Постанова
Іменем України
22 липня 2022 року
м. Київ
справа № 2-2814/03
провадження № 61-16023св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним рішення, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, визнання права власності та зобов`язання вчинення дій.
В обґрунтування позову зазначив, що перебував в шлюбі з ОСОБА_2 . У період шлюбу подружжя придбало будинковолодіння АДРЕСА_1 . Документи на будинковолодіння були оформлені на ОСОБА_2 29 березня 2000 року шлюб розірвано. Майно розподілено добровільно. 04 жовтня 2000 року ОСОБА_2 подарувала позивачу зазначене будинковолодіння. На думку позивача, відповідно до статті 30 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції 1992 року разом з будинковолодінням він отримав і право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться. У березні 2003 року позивач вирішив приватизувати цю земельну ділянку, однак дізнався, що колишня дружина вже її приватизувалана підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 19 квітня 2001 року № 876 та отримала державний акт на право приватної власності на землю.
З огляду на викладене, позивач просив суд визнати частково недійсним рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 19 квітня 2001 року № 876 в частині передачі земельної ділянки, площею 0,1722 га, на АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1722 га, на АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності земельну ділянку, площею 0,1722 га, на АДРЕСА_1 та зобов`язати видати державний акт на право власності на цю земельну ділянку.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2003 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано частково недійсним рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 квітня 2001 року № 876 в частині передачі в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1722 га, на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1722 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 07 червня 2001 року і зареєстрований у книзі запису державних актів на право приватної власності на землю за № 034013. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0, 1722 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів виданий на ім`я ОСОБА_1 державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1722 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при поданні заяви до Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2 мала право на приватизацію ділянки, проте після того, як подарувала будинковолодіння позивачу, вона таке право втратила, повинна була повідомити працівників міської ради та управління земельних ресурсів про те, що вона не є власником будинковолодіння і не має права на отримання державного акта про право приватної власності на землю. Право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташоване будинковолодіння, має позивач, що є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2003 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що на час розгляду справи в суді першої інстанції власником спірної земельної ділянки була ОСОБА_2 , яка залучена до участі у справі як третя особа, чим істотно обмежена у процесуальних правах. Отже, судом першої інстанції фактично вирішено питання про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, без залучення її до участі у справі як відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить її скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно і необґрунтовано поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;
- не звернув увагу на наявність позовних вимог немайнового характеру та розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;
- необґрунтовано відмовив у задоволення клопотання заявника про відвід колегії суддів;
- не звернув увагу на те, що отриманий ОСОБА_2 державний акт був завідомо нікчемним вже в момент його видачі;
- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 391/35/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 757/15679/16-ц.
Крім того, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 виклав клопотання про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року до закінчення розгляду справи касаційним судом.
У листопаді 2021 року Дніпропетровська міська рада із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому зазначила про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 вересня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, частиною першою, третьою статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано матеріали справи № 2-2814/03 із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено заявнику в задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.
У листопаді 2021 року матеріали справи № 2-2814/03 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебував в шлюбі з ОСОБА_2 .
У період шлюбу подружжя придбало будинковолодіння АДРЕСА_1 .
29 березня 2000 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.
Подружжя ОСОБА_1 поділило майно в добровільному порядку.
06 вересня 1999 року ОСОБА_2 звернулася до Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з заявою про приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
04 жовтня 2000 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Поповою І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1-3993.
Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 квітня 2001 року № 876 ОСОБА_2 безоплатно передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 1722 га на АДРЕСА_1 .
07 червня 2001 року ОСОБА_2 видано державний акт про право приватної власності на цю земельну ділянку.
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просив: визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 19 квітня 2001 року № 876 в частині передачі земельної ділянки площею 0,1722 га на АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1722 га на АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності земельну ділянку площею 0,1722 га на АДРЕСА_1 та зобов`язати видати державний акт на право власності на цю земельну ділянку.
Розглянувши справу у відкритому судовому засіданні з викликом сторін Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 23 квітня 2003 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Визнав частково недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 квітня 2001 року № 876 в частині передачі в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1722 га на АДРЕСА_1 . Визнав недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1722 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 07 червня 2001 року і зареєстрований у книзі запису державних актів на право приватної власності на землю за № 034013. Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0, 1722 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язав Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів виданий на ім`я ОСОБА_1 державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1722 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, 29 квітня 2021 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Також у апеляційній скарзі ОСОБА_2 виклала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтувала тим, що про існування рішення суду першої інстанції їй відомо не було, копію оскаржуваного рішення отримала лише 05 квітня 2021 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2003 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2003 року та постановлено розгляд апеляційної скарги проводити у порядку спрощеного позовного провадження.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2003 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зі змісту постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року вбачається, що розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 проведено судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини четвертої статті 274 та пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частинами першою та другою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною першою статті 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зі змісту частини першої статті 176 ЦПК України вбачається, що ціна позову визначається виключно у позовах, де заявлені вимоги майнового характеру. У позовах немайнового характеру ціна позову не визначається.
Системний аналіз зазначених процесуальних норм дає підстави для висновку про те, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними в справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 753/17720/18 та від 09 лютого 2022 року у справі № 761/20094/19.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду зоднією позовною вимогою майнового характеру (визнання права власності на земельну ділянку) та трьома позовними вимогами немайнового характеру (визнання частково недійсним рішення, визнання недійсним державного акта про право власності на землю та зобов`язання видати державний акт про право власності на землю).
Отже, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням (викликом) учасників справи.
Проте апеляційний суд на наведене уваги не звернув, оцінки зазначеним обставинам не надав та дійшов помилкового висновку про те, що зазначена справа в апеляційному порядку може бути розглянута без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Розгляд цієї справи без повідомлення учасників позбавив позивача права мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, передбачених процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду.
Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні позивача належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.
За наведених обставин оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим.
Таким чином доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на наявність позовних вимог немайнового характеру та розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження знайшли своє підтвердження (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Щодо оцінки судом інших доводів касаційної скарги
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 290 ЦПК України 1963 року (в редакції чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 1963 року (в редакції чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як вбачається із матеріалів справи, 29 квітня 2021 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2003 року, в якій, виклала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтовуючи його тим, що про існування рішення суду першої інстанції їй було не відомо, копію оскаржуваного рішення отримала лише 05 квітня 2021 року.
Суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень надав належну оцінку доводам клопотання ОСОБА_2 щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, перевірив наявні у справі докази, та дійшов обґрунтованого висновку про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 391/35/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 757/15679/16-ц, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволення клопотання заявника про відвід колегії суддів, Верховний Суд відхиляє, оскільки зі змісту ухвал Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року та від 09 вересня 2021 року вбачається, що суд надав належну оцінку доводам заяви ОСОБА_1 про відвід складу колегії суддів, а саме: головуючого судді - Ткаченко І. Ю., суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., встановив, що вони фактично заводяться до незгоди з процесуальними рішеннями суду, що відповідно до вимог частини четвертої статті 36 ЦПК України дійсно не є підставою для відводу.
Обґрунтованість інших доводів касаційної скарги щодо суті спору не підлягають перевірці з огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції під час попереднього розгляду справи скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Враховуючи, що апеляційний суд здійснив розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення про дату, час та місце судового засідання, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи апеляційному суду слід звернути увагу на викладене, забезпечити дотримання вимог закону щодо розгляду справи з повідомленням учасників справи про дату, час та місце розгляду справи і ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак