№ 2-3241/11 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 2-3241/11

провадження № 61-16682св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

особа, яка звернулася зі скаргою на дії державного виконавця (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Роман Н. О.

заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на постанову Львівського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі судді Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 48908906 від 14 травня 2020 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) Романом Н. О., зобов`язавши останнього відновити виконавче провадження № 48908906.

Скаргу обґрунтовувала тим, що 10 вересня 2014 року Франківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 2-3241/11 (провадження № 2/465/1184/14) про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» (правонаступник - ПАТ «ВіЕс Банк») заборгованості по невиконаним зобов`язанням за кредитним договором № KF 45482 від 07 листопада 2007 року у сумі 967 385,25 доларів США, що станом на 14 листопада 2013 року становить 7 732 310,30 грн, та судового збору з розгляду цієї справи в розмірі 1 700,00 грн.

05 жовтня 2015 року постановою державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області на підставі виконавчого листа № 2-3241/11, виданого 10 вересня 2014 року Франківським районним судом м. Львова, відкрито виконавче провадження № 48908906 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» (правонаступник - ПАТ «ВіЕс Банк») заборгованості по кредитному договору № KF 45482 від 07 листопада 2007 року у сумі 7 732 310,30 грн та судового збору з розгляду цієї справи в розмірі 1 700,00 грн, боржник - ОСОБА_1 .

Зазначене виконавче провадження № 48908906 є частиною зведеного виконавчого провадження № 50823943.

14 травня 2020 року постановою старшого державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н. О. виконавче провадження № 48908906 закінчене на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

ОСОБА_1 вважає вказану постанову протиправною та такою, що винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Як зазначено в оскаржуваній постанові, виконавче провадження № 48908906 закінчено на підставі заяви стягувача, яким правонаступник ПАТ «ВіЕс Банк» - АТ «Таскомбанк» повідомив відповідні органи державної виконавчої служби, що заборгованість ОСОБА_1 по виконавчому документу № 2-3241/11 від 10 вересня 2014 року відсутня.

Вважає, що у старшого державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н. О. не було правової підстави для закінчення виконавчого провадження № 48908906 у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду, оскільки в межах виконавчого провадження № 48908906 з ОСОБА_1 не було стягнуто повної суми заборгованості.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що скаржником до матеріалів скарги не долучено належних доказів наявності непогашеної заборгованості за виконавчим листом станом на день подання скарги, а відтак державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження № 48908906 від 14 травня 2020 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н. О.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Частково задовольняючи скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у державного виконавця станом на час винесення оскаржуваної постанови від 14 травня 2020 року не було підстав для висновку про повне реальне фактичне виконання ОСОБА_1 рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 липня 2014 року у цивільній справі № 2-3241/11, а відтак, не було підстав для закінчення виконавчого провадження № 48908906 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволенні іншої частини вимог скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відновлення відповідного виконавчого провадження за наслідками визнання неправомірною постанови про повернення виконавчого документа стягувачу врегульовано положеннями статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає відповідний порядок вчинення таких дій, а суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року, Відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) просив суд постанову Львівського апеляційного суду від 15 червня 2021 року скасувати, відмовивши у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржена постанова ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням процесуальних норм, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

28 січня 2022 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Сочка В. І. надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 липня 2014 року у цивільній справі № 2-3241/11 (провадження № 2/465/1184/14) стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фольксбанк» («ВіЕс Банк») заборгованість по кредитному договору № КF 45482 від 07 листопада 2007 року в сумі 967 385,25 доларів США, що станом на 14 листопада 2013 року, згідно курсу НБУ становить 7 732 310, 30 грн, та судовий збір з розгляду даної справи в сумі 1 700,00 грн. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

На виконання вищезазначеного судового рішення 10 вересня 2014 року Франківським районним судом м. Львова видано виконавчі листи у цивільній справі № 2-3241/11 (провадження № 2/465/1184/14).

Ззгідно письмового повідомлення правонаступника стягувача ПАТ «Фольксбанк»/ПАТ «ВіЕс Банк» - АТ «Таскомбанк» від 07 травня 2020 року № 10209/70, заборгованість ОСОБА_1 по виконавчому документу № 2-3241/11 від 10 вересня 2014 року, на виконання якого проводилося виконавче провадження № 48908906, перед банком відсутня.

14 травня 2020 року постановою старшого державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ Романа Н. О. виконавче провадження № 48908906 закінчене на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчими документами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 68, 70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17(провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

ОСОБА_1 у своїй скарзі не зазначила, які її права, свободи чи інтереси порушені діями старшого державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н. О. при винесенні 14 травня 2020 року постанови про закінчення виконавчого провадження № 48908906 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчими документами.

При цьому слід ураховувати, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 48908906, закінчення виконавчого провадження тягне за собою певні правові наслідки, зокрема передбачені статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із чим її обов`язок щодо сплати на користь банку заборгованості по кредитному договору № KF 45482 від 07 листопада 2007 року у сумі 7 732 310,30 грн є припиненим внаслідок закінчення вказаного виконавчого провадження саме на підставі пункту 9 частини першої статті 39 зазначеного Закону.

Разом із тим, згідно письмового повідомлення правонаступника стягувача ПАТ «Фольксбанк» (ПАТ «ВіЕс Банк») - АТ «Таскомбанк» від 07 травня 2020 року № 10209/70, заборгованість ОСОБА_1 по виконавчому документу № 2-3241/11 від 10 вересня 2014 року, на виконання якого проводилося виконавче провадження № 48908906, перед банком відсутня.

У відповідності до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, закінчуючи 14 травня 2020 року своєю постановою виконавче провадження № 48908906 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

При таких обставинах суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це судове рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 15 червня 2021 року скасувати.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов