від 17 серпня 2000 року про право власності Територіальної громади Губиниської селищної ради на 3/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 17 серпня 2000 року Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради від 17 серпня 2000 року про право власності ВАТ «Губиниський цукровий завод» на 47/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 18 листопада 2008 року між ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ВАТ «Губиниський цукровий завод» продало, а ОСОБА_2 купила 47/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 вересня 2000 року ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ВАТ «Губиниський цукровий завод» продало, а ОСОБА_1 купив 3/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 20 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 3/50 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано право Держави Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Держави Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 487,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 487,20 грн.

Стягнуто з Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області на користь держави судовий збір в сумі 487,20 грн.

Стягнуто з ВАТ «Губиниський цукровий завод» на користь держави судовий збір в сумі 487,20 грн.

Стягнуто з Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь держави судовий збір в сумі 487,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно вибуло з власності держави не з її волі іншим шляхом, а тому воно може бути витребуване у добросовісного набувача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що чинним законодавством не передбачений такий спосіб захисту порушеного права, як визнання свідоцтва про право власності незаконним, а належним способом захисту є визнання свідоцтва про право власності недійсним або скасування такого свідоцтва, чого не було заявлено позивачем. Позовні вимоги є не конкретизованими, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

За спірною адресою є зареєстрованими та проживають неповнолітні особи, однак суд першої інстанції ухвалюючи рішення не врахував зазначені обставини та не вирішив питання щодо залучення до участі у справі орган опіки та піклування, оскільки в спірному житловому будинку проживають та зареєстровані неповнолітні діти.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що спірний об`єкт нерухомого майна на час його вибуття був незавершений будівництвом із 30 % ступені готовності та фактично це був фундамент будівлі, яку не було прийнято в експлуатацію, а на сьогодні того об`єкту не існує, є інший об`єкт, з іншими характеристиками, який зареєстрований як житловий будинок, введений в експлуатацію, який використовується як житло. Для визначення параметрів конкретного спірного об`єкту, чи можливо його на час розгляду справи виділити, для визначення його вартості, характеристик та розміру необхідні спеціальні знання. Однак, суду апеляційної інстанції не було заявлено клопотань щодо призначення відповідної судової експертизи.

Судом першої інстанції не враховано співмірності та балансу інтересів сторін, не встановлено дійсного стану спірного об`єкту нерухомого майна.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не визначився з підставами позову та нормою права, яка підлягає застосуванню та помилково одночасно застосував до спірних правовідносин норми статті 215 216 388 ЦК України, що є взаємовиключним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, Фонд, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції поновив строк на апеляційне оскарження, пропущений без поважних причин та порушив принцип правової визначеності та остаточності судового рішення; суд першої інстанції не застосовував статтю 216 ЦК України, та дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з власності держави не з її волі іншим шляхом та повинно бути витребувано у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

У жовтні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Шпакова О. С. в інтересах ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ВАТ «Губиниський цукровий завод» створено відповідно до наказу Фонду від 04 жовтня 1996 року № 12/252-АО «Про створення Відкритого акціонерного товариства» шляхом перетворення Державного підприємства «Губиниський цукровий завод» у відкрите акціонерне товариство.

Засновником ВАТ «Губиниський цукровий завод» є Фонд.

Відповідно до акта оцінки цілісного майнового комплексу «Губиниський цукровий завод», затвердженого 21 лютого 1996 року, вартість незавершеного будівництвом житла складає 26 666,00 млн. крб, а вартість майна, вилученого із статутного фонду товариства, для якого органом приватизації встановлений особливий режим приватизації становить 25 701,00 млн. крб.

Пунктом 7 розділу ІІІ плану приватизації Державного підприємства «Губиниський цукровий завод», затвердженого 30 липня 1996 року передбачено, що до переліку майна підприємства, яке не підлягає приватизації, увійшли об`єкти, для яких передбачений особливий режим приватизації, зокрема, незавершене будівництвом житло вартістю 26 666,00 млн. крб.

Оцінка цілісного майнового комплексу ВАТ «Губиниський цукровий завод» відбувалася відповідно до Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1995 року № 36 (далі - Методика).

Згідно з пунктом 39 Методики, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, на яке поширюється особливий режим приватизації (вилучення об`єктів незавершеного будівництва, в тому числі незавершеного будівництва житла та устаткування, що придбано для інженерного забезпечення незавершеного будівництвом житла, за наявності рішення відповідної Ради народних депутатів про надання земельної ділянки під будівництво житла).

Наказом Фонду від 21 липня 2006 року № 12/04-06 ЗВП прийнято рішення про завершення приватизації ВАТ «Губиниський цукровий завод» та пунктом 3 наказу передбачено, що керівництво товариства забезпечує збереження майна, яке не увійшло до статутного фонду товариства та знаходиться на балансі, до вирішення питань по цьому майну відповідно до вимог чинного законодавства.

20 березня 2000 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області винесене розпорядження № 160, відповідно до якого були затверджені акти прийомки в експлуатацію та прийняте рішення про оформлення права власності ВАТ «Губиниський цукровий завод» на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі зазначеного розпорядження ВАТ «Губиниський цукровий завод» 23 березня 2000 року видане свідоцтво про право власності житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

26 травня 2000 року проведені загальні збори ВАТ «Губиниський цукровий завод», відповідно до яких, прийняте рішення про передачу житлового фонду, який не увійшов в оціночну вартість приватизації підприємства на баланс Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, а саме ВАТ «Губиниський цукровий завод» передає на баланс Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області частину одноквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , яка була побудована до початку приватизації (на суму 26 385,00 грн.).

На підставі розпорядження Виконавчого комітету Губиниської селищної ради 17 серпня 2000 року видані свідоцтва про оформлення права власності: на 3/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 - за Територіальною громадою Губиниської селищної ради; на 47/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 - за ВАТ «Губиниський цукровий завод».

19 вересня 2000 року ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ВАТ «Губиниський цукровий завод» продало, а ОСОБА_1 купив 47/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а угодою від 02 квітня 2008 року зазначений договір було розірвано.

19 вересня 2000 року між територіальною громадою Губиниської селищної ради та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Територіальна громадою Губиниської селищної ради продала, а ОСОБА_1 купив 3/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

18 листопада 2008 року між ВАТ «Губиниський цукровий завод» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ВАТ «Губиниський цукровий завод» продало, а ОСОБА_2 купила 47/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

20 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 3/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).

У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, або якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; або пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Поновлюючи ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду у справі, суд апеляційної інстанції на наведені норми права уваги не звернув.

Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи розглядалася справа у суді першої інстанції у порядку глави 8 ЦПК 2004 року для заочного розгляду справи та чи є рішення у справі заочним.

Суд апеляційної інстанції, відкриваючи апеляційне провадження, не взяв до уваги, що ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2015 року звернулася лише 23 жовтня 2018 року, та не надала доказів свого неповідомлення про розгляд справи або доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок обставин непереборної сили.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач була обізнана про наявність справи у провадженні суду та подавала до суду першої інстанції заперечення, клопотання та заяву про застосування строку позовної давності.

Доступ до суду як складова права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Принцип правової визначеності - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Такі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Крім того, треба зазначити, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, з огляду на частину перш статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається у вигляді окремого документа, складається, зокрема, із описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою та мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Поновлюючи відповідачу строк апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 01 листопада 2018 року зазначив лише про наявність клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з посиланням на поважність причин пропуску, при цьому не зазначив які саме причини та не навів обґрунтування для поновлення пропущеного процесуального строку.

За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки вищенаведені порушення апеляційним судом норм процесуального права призвели до постановлення незаконної постанови, оскаржене судове рішення слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук