Постанова

Іменем України

21 січня 2021 року

м. Київ

справа № 2-5398/11

провадження № 61-14940св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Данилишин Петро Богданович,

заінтересовані особи: Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги і рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії та рішення головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Данилишина П. Б. (далі - головний державний виконавець Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Данилишин П. Б.) заінтересовані особи: Києво-Святошинський РВ ДВС ГТУЮ у Київській області, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - ТОВ «ФК «Авістар»).

Свої позовні вимоги заявник обґрунтовувала тим, що 26 квітня 2019 року їй випадково стало відомо, що 10 квітня 2014 року головний державний виконавець Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Данилишин П. Б. незаконно відкрив виконавче провадження № 43027541 за виконавчим листом, строк пред`явлення до виконання якого закінчився. Вона не отримувала жодних документів, що стосуються виконавчого провадження.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії головного державного виконавця Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Данилишина П. Б. щодо винесення постанови від 10 квітня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № 43027541; скасувати постанову від 10 квітня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № 43027541, визнати неправомірними дії головного державного виконавця Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Данилишина П. Б. щодо винесення постанови від 22 грудня 2015 року про відкриття виконавчого провадження № 49684151; скасувати постанову від 22 грудня 2015 року про відкриття виконавчого провадження № 49684151, зобов`язати Києво-Святошинський РВ ДВС ГТУЮ у Київській області вчинити всі необхідні дії, пов`язані зі скасуванням постанов про відкриття виконавчого провадження, відповідно до вимог законодавства України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Залишаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано суду доказів, що про оскаржувані постанови вона дізналися лише 26 квітня 2019 року, при цьому, вона не просила суд поновити пропущений строк для подання скарги.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник, як сторона виконавчого провадження, повинна була добросовісно з 2011 року користуватися своїми правами, а також була наділена доступом до інформації з виконавчого провадження, розміщеної в Автоматизованій системі виконавчого провадження. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про те, що заявником порушувалося питання про поновлення строку для звернення із скаргою. Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги витяг із Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень від 26 квітня 2019 року, оскільки зазначена у ньому дата «26 квітня 2019 року», це день коли ОСОБА_1 роздрукувала вказаний витяг. Разом з цим, факт роздруківки, не свідчить про те, що заявник-боржник мала перешкоди або у неї не було можливості ознайомитись із виконавчим провадженням із 2011 року за допомогою ЄДРВП, який є загальнодоступним. Боржник ОСОБА_1 у розумінні рішень ЄСПЛ та положень статті 449 ЦПК України, повинна була добросовісно користуватись своїми правами та дізнаватися про своє порушене право.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 753/1991/19-ц під час підготовки справи до розгляду і у разі, якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. В інших випадках суд переходить до розгляду справи. Разом з тим, суд у цій справі, за результатом перевірки скарги, 13 травня 2019 року прийняв ухвалу про завершення підготовки справи до судового розгляду і призначив її розгляд у судовому засіданні. В матеріалах справи відсутні відповідні докази направлення їй та отримання оскаржуваних постанов про відкриття виконавчих проваджень. Прийняття судового рішення абсолютно не свідчить про те, що в подальшому буде ініційовано виконавче провадження, а вона, в свою чергу, не володіє телепатичними здібностями і не може та не повинна дізнаватись про те, чи не відкрито щодо неї виконавче провадження і яким саме органом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, 20 листопада 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

09 серпня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 747 225,80 грн та судові витрати, пов`язані із розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи у розмірі 120,00 грн, а всього підлягає стягненню 1 749 045,80 грн.

Відповідно до копії витягу з реєстру від 26 квітня 2019 року за виконавчим листом від 09 серпня 2012 року № 2-5398/11 стан виконавчого провадження завершено, у зв`язку поверненням виконавчого документа стягувачеві на підставі відсутності майна у боржника.

Постановою головного державного виконавця Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮу Київській області Данилишина П. Б. від 22 грудня 2015 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 09 серпня 2012 року № 2-5398/11.

Відповідно до інформації про виконавче провадження від 13 червня 2019 року виконавче провадження за виконавчим листом від 09 серпня 2012 року № 2-5398/11 відкрито 24 березня 2013 року, 24 травня 2013 звернуто стягнення на майно боржника, 14 лютого 2014 року стягнуто виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій, а також закінчено виконавче провадження у зв`язку із направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС.

Із копії рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року встановлено, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено. Задоволено у повному обсязі зустрічний позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції 1 747 225,80 грн та судові витрати у розмірі 1 800,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн, а всього підлягає стягненню 1 749 045,80 грн. У судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_1 , який надавав свої заперечення.

Нормативно-правове обґрунтування

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Згідно зі статтею 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

У частині четвертій статті 265 ЦПК України передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_1 зі скаргою на рішення головного державного виконавця Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Данилишина П. Б. від 10 квітня 2014 року та 22 грудня 2015 року звернулася до суду у травні 2019 року, тобто з пропуском строку, встановленого законом, і не подала до суду першої інстанції клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення зі скаргою, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про залишення скарги без розгляду.

Твердження заявника про те, що прийняття судового рішення абсолютно не свідчить про те, що в подальшому буде ініційовано виконавче провадження, а вона, в свою чергу, не може та не повинна дізнаватись про те, чи не відкрито щодо неї виконавче провадження і яким саме органом, безпідставні та необґрунтовані, оскільки ОСОБА_1 знала про наявність виконавчого провадження.

Так, з інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 28 квітня 2011 року в цивільній справі № 2-5182/11. При цьому, в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року про виправлення описки у виконавчому листі № 2-5182/11, вказано, що представники заінтересованої особи - ОСОБА_1 заперечували проти задоволення заяви про виправлення описки у виконавчому листі. В цій же ухвалі суд зазначав про наявність ухвали про заміну сторони виконавчого провадження. Таким чином, ОСОБА_1 було відомо про наявність виконавчого провадження.

Отже, доводи ОСОБА_1 стосовно того, що вона не отримувала постанов про відкриття виконавчого провадження від 10 квітня 2014 року та від 22 грудня 2015 року, не заслуговують на увагу, так як заявник могла дізнатись про порушення свого права тоді, коли їй стало відомо про існування відкритого щодо неї виконавчого провадження, оскільки відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав або свобод.

З урахуванням викладеного, ухвала місцевого суду, з якою погодився апеляційний суд, про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 , із підстав пропуску строку для подання скарги та відсутності клопотання заявника про його поновлення, постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що у оскаржуваних рішеннях не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 753/1991/19-ц, а саме: під час підготовки справи до розгляду і у разі, якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Наведений уривок із рішення Верховного Суд є лише цитатою постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», який у сукупності із іншими пунктами постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведеними у рішенні, містять роз`яснення процесуальних наслідки подання скарги на дії державного виконавця з пропуском встановленого законом строку, а не стадійності вирішення питання про залишення скарги без розгляду.

Залишення скарги без розгляду судом першої інстанції під час її розгляду по суті, а не при підготовці справи до розгляду не є порушенням процесуального закону, оскільки пропуск строку для звернення до суду із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця може бути виявлено як до, так і під час розгляду такої скарги по суті.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик