Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-5637/11

провадження № 61-44854св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Cімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: управління Держкомзему у місті Одесі, ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Одеської міської ради та Прокуратури Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року перший заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:45:005:0041, виданий 08 квітня 2009 року ОСОБА_1 , та витребувати у останньої цю земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2008 року ОСОБА_2 на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . 13 листопада 2008 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , яка 08 квітня 2009 року отримала оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку. Посилаючись на те, що Одеська міська рада як розпорядник земельних ділянок територіальної громади м. Одеси не приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність, а постанова Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року, на підставі якої ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року, перший заступник прокурора м. Одеси вважав, що право Одеської міської ради підлягає поновленню шляхом скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, який видавався ОСОБА_1 та витребування земельної ділянки.

Подання зустрічних позовних заяв

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження майном шляхом визнання права власності на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:45:005:0041.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки не знала, що ОСОБА_2 не мав права її відчужувати, та законно набула право власності на земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу; вважала, що її право підлягає захисту на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто на підставі частини другої статті 121 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року).

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із аналогічним зустрічним позовом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року позов першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено; визнано незаконним та скасовано державний акт серії ЯЖ № 719657 на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , виданий 08 квітня 2009 року Управлінням Держкомзему у місті Одесі на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010950500188, кадастровий номер: 5110137500:45:005:0041; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ; визначено, що це судове рішення є підставою для внесення Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції запису про скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ; стягнено із ОСОБА_1 та Управління Держкомзему у місті Одеса на користь держави по 1 700,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є похідним від права власності ОСОБА_2 , який в установленому законом порядку не набув таке право. Суд визнав нікчемним договір купівлі-продажу від 13 листопада 2008 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку. За відсутності інших підстав для виникнення у ОСОБА_1 прав на земельну ділянку суд дійшов висновку, що виданий на ім`я останньої державний акт на право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним з витребуванням земельної ділянки на користь Одеської міської ради.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення; відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Одеська міська рада брала участь у розгляді справи № 2-1491-1/07, у якій Печерським районним судом м. Києва ухвалювалося рішення від 04 грудня 2007 року, зокрема про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, тому довідалася про порушення своїх прав наприкінці 2007 року, з цим позовом перший заступник прокурора м. Одеси звернувся до суду у лютому 2011 року. Суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, проте перший заступник прокурора м. Одеси пропустив строк позовної давності.

Короткий зміст касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, Одеська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, Прокуратура Одеської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року; витребувано справу зПриморського районного суду м. Одеси; відмовлено Одеській міській раді у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 12 листопада 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою Прокуратури Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 03 січня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у задоволенні клопотання Прокуратури Одеської області про розгляд справи в судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Одеської міської ради мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно застосував до вимог заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради положення закону про позовну давність, оскільки до вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України позовна давність не застосовується; остаточне рішення у справі № 2-1491-1/07 після скасування ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року та направлення справи за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси, ухвалено зазначеним судом лише 09 грудня 2015 року. Міській раді не було відомо про отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельну ділянку. На думку Одеської міської ради, перебіг позовної давності починає відлік з моменту постановлення ухвали Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року. Суд не мав права розглядати заяву про застосування строків позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи.

Касаційна скарга Прокуратури Одеської області мотивована тим, що прокурор звернувся до суду з цим позовом в межах стоку позовної давності, оскільки право на витребування земельної ділянки виникло лише після скасування ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року. Звернення прокурора до суду у цій справі має на меті задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення земельної ділянки в історичному центрі м. Одеси, яка протиправно вибула з комунальної власності. На думку Прокуратури Одеської області, втручання держави у право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку відповідає принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відзиви на касаційні скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 направила поштою до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги Одеської міської ради та Прокуратури Одеської області.

У статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 127 ЦПК України).

Верховним Судом в ухвалах від 11 жовтня 2018 року та від 03 грудня 2018 року про відкриття касаційних проваджень надавався учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу Одеської міської ради - до 12 листопада 2018 року, на касаційну скаргу Прокуратури Одеської області - до 03 січня 2019 року.

ОСОБА_1 подала відзиви на касаційні скарги Одеської міської ради та Прокуратури Одеської області у лютому 2020 року, тобто, через більш ніж 1 рік після закінчення процесуальних строків, встановлених судом.

Оскільки у Верховного Суду відсутні підстави для продовження процесуального строку, то відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги Одеської міської ради та Прокуратури Одеської області залишаються без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07, зокрема за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ; зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» зареєструвати та видати на ім`я ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

10 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів м. Одеси на підставі зазначеного рішення суду та розпорядження Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 28 жовтня 2008 року № 1662 видано на ім`я ОСОБА_2 державний акт серії ЯЖ № 474756 на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501546.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року у справі № 2-1491-1/07 рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси. Надалі Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 08 травня 2013 року залишив цей позов без розгляду.

13 листопада 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. за № 18464, відчужив на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

08 квітня 2009 року Управлінням держкомзему у м. Одесі на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2008 року видано на ім`я ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ № 719657 на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010950500188.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).

У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги (далі - ЦПК України 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги Одеської міської ради та Прокуратури Одеської області підлягають задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Отже, заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції до винесення ним рішення по суті.

Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Аналогічні положення містяться у статті 27 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 отримувала судову повістку (т. 1 а. с. 37), через своїх представників повідомлялася про розгляд справи; нею заявлялися: клопотання про зупинення провадження у справі (т. 1 а. с. 49), уточнення зазначено клопотання (т. 1 а. с. 62), повторно клопотання про зупинення провадження у справі (т. 1 а. с. 79, а. с. 101), клопотання про відмову у відновлення провадження у справі (т. 1 а. с. 118), клопотання про зупинення провадження у справі (т. 1 а. с. 149), заяви про відкладення розгляду справи (т. 1 а. с. 157, а. с. 181).

У лютому 2015 року ОСОБА_1 зверталася до суду із зустрічним позовом (т. 1 а. с. 215), у листопаді 2015 року - повторно подавала зустрічний позов (т. 1 а. с. 260).

У судових засіданнях, призначених на 25 вересня 2011 року, 28 жовтня 2011 року, 08 лютого 2012 року, 21 березня 2012 року ОСОБА_1 брала участь через представника ОСОБА_3 ; 22 травня 2012 року, 12 червня 2012 року, 03 вересня 2013 року, 08 жовтня 2013 року - через представника ОСОБА_4 ; особисто ОСОБА_1 брала участь у судовому засіданні, призначеному на 19 березня 2014 року.

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2011 року про відкриття провадження у справі; у серпні 2015 року - на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2015 року про залишення без руху її зустрічного позову.

Питання можливості застосування апеляційним судом приписів статей 256-258 ЦК України без заяви відповідача, поданої до ухвалення рішення в суді першої інстанції, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 17 квітня 2018 року у справі 200/11343/14-ц дійшла висновку, що заява відповідача, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі в такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом питання про застосування позовної давності, навіть якщо не подавав такої заяви в суді першої інстанції. У пункті 73 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду роз`яснено, що у випадку, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

З огляду на статтю 224 ЦПК України 2004 року (подібні за змістом положення містяться у статті 280 ЦПК України) заочний розгляд справи - це особливий порядок розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час і місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені яким причини визнані неповажними, і якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У цій справі Приморський районний суд м. Одеси не проводив заочний розгляд справи, ухвалив рішення по суті спору за загальними правилами.

ОСОБА_1 брала активну участь у справі у суді першої інстанції, у повній мірі користувалася своїми процесуальними правами, зокрема, особисто та через представників брала участь у судових засіданнях, заявляла клопотання, двічі зверталася до суду із зустрічним позовом.

У такому випадку, вирішення судом апеляційної інстанції питання про застосування позовної давності можливе лише у разі, якщо ОСОБА_1 заявила про позовну давність у суді першої інстанції до винесення ним рішення по суті спору.

Відмовляючи у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 заявила про застосування строків позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи у письмових поясненнях до апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2018 року.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не з`ясував тієї обставини, чи під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 порушувала перед судом усно (у судовому засіданні) чи письмово питання застосування строків позовної давності, або ж звернулася з такою заявою лише на стадії апеляційного розгляду справи.

Від встановлення зазначених обставин залежить можливість застосування апеляційним судом статей 256-258 ЦК України.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові за спливом строку позовної давності не може вважатися законним та обгрунтованим.

Крім того, відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 викладено правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Заявлені у цій справі вимоги стосуються визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування ділянки у ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд має перевірити, чи є такі вимоги першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради належним і ефективним способом захисту права та інтересу власника земельної ділянки на повернення такої ділянки.

Вимога про витребування земельної ділянки підлягає також оцінці на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мире володіння майно із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України 2017 року підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд у силу положень статті 400 ЦПК України 2017 року не наділений повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, а тому позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судом не встановлені, постанова Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок по суті касаційної скарги щодо направлення справи на новий розгляд, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Одеської міської ради та Прокуратури Одеської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. І. Грушицький С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик