Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 2-3353/11

провадження № 61-2320св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Черкаська міська рада,

третя особа - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісова Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради про визнання права власності на самочинно побудовані будівлі, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 08 лютого 1995 року вона є власником 14/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , а на підставі рішення Черкаської міської ради від 24 липня 1998 року № 667 - співвласником земельної ділянки загальною площею 1 141,3 кв. м, яка знаходиться біля та під її будинком і надвірними спорудами за вказаною адресою. За її замовленням 02 лютого 2011 року Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» провело поточну інвентаризацію, під час якої було зафіксовано, що на земельній ділянці нею самочинно споруджено прибудови (літ. а, літ. а2, літ. А4-1), а також в будинку здійснено переобладнання - влаштовано житлову кімнату 1-8. Самочинне будівництво вона здійснила з метою покращення своїх житлових умов та благоустрою будинку. Експертним висновком будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2011 року № 38-БТ, складеним спеціалістом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАМ», було дано оцінку стану будівельних конструкцій приміщень, прибудов (літ. а, літ. а2, літ. А4-1) та житлової кімнати 1-8 в будинку АДРЕСА_1 - добре, встановлено їх відповідність чинним на території України державним нормам, правилам, стандартам, вимогам надійності і безпечної експлуатації будівель та споруд, а також можливість подальшої безпечної експлуатації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на самочинно побудовані споруди, а саме прибудови (літ. а, літ. а2, літ. А4-1) та самочинно влаштовану житлову кімнату 1-8 у будинку (літ. А-1), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 17 червня 2011 року ОСОБА_2 була залучена до участі у справі як третя особа.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудовані споруди, а саме: прибудови (літ. «а», літ. «а2», літ. «А4-1») та самочинно влаштовану житлову кімнату 1-8 у будинку (літ. «А-1»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 05 листопада 2018 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження в цій справі.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а третьою особою було залучено ОСОБА_4 , яка є співвласником будинку (11/25 часток) за вказаною адресою. Здійснення прибудови, переобладнання житлової кімнати та визнання за позивачем права власності на самочинно побудовані споруди не порушують прав та інтересів ОСОБА_3 . Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , тому в неї відсутні підстави для оскарження цього рішення. Питання, які заявник ставить в апеляційній скарзі, можуть бути предметом розгляду окремого позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

23 січня 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2018 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що позивач здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, яка межує з її земельною ділянкою, і побудовані ОСОБА_1 споруди розташовані на відстані менше, ніж 8 метрів від її будинку. Тобто вказане самочинне будівництво здійснене без дотримання вимог ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», що безпосередньо впливає на її права як власника сусіднього домоволодіння. Оскільки вона здійснила добудову другого поверху свого будинку, то визнання оскаржуваним рішенням за ОСОБА_1 права власності на самочинно побудовані споруди призвело до зміни її прав та обов`язків у сфері приватних відносин, пов`язаних з виготовленням будівельного паспорта, отриманням дозволів на реконструкцію, здійсненням перепланувань, введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності на перепланований об`єкт. Апеляційний суд не звернув уваги на вказані обставини, не сприяв реалізації її права на подання доказів та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану ухвалу - без змін, посилаючись на те, що доводи скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду, є безпідставними і не відповідають фактичним обставинам справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Соснівського районного суду міста Черкаси.

05 березня 2019 року справа № 2-3353/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що за договором дарування від 08 лютого 1995 року, зареєстрованим в реєстрі за № 2.771, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар 14/25 частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці розміром 1 125 кв. м.

Рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 24 липня 1998 року № 667 «Про впорядкування землекористування домоволодіння по АДРЕСА_1 » співвласникам домоволодіння ОСОБА_7 та ОСОБА_6 надано право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , загальною площею 1 141,3 кв. м, з них: 600 кв. м - у спільне постійне користування для обслуговування існуючого житлового будинку, господарських будівель і споруд; 541,3 кв. м - у тимчасове короткострокове користування на 1 рік під город без права забудови, без відшкодування понесених затрат і збитків.

За актом від 18 листопада 2007 року ОСОБА_6 , співвласниця ОСОБА_2 та суміжний землекористувач ОСОБА_3 встановили та погодили межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що передавалася ОСОБА_6 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно із свідоцтвом про шлюб від 25 листопада 2010 року серії НОМЕР_1 у зв`язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_8 . ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

02 лютого 2011 року Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» провело поточну інвентаризацію, під час якої було зафіксовано, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 позивачем самочинно споруджено прибудови (літ. а, літ. а2, літ. А4-1), а також в будинку здійснено переобладнання - влаштовано житлову кімнату 1-8.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на положення статті 376 ЦК України та відповідачем зазначила Черкаську міську раду, яка є власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи місцевим судом до участі у справі була залучена також третя особа ОСОБА_2 , яка є співвласником будинку по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги на рішення місцевого суду, ОСОБА_3 посилалася на те, що вона не брала участі у справі, однак ухвалене рішення суду стосується її прав та інтересів, оскільки самочинно побудовані ОСОБА_1 споруди розташовані на відстані менше, ніж 8 метрів від її будинку, що не відповідає вимогам ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень». Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач зверталася до компетентних державних органів з метою прийняття забудови до експлуатації та про результати розгляду такого звернення.

Статтею 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Закриваючи апеляційне провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , тому в неї відсутні підстави для оскарження цього рішення. При цьому апеляційний суд не спростував належним чином доводів заявника про те, що належна їй земельна ділянка межує із земельною ділянкою позивача і самочинне будівництво, яке здійснене позивачем з порушенням вимог законодавства, також порушує її права та охоронювані законом інтереси.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 цього Кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, всі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Таким чином, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 331 375 376 380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.

Тому, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд вищенаведеного не врахував та не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 зверталася у встановленому законом порядку до компетентних державних органів щодо узаконення самочинно збудованих прибудов (літ. а, літ. а2, літ. А4-1), а також переобладнання в будинку - влаштованої житлової кімнати 1-8.

Крім того, в апеляційній скарзі на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року ОСОБА_3 заявила клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на експертному висновку будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2011 року № 38-БТ, складеному спеціалістом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАМ», який не може вважатися висновком експертизи в розумінні ЦПК України.

За звукозаписом судового засідання від 26 грудня 2018 року апеляційний суд ставив на обговорення вищевказане клопотання, однак не вирішив його і в порушення норм процесуального права не врахував, що висновок судової будівельно-технічної експертизи може мати виключне значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене у справі, яка переглядається, апеляційний суд не перевірив належним чином законності та обґрунтованості рішення місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, як того вимагає стаття 367 ЦПК України, не зазначив у судовому рішенні конкретних обставин, що спростовують доводи апеляційної скарги, не тільки не використав своїх повноважень для виправлення допущених судом першої інстанції недоліків розгляду справи, але й сам не забезпечив реалізацію принципу диспозитивності і змагальності сторін, тобто порушив норми процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частинами третьою, шостою статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов