Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

місто Київ

справа № 2-3440/07

провадження № 61-963св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації»,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , особи, яка не брала участі у розгляді справи, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, постановлену колегією суддів у складі Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Рішенням від 16 липня 2007 року Ленінський районний суд м. Вінниці задовольнив позов. Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , позначену на плані літерою «Б», а саме: квартиру № 3 , житловою площею 16, 9 кв. м, загальною площею 29, 6 кв. м, допоміжна площа 12, 7 кв. м (кімната 3-1, площею 16, 9 кв. м, коридор 3-2, площею 4, 6 кв. м, кухня 3-3, площею 5, 9 кв. м, санвузол 3-4, площею 2, 2 кв. м), та квартиру № 4 , житловою площею 15, 5 кв. м, загальною площею, 26, 1 кв. м, допоміжна площа 10, 6 кв. м (кухня 4-1, площею, 8, 3 кв. м, кімната 4-2, площею 15, 5 кв. м, санвузол 4-3, площею 2, 3 кв. м).

Зобов`язав Комунальне підприємство «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» здійснити реєстрацію 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , позначену на плані літерою «Б».

Заявниця ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року, у якій просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати його, оскільки цим рішенням суд вирішив питання про її права та обов`язки, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою від 15 грудня 2021 року Вінницький апеляційний суд визнав неповажними підстави для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року за клопотанням ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у розгляді справи.

Апеляційний суд залишив без руху апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року, надав строк не пізніше десяти днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

Визнаючи неповажними причини пропуску ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції визначив, що 20 вересня 2021 року адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна подала до суду першої інстанції заяву про видачу копії рішення та ознайомлення з матеріалами справи, копію рішення суду отримала 16 листопада 2021 року. У зв`язку з наведеним апеляційний суд зробив висновок, що станом на 20 вересня 2021 року адвокат Чернілевська Р. В. була обізнана про наявність рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року, проте апеляційну скаргу подано 08 грудня 2021 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Оскільки заявник не підтвердила належними доказами обставини поважності причин пропуску строку оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не зазначила, що перешкоджало їй звернутися до суду із апеляційною скаргою в строк, визначений законом, тому наведені в клопотанні причини пропуску строку не можна визнати поважними. Суд апеляційної інстанції визначив, що заявнику потрібно подати до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому навести інші поважні причини пропуску строку та надати відповідні докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

ОСОБА_2 17 грудня 2021 року звернулася до апеляційного суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року. Зазначила, що не була учасником справи та матеріали справи не містять відомостей про отримання нею чи її представником копії рішення суду першої інстанції раніше ніж 16 листопада 2021 року. Апеляційну скаргу подано у межах тридцятиденного строку на апеляційне оскарження з дня отримання копії судового рішення особою, яка не брала участі у справі. На обґрунтування того, що обрахування строку на апеляційне оскарження здійснила правильно, послалася на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 2-п-113/2006 (провадження

№ 61-16159св21).

Ухвалою від 21 грудня 2021 року Вінницький апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції зазначив, що апеляційна скарга повинна була бути подана відповідно до правил частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), зокрема, спочатку мала бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення, надалі треба було подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суд виснував, що сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 14 років особою, яка не була залученою до участі у справі, неналежне обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на час ухвалення оскарженого рішення (2007 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження, тому вважає, що заявник пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

На переконання апеляційного суду, ОСОБА_2 було відомо про існування оскаржуваного рішення від 16 липня 2007 року, оскільки рішенням від 27 серпня 2007 року № 389 реєстратор відмовив їй у реєстрації права власності на майно АДРЕСА_1 .

Також апеляційний суд врахував, що в матеріалах справи є рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 21 січня 2020 року № 50733661, згідно з яким відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності приватна, спільна часткова, за ОСОБА_2 на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 травня 2019 року спадкоємцем майна ОСОБА_1 є його син ОСОБА_3 .

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 13 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що апеляційний суд під час постановлення оскаржуваної ухвали не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 2-п-113/2006 (провадження № 61-16159св21). Посилання суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 мало бути відомо про рішення суду першої інстанції з рішень державного реєстратора, заявник вважає помилковими, оскільки у цих рішеннях реєстратор не повідомляв заявника про наявність судового рішення, з метою перегляду якого заявник звернулася до апеляційного суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 27 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , а ухвалою від 27 вересня 2022 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою відкриття касаційного провадження, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

До основних засад судочинства, серед іншого, належать рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Водночас у підпункті 9 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження

№ 61-37352сво18) зазначив про таке:

«Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм [права] у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».

ОСОБА_2 не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, оскільки не була залучена до участі у справі, її представник ознайомилася з матеріалами справи, що переглядається, та отримала копію рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року лише 16 листопада 2021 року, а апеляційну скаргу подано 08 грудня 2021 року, тому апеляційний суд зобов`язаний був керуватися нормами права ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року, тобто в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що відповідає наведеному правовому висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За правилами статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частини перша, друга статті 352 ЦПК України).

Отже, зазначеними правовими нормами визначено коло осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення та становлять такі дві групи: учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки.

У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне провадження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

Отже, у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу, повинна довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України.

Відмовляючи у відкритті провадження, апеляційний суд не врахував наведених положень процесуального закону та зробив помилкові висновки про те, що ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, вправі була оскаржити рішення суду першої інстанції відповідно до правил частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції), подавши спочатку заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а надалі - апеляційну скаргу на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, коли ЦПК України передбачає правило оскарження рішення суду протягом 30 днів з дня його проголошення (складення повного тексту) та право заявника на поновлення такого строку, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (стаття 354 ЦПК України).

Водночас вказівка апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі на те, що ОСОБА_2 було відомо про рішення суду першої інстанції, оскільки рішеннями про відмову в реєстрації від 27 серпня 2007 року № 389 та від 21 січня 2020 року № 50733661 їй ( ОСОБА_2 ) реєстратор відмовив у реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 , не може бути підставою для відмови у поновленні пропущеного процесуального строку, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу, не брала участі у справі в суді першої інстанції. У зазначених рішеннях державного реєстратора немає посилання на рішення суду, що його оскаржила заявник в апеляційному порядку; підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації стала наявність суперечностей у поданих документах та відомостях інвентаризаційної справи. Через відсутність у неї копії рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 була позбавлена можливості підготувати обґрунтовану апеляційну скаргу на рішення суду, яким, на її переконання, порушені її права як співвласника майна.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 2-п-113/2006 (провадження № 61-16159св21), на яку посилалася заявник у апеляційній та касаційній скаргах та яку не врахував апеляційний суд під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Верховний Суд переконаний, що оцінювати наявність або відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне провадження особи, яка не брала участь у розгляді цієї справи судом першої інстанції, апеляційний суд повинен виключно в тому контексті, чи пропущено строк оскарження з моменту, коли особа ознайомилася з таким рішенням або отримала його копію, а так само отримала можливість ознайомитися з відповідною судовою справою. Момент ознайомлення зі справою та/або з оскаржуваним судом рішенням має бути встановлений судом достеменно, а висновки з цього приводу не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд помилково визначив процесуальний закон у попередній редакції як такий, що підлягає застосуванню до спірних відносин у визначенні порядку та строку оскарження рішення суду першої інстанції. Враховуючи, що апеляційну скаргу подано під час дії відповідного процесуального закону, тож саме новий процесуальний закон і підлягав застосуванню таким судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у § 53 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Kreuz v. Poland» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Проте такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and others v. Spain» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «llhan v. Turkey» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому має бути скасована.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи, що Верховний Суд встановив порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 389 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко