Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-5633/11

провадження № 61-47311св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради на постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року у складі колегії: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року перший заступник прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на землю.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею

0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; зобов`язано Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі. На виконання зазначеного судового рішення, ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 жовтня 2008 року серія ЯД

№ 786318, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01085001358. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у місті Одесі.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

У подальшому, 13 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 18463, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв вказану земельну ділянку в стані, придатному для її використання за цільовими призначення. На підставі зазначеного правочину, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 квітня 2009 року серія ЯЖ № 719656, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010950500187. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у місті Одесі.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка передана у власність

ОСОБА_2 з порушенням норм земельного законодавства, оскільки Одеська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності, не розглядала та не приймала рішення щодо передачі будь-кому зазначеної земельної ділянки, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07, на підставі якого у приватну власність ОСОБА_2 було передано зазначену земельну ділянку, у подальшому відчужену ОСОБА_1 скасовано, перший заступник прокурора міста Одеси просив витребувати на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_1 та скасувати державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку від 08 квітня 2009 року серії ЯЖ № 719656, виданий на її ім`я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року позов першого заступника прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 08 квітня 2009 року ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом положень частини першої статті 116, частин третьої, шостої статті 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) набуття земельної ділянки у власність або у користування із земель державної або комунальної власності здійснюється за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, а у судовому порядку зазначене питання вирішується у разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність. Одеська міська рада, як орган уповноважений здійснювати повноваження власника землі територіальної громади, рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не приймала, право власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 набула на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року, яке на дату відчуження нею земельної ділянки на користь ОСОБА_1 було скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року. Оскільки відповідач володіє зазначеною земельною ділянкою без відповідної правової підстави, обгрунтованими є вимоги прокурора про наявність підстав для її витребування на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову першого заступника прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вирішуючи спір суд першої інстанції не надав належної правової оцінки запереченням

ОСОБА_1 щодо відсутності у прокурора повноважень на пред`явлення позову, оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках та в порядку, що визначеному законом. До таких виключних випадків Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII) віднесено два випадки: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII), тоді як звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, прокурор не підтвердив наявність законних підстав представництва у справі, а суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування у прокуратури міста Одеси доказів на підтвердження підстав такого представництва, зокрема копії попереднього письмового звернення прокурора до Одеської міської ради та матеріалів перевірки з висновками про необхідність застосування представницьких повноважень. Безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави, тобто явна відсутність законних підстав для такого представництва, відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 07 травня 2018 року у справі

№ 910/18283/17, від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 20 вересня 2018 року у справі

№ 924/1237/17, свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відмовляючи відповідачеві у застосуванні наслідків пропуску позовної давності, з посиланням на те, що позовна давність підлягає застосуванню лише за наявності підстав для задоволення позову, апеляційний суд зауважив про обгрунтованість у цілому доводів про застосування позовної давності, оскільки про порушення свого права на землю Одеській міській раді стало відомо наприкінці 2007 року, тоді як позов про витребування майна з чужого незаконного володіння подано до суду у лютому 2011 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Одеської області, у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду міста Одеси

від 11 грудня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, не врахував, що прокурор, відповідно до положень статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII«Про прокуратуру» (далі - Закон України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII) та статті 45 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року, чинних на час пред`явлення позову, у позовній заяві навів підстави здійснення представництва у справі та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Одеську міську раду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову першого заступника прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про пропуск позивачем позовної давності, оскільки право територіальної громади міста Одеса на звернення з вимогою про витребування землі виникло лише після скасування

03 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва

від 04 грудня 2007 року, що у розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу позовної давності.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка в силу прямої вказівки закону належить до земель комунальної власності та незаконно вибула з володіння власника на підставі судового рішення, яке у подальшому скасовано, тобто поза його волею, позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, а тому суд першої інстанцій дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У листопаді 2018 року Одеська міська рада також звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції перевіряючи підстави здійснення прокуратурою представництва у спірних правовідносинах повинен був виходити зі змісту актів законодавства, чинного на час звернення до суду з позовом (лютий 2011 року). Апеляційний суд наведеного не врахував, та застосував положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конcтитуції України, якою її доповнено згідно із Законом України від 02 червня 2016 року

№ 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», а також приписи статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, чим грубо порушив один із фундаментальних принципів судочинства - «закон не має зворотної сили», що закріплений частиною першою статті 58 Конституції України.

Апеляційний суд не надав належної оцінки позиції Одеської міської ради, яка протягом усього часу розгляду справи повністю підтримувала позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Одеської міської ради, на що вказала у окремій думці суддя Апеляційного суду Одеської області Комлева О. С., а тому висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність позову у зв`язку з відсутністю в органу прокуратури відповідних повноважень, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зважаючи на те, що судове рішення, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку, скасовано ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року, саме з цієї дати усі заінтересовані особи дізналися про незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, розташовану за адресою: на АДРЕСА_1 , а тому посилання суду апеляційної інстанції на сплив позовної давності до вимог про витребування земельної ділянки є помилковими. Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року № 916/2129/15, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах: від 20 березня 2018 року № 904/9637/16, від 29 березня 2018 року № 904/10673/16, від 17 квітня

2018 року № 916/712/15, від 21 червня 2018 року № 927/939/17, позовна давність до віндикаційних позовів не застосовується.

У відзиві на касаційні скарги, що надійшов від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у лютому 2019 року, заявник зазначив, що з огляду на зміни в законодавстві, що відбулися з 01 січня 2013 року, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не є органом, який здійснює державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та скасовує її, у зв`язку з відсутністю повноважень та, загалом, такої технічної можливості.

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради, який колегія суддів не ураховує при вирішенні касаційних скарг по суті, оскільки вони подані з пропуском процесуального строку на подання відзиву на касаційні скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07 за

ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею

0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

На виконання зазначеного судового рішення, ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 жовтня 2008 року серія ЯД № 786318, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01085001358.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2013 року позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

ОСОБА_18 , ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 до Дочірнього підприємства «Санаторій ім. Чувиріна» Лікувально-оздоровчих закладів профспілок Закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельним ресурсам в особі Одеської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, прокуратури Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права на земельні ділянки, зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду.

13 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 18483, за умовами якого продавець передала, а покупець прийняла земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, в стані, придатному для її використання за цільовим призначенням.

На підставі зазначеного договору, ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 квітня 2009 року серія ЯЖ № 719656, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010950500187.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на них, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради підлягають задоволенню з таких підстав.

Щодо вимог про витребування земельної ділянки та скасування державного акта

За змістом статей 387 392 ЦК України, власник має право витребувати свої майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз положень зазначеної норми закону дає підстави для висновку, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада, яка у межах повноважень щодо здійснення від імені територіальної громади м. Одеси права власності, має діяти в її інтересах і виключно у спосіб, передбачений законом.

Установивши, що Одеська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення, а відчуження майна належного територіальній громаді міста Одеси відбулося за відсутності її волі, унаслідок ухвалення Печерським районним судом м. Києва рішення від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07, у подальшому скасованого ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку виданого ОСОБА_1 .

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову першого заступника прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки посиланням ОСОБА_1 щодо відсутності повноважень у прокурора на пред`явлення позову та не звернув увагу, що Законом України від 14 жовтня 2014 року

№ 1697-VII визначено виключні випадки, за яких прокурор має право представляти в суді інтереси держави, та не перевірив підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Такі висновки апеляційного суду грунтуються на неправильному застосування норм матеріального права у часі.

Так, відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час подання позову, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина перша статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час звернення до суду).

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої зазначеної статті). Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою статті 36-1 Закону України від 05 листопада

1991 року № 1789-XII, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обгрунтовує необхідність їх захисту (частина шоста вказаної статті).

Зважаючи на обставин цієї справи, а також наявність суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності, самостійне обгрунтування прокурором у позовній заяві необхідності захисту інтересів територіальної громади - у спосіб повернення спірної земельної ділянки до комунальної власності, яка була передана у приватну власність з порушенням чинного законодавства, свідчить про обгрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності у прокурора повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави в особі Одеської міської ради.

Щодо висновків апеляційного суду про сплив позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження

№ 14-183цс18), а також в аналогічній справі у постанові Верховного Суду

від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18).

Не відступаючи від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) виклала узагальнюючий правовий висновок про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення

від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтовакомпанія «Юкос» протии Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами

№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Встановивши, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку, скасоване ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 03 квітня 2008 року, саме з моменту постановлення зазначеної ухвали апеляційного суду заінтересованим особам могло бути відомо про неправомірне перебування спірної земельної ділянки у фактичному володінні

ОСОБА_25 , а тому суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення помилквово вказав на обгрунтованість доводів відповідача про сплив позовної давності.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити щодо помилковості доводів касаційної скарги Одеської міської ради про неможливість застосування позовної давності до віндикаційних позовів, оскільки на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Такого правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) з метою уникнення дискримінаційної переваги держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) з іншими суб'єктами права, відступивши від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16), а також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права, тоді як апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду Одеської області

від 10 жовтня 2018 року підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради підлягаю задоволенню, сплачений за їх подання судовий збір підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь заявників.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року скасувати, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня

2015 рокузалишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552, адреса місцезнаходження: вулиця Пушкінська, 3, м. Одеса, Одеська область) судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 102,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, адреса місцезнаходження: Думська площа, 1, м. Одеса, Одеська область) судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 102,00 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко