Постанова

Іменем України

20 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 2-4076/2005

провадження № 61-13049св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Малиновська районна адміністрація міста Одеси,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвали Одеського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка І. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Малиновської районної адміністрації міста Одеси про визнання права власності на 53/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року позов задоволено. Встановлено факт вступу ОСОБА_1 в управління і володіння спадковим майном після смерті спадкодавця ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 53/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 червня 2005 року виправлено арифметичну помилку у рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року, в частині частки спірного домоволодіння, з «53/100» на «37/100» частки спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим визнано за ОСОБА_1 право власності на 37/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішенням, ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, 30 листопада 2018 року подала апеляційну скаргу.

Ухвалами Одеського апеляційного суду від 25 січня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та ухвалу цього ж суду про виправлення описки від 10 червня 2005 року, з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року (провадження

№ 61-6222ск19) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано ухвали Одеського апеляційного суду від 25 січня 2019 року, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалами Одеського апеляційного суду від 07 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та ухвалу цього ж суду про виправлення описки від 10 червня 2005 року.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовував оскаржувані ухвали тим, що наведені представником заявника - адвокатом Марченко Н. В. обставини не є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому наявні передбачені статтею 358 ЦПК України, підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження. Зазначив, що 28 березня 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат Марченко Н. В. ознайомилася з матеріалами цивільної справи № 2-4076/2005, однак апеляційну скаргу подала лише 30 листопада 2018 року. Суд визнав неповажними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження посилання заявника лише на те, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 серпня 2021 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвали Одеського апеляційного суду від 07 червня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та ухвалу цього ж суду про виправлення описки від 10 червня 2005 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Зважаючи на те, що Малиновським районним судом м. Одеси справа була розглянута за правилами ЦПК в редакції 1963 року (рішення ухвалено 13 квітня 2005 року), суд апеляційної інстанції при визначенні початку перебігу строку на апеляційне оскарження, помилково застосував положення ЦПК України в редакції 2004 року, не врахував, що ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі № 2-4076/2005, а отже, не мала об`єктивної можливості оскаржити судові рішення місцевого суду в строки, визначені процесуальним законом у редакції 1963 року, що є підставою для поновлення цього строку, а тому суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, що свідчить про обмеження її у праві доступу до правосуддя.

Звертала увагу на те, що при повторному апеляційному розгляді справи до складу колегії суддів входив суддя Драгомарецький М. М., який вже здійснював перегляд тих самих судових рішень, які були скасовані судом касаційної інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції, межі розгляду справи судом

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Критерії оцінки законності та обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

З матеріалів справи убачається, що 13 квітня 2005 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на 53/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 червня 2005 року виправлено арифметичну помилку в зазначеному судовому рішенні, в частині визначеної за ОСОБА_1 частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , з «53/100» на «37/100» частки.

28 березня 2017 року адвокат Марченко Н. В., яка діяла в інтересах ОСОБА_2 ознайомилася з матеріалами справи № 2-4076/2005.

30 листопада 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Марченко Н. В. звернулася з апеляційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та ухвалу цього суду від 10 червня 2005 року про виправлення арифметичної помилки.

Заявник обґрунтовувала причину пропуску строку на апеляційне оскарження зазначених судових рішень тим, що ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі, оскаржувані судові рішення стосуються її прав та обов`язків, а тому пропустила встановлений законом процесуальний строк на їх оскарження з причин, які є поважними.

Суд апеляційної інстанції відхилив зазначені доводи заявника. Вказав, що саме по собі не залучення до участі у справі ОСОБА_2 , не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки представник ОСОБА_2 - адвокат Марченко Н. В. ознайомилася з матеріалами справи 28 березня 2017 року, а апеляційну скаргу подала лише 30 листопада 2018 року.

На виконання ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, заявник зазначила, що визначення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції має відбуватися не за правилами ЦПК України в редакції 2004 року, а за правилами процесуального закону в редакції 1963 року, під час дії якого ухвалювалися оскаржувані судові рішення.

Перевіряючи доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив початок перебігу строку на апеляційне оскарження з дня ознайомлення представника ОСОБА_2 з матеріалами справи, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 292 ЦПК України, у редакції 1963 року, апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. Якщо в справі ухвалено додаткове рішення, зазначене в частині першій цієї статті, то строк на апеляційне оскарження обчислюється з наступного дня після його проголошення. Скарги, подання на ухвали суду першої інстанції подаються протягом п`ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення. Скарги, подання, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року, який набрав чинності 01 вересня 2005 року, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За правилом статті 294 ЦПК Україні 2004 року, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п`яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до пункту 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень

ЦПК України 2004 року, судові рішення, які ухвалені судом першої інстанції до набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку без подання заяви про апеляційне оскарження, якщо строк апеляційного оскарження відповідно до

ЦПК України 1963 року не закінчився. Неоскаржені судові рішення, ухвалені судом першої інстанції до набрання чинності цим Кодексом, набирають законної сили у порядку, встановленому ЦПК України 1963 року.

15 грудня 2017 набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Пунктом 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З матеріалів справи убачається, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та ухвала цього суду від 10 червня 2005 року про виправлення описки набрали законної сили. 30 листопада 2018 року ОСОБА_2 , як особа, що не була залучена до участі у справі, звернулася з апеляційною скаргою на зазначені судові рішення, тобто поза межами строку, визначеного статтею 292 ЦПК України в редакції 1963 року. За правилами зазначеної норми процесуального закону скарги, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Питання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає вирішенню відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що Одеський апеляційний суд під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі повинен був керуватися нормами ЦПК України у редакції 1963 року, є помилковим тлумаченням заявником норм процесуального закону та їх дії у часі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження

№ 61-37352сво18), зазначено, що оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України). З огляду на наведене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відійти від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і, що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частин першої та другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).

Вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається зазначати визнані ними поважні причини пропуску цього строку та підстави його поновлення.

Посилання в касаційній скарзі заявника на те, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд безпідставно не врахував, що ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі та, що строк на апеляційне оскарження судових рішень сплив ще під час дії ЦПК України в редакції 1963 року, що на переконання заявника є поважною причиною пропуску цього строку та підставою для його поновлення є необґрунтованими з огляду на таке.

Особа, яка звертається до суду із клопотанням (заявою) про поновлення строку на апеляційне оскарження, в тому числі особа, яка не була залучена до участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права та обов`язки, зобов`язана навести обставини, які зумовили пропуск цього строку та надати докази на їх підтвердження.

Під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу усіх учасників справи.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 348/3678/13-ц (провадження № 61-36051св18).

Апеляційний суд правильно урахував, що 28 березня 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат Марченко Н. В. ознайомилася з матеріалами справи № 2-4076/2005, що свідчить про обізнаність ОСОБА_2 про ухвалені у справі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та від 10 червня 2005 року.

Апеляційна скарга на зазначені судові рішення подана 30 листопада 2018 року, тобто через 1 рік і 8 місяців, що безумовно свідчить про тривалий пропуск строку на апеляційне оскарження, а тому апеляційний суд правильно залишив апеляційну скаргу без руху та вказав на необхідність надання доказів на підтвердження поважності причин тривалого неподання апеляційної скарги після ознайомлення заявника з оскаржуваними судовими рішеннями, оскільки лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на оскарження судового рішення в апеляційному порядку у визначений законом строк, може бути підставою для висновку про його поновлення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

За відсутності надання доказів на підтвердження об`єктивних перешкод тривалого неподання апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та ухвалу цього суду про виправлення описки від 10 червня 2005 року, після ознайомлення заявника з оскаржуваними судовими рішення 28 березня 2017 року у визначений процесуальним законом строк, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними, а тому обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги про неповноважний склад апеляційного суду.

З матеріалів справи убачається, що ухвалами Одеського апеляційного суду від 25 січня 2019 року, постановленими одноособово суддею Драгомерецьким М. М., відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2005 року та ухвалу цього суду від 10 червня 2005 року.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року зазначені ухвали суду скасовані, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що вони постановлені з порушенням положень

статті 358 ЦПК України (не колегіально в складі трьох суддів а одноособово). З огляду на зазначені порушення норм процесуального права, суд касаційної інстанції не вдавався в оцінку законності та обґрунтованості вирішення по суті питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27 травня 2021 року розгляд справи № 2-4076/2005 визначено складу колегії суддів: Драгомерецькому М. М., Дришлюку А. І., Громіку Р. Д.

На переконання ОСОБА_2 скасування оскаржуваних нею судових рішень, унеможливлюють повторну участь судді Драгомерецького М. М. у розгляді справи, а тому зазначений суддя мав заявити самовідвід.

Відповідно до підпункту 2.3.43 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (далі - Положення), судові справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження), а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, передаються раніше визначеному у судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу), ухвалу яких скасовано чи у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа.

Раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються також: апеляційні та касаційні скарги, що надійшли до суду відповідної апеляційної чи касаційної інстанцій після визначення судді-доповідача у цій судовій справі, якщо провадження не закінчено (підпункт 2.3.44. пункту 2.3 Положення).

Наведені пункти Положення не суперечать вимогам частини третьої

статті 37 ЦПК України, відповідно до якої суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції, оскільки аналіз положень зазначеної норми процесуального закону дає підстави для висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі не є тим процесуальним рішенням, яким закінчено провадження у справі.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані ухвали суду постановлені неповноважним складом суду, за участю судді Драгомарецього М. М.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Оцінюючи доводи касаційної скарги про обмеження заявника у доступі до правосуддя, Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права, норми Конвенції та практику ЄСПЛ, а тому відсутні підстави вважати, що заявник був обмежений у доступі до правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скаргиОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвали Одеського апеляційного суду від 07 червня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко