Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 2-5730/07

провадження № 61-12117св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач)

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про спонукання до виконання умов договору, визнання його дійсним, визнання права власності.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 10 жовтня 2006 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу приміщення у будівлі А-5 на першому та другому поверхах, загальною площею 1 359,6 кв. м, що становить 2/5 частки цієї будівлі.

Вказані приміщення передані йому на підставі договору та акта прийому-передачі від 11 жовтня 2006 року, однак у порушення пункту 3.1 договору відповідач не передала йому оригінал свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 червня 2006 року та технічний паспорт, а також ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Посилаючись на наведене, просив спонукати ОСОБА_2 до виконання пункту 3.1 договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2006 року, укладеного у простій письмовій формі, зобов`язати відповідача передати йому свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 червня 2006 року, виданого виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області та технічний паспорт на приміщення у будівлі А-5 на першому та другому поверхах, загальною площею 1 359,6 кв. м, що складає 2/5 частки, розташоване на АДРЕСА_1 ; визнати дійсним зазначений договір купівлі-продажу, визнати за ним право власності на зазначене приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року позов задоволено.

Вирішено спонукати ОСОБА_2 до виконання пункту 3.1 договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2006 року, укладеного зі ОСОБА_1 у простій письмовій формі, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передати позивачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 червня 2006 року, виданого виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області та технічний паспорт на приміщення в будівлі А-5 на першому та другому поверхах, загальною площею 1 359,6 кв. м, що складає 2/5 частки приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 .

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказане нежитлове приміщення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з визнання ОСОБА_2 позовних вимог, а тому з урахуванням частини четвертої статті 174 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, дійшов висновку про існування правових підстав для задоволення позову.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2019 року задоволено апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 , правонаступником якої суд визнав ОСОБА_4 ; скасовано рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а заява ОСОБА_2 про визнання позову свідчить про відсутність спору між сторонами та існування можливості укласти договір у порядку, передбаченому статтею 657 ЦК України.

Апеляційний суд вказав на помилкове застосування судом першої інстанції частини другої статті 220 ЦК України, оскільки ця норма не застосовується до правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, так як момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 640 ЦК України пов`язаний з державною реєстрацією. Недотримання умов нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору, свідчить про неукладення правочину, а тому він не створює прав та обов`язків для сторін.

Зауважив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в копії договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2006 року та акті прийому-передачі від 11 жовтня 2006 року не зазначена адреса приміщення, яке є предметом договору, а також на відсутність доказів, що підтверджують належність на праві власності ОСОБА_2 спірного приміщення.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2019 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зробив висновок, що апеляційний суд не дослідив наявні у матеріалах справи докази, якими ОСОБА_3 обґрунтовувала право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не перевірив, чи порушені права ОСОБА_3 рішенням суду першої інстанції, а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для розгляду її апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції залучив до участі у справі ОСОБА_4 , вважаючи її правонаступником померлої ОСОБА_3 , однак не постановив ухвалу щодо цієї процесуальної дії. Вирішуючи питання процесуального правонаступництва, суд не врахував, що ОСОБА_3 не є стороною або третьою особою у справі, а оскаржила рішення суду першої інстанції, як особа, яка не брала участі у справі. Та обставина, що правовідносини сторін у справі допускають правонаступництво, не породжує безумовного процесуального правонаступництва після смерті ОСОБА_3 , а тому ураховуючи обставини, якими ОСОБА_3 обґрунтовувала право на апеляційне оскарження, суд мав визначитися з характером таких правовідносин та чи допускають вони правонаступництво, і залежно від установленого вирішити справу.

Крім того, в порушення норм процесуального права суд відкрив апеляційне провадження та розглянув по суті апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, не вирішивши питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року закрито.

Установивши, що ОСОБА_3 була зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_2 , тоді як предметом спору є правочин щодо приміщень

в будівлі А-5, розташованих на першому та другому поверхах у гуртожитку, розташованого за вказаною адресою, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року питання про права та обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися. Крім того зауважив, що спадкоємець ОСОБА_3 - ОСОБА_4 станом на квітень 2018 року у гуртожитку не зареєстрована.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судового збору за подання касаційних скарги залишено без задоволення.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що нормами ЦПК України не передбачено розподіл судових витрат, у тому числі компенсацію судових витрат сторін у справі за рахунок особи, яка не брала участі у справі, за результатами розгляду апеляційної скарги якої, апеляційне провадження у справі закрито.

Узагальнені доводи касаційної ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року та аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року є незаконним, оскільки зазначеним рішенням суду вирішено питання про права не тільки ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , а й інших мешканців гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відбувся незаконний продаж частини зазначеного гуртожитку сімейного типу на користь сім`ї ОСОБА_5 .

На переконання заявника, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наявні у справі докази, які підтверджують, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3 як мешканки гуртожитку.

Крім того, посилалася на те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не задовольнив клопотання ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи та розглянув справу за її відсутності.

У жовтні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому вона просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без розгляду, закрити провадження, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін, оскільки зміст касаційної скарги не містить посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вважала, що касаційна скарга за своєю суттю є безграмотним викладом обставин справи із незакінченими реченнями та абзацами, що містить ряд образливих висловів на адресу сторін у справі, державних службовців та суддів, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Також у жовтні 2021 року надійшов відзив від ОСОБА_1 , у якому він просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року - без змін.

Зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що ОСОБА_3 була зареєстрована у кімнаті гуртожитку, що розташована на третьому поверсі, тоді як предметом спірного правочину є приміщення, що розташовані у цьому ж гуртожитку на першому та другому поверхах. ОСОБА_4 у зазначеному гуртожитку не зареєстрована і не успадкувала право користування кімнатою після смерті ОСОБА_3 , а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права та обов`язки ОСОБА_3 та її спадкоємиці ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_3 належала на праві власності квартира АДРЕСА_3 , яку після її смерті успадкувала ОСОБА_4 .

Долучені до касаційної скарги додатки не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, навпаки підтверджують, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року не вирішувалися питання про права та обов`язки ОСОБА_4 , оскільки вона проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Зауважив, що на час розгляду справи у суді першої інстанції приміщення гуртожитку, які є предметом спірного правочину, після їх реконструкції були зняті з балансу житлового фонду, а отже не були житловими. На підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 22 вересня 2005 року № 231/17 «Про оформлення права власності на будівлю, розташовану по АДРЕСА_1 » право власності на зазначені нежитлові приміщення оформлено за Товариством з обмеженою відповідальністю «Маттіол» (далі - ТОВ «Маттіол»).

Вважав, що після смерті ОСОБА_3 апеляційне провадження належало закрити, оскільки дані правовідносини не передбачають правонаступництва. Крім того, у справі відсутнє процесуальне рішення про залучення ОСОБА_4 правонаступником після смерті ОСОБА_3 та не наведено обґрунтування підстав поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження, яка подала апеляційну скаргу зі спливом понад 10 років з дня ухвалення рішення суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року надійшла відповідь ОСОБА_4 на відзиви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у якій вона зазначала про незаконне відчуження частини гуртожитку, у зв`язку з чим нею та її братом ОСОБА_6 ініційовано позов про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, на підставі якого зареєстровано право власності на частину гуртожитку.

Узагальнені доводи касаційної ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року та аргументи інших учасників справи

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, у якій він просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу обґрунтовано посиланням на те, що ОСОБА_3 безпідставно ініціювала апеляційний перегляд законного рішення суду першої інстанції, який у подальшому підтримувала її спадкоємець ОСОБА_4 . Оскільки Запорізький апеляційний суд помилково скасував рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року, заявник змушений був звернутися із касаційною скаргою на судове рішення апеляційного інстанції, сплативши відповідний розмір судового збору. За наслідками касаційного перегляду його касаційна скарга задоволена, справу направлено на новий розгляд до Запорізького апеляційного суду, однак, за наслідками нового розгляду, апеляційний суд не вирішив питання про розподіл судових витрат, у тому числі витрат сплаченим ним та ОСОБА_2 за подання касаційної скарги.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , який колегія суддів не бере до уваги при вирішенні касаційної скарги у зв`язку з не наданням доказів про направлення його копії на адресу інших учасників справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_3 , яка працювала у АП «Мелітопольпродмаш», на підставі ордерів від 1993, 1994 та 1995 років набула право на проживання з сім`єю із п`яти осіб у кімнатах № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 , зареєстрована у кімнаті НОМЕР_9.

Відповідно до договору від 11 грудня 2002 року Відкрите акціонерне товариство «Мелітопольпродмаш» (далі - ВАТ «Мелітопольпродмаш») відчужило на користь Приватного підприємства «Регіон-Сервіс» (далі - ПП «Регіон-Сервіс») приміщення гуртожитку із вбудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , що належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 1993 року, укладеного з Фондом державного майна України. Об`єкт нерухомості являє собою цегляну будівлю, визначену на плані літерою А-5, загальною площею 3 362,1 кв. м, основною площею 1 594,2 кв. м, жилою площею 1 767, 9 кв. м.

На підставі акта прийому-передачі нерухомого майна від 10 грудня 2002 року ПП «Регіон-Сервіс» передало на баланс підприємства зазначену будівлю гуртожитку, як майновий внесок до статутного фонду ТОВ «Маттіол».

Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 13 березня 2003 року № 57/5 вирішено оформити право власності на будівлю гуртожитку на АДРЕСА_1 за ТОВ «Маттіол» на праві колективної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 березня 2003 року.

Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 22 вересня 2005 року № 231/17 вирішено оформити право власності на будівлю А-5, загальною площею 3 363,5 кв. м, житловою площею 1 319,8 кв. м, основною площею 802, 1 кв. м, на АДРЕСА_1 за ТОВ «Маттіол» на праві колективної власності, внаслідок реконструкції зазначеної будівлі та прийняття її до експлуатації.

10 жовтня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали у простій письмовій формі договір купівлі-продажу приміщення в будівлі А-5 на першому та другому поверхах, загальною площею 1 359,6 кв. м, що становить 2/5 його часток, що за адресою: АДРЕСА_1 .

У постанові від 17 липня 2007 року (справа № 20/344Д/06) Запорізький апеляційний господарський суд зробив висновок, що договір купівлі-продажу від 11 грудня 2002 року, укладений між ВАТ «Мелітопольпродмаш» та ПП «Регіон-Сервіс» відповідає вимогам закону, протиправних дій сторін зазначеного договору судом не встановлено.

Аналогічні висновки зроблено Запорізьким апеляційним господарським судом у постанові від 22 січня 2008 року у справі № 4-140д-9/431д/07.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Відділом реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області ОСОБА_3 знято з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_7 , у зв`язку зі смертю, відомості про реєстрацію інших осіб у цьому житловому приміщенні відсутні.

21 квітня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_3 , своє місце проживання та реєстрації заяві зазначила: АДРЕСА_8 .

Також із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_7 , інші спадкоємці: ОСОБА_8 та ОСОБА_6 звернулися до нотаріуса із заявами про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

До спадкової маси після смерті ОСОБА_3 увійшла квартира АДРЕСА_3 , що належала їй на праві приватної власності.

18 жовтня 2018 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 . В той же день, ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 , відзивів на неї та відповіді на відзиви, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки щодо вирішення судом першої інстанції питань про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року, ОСОБА_3 посилалася на те, що зазначене рішення є свавільним; позивач не надав дійсних документів на підтвердження права на приміщення гуртожитку, зокрема технічних паспорт; відповідно до переліку нерухомого майна, яке приватизовано в складі цілісного майнового комплексу будівля гуртожитку відсутня, а тому оскільки ВАТ «Мелітопольпродмаш» не набув права власності на спірну будівлю гуртожитку, він мав права укладати правочин про його відчуження на користь ПП «Регіон-Сервіс», а отже спірний правочин, укладений між подружжям ОСОБА_5 є нікчемним. На переконання заявника об`єкти соціально-побутової сфери безоплатно передавалися покупцеві у користування без зміни власника майна, відповідно будівля гуртожитку не могла бути відчужена на користь іншого власника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 зводяться до незгоди з переходом права власності, зміни власників частини будівлі гуртожитку, зокрема приміщень в будівлі А-5 на першому та другому поверхах, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які надалі стали нежитловими.

Апеляційна скарга, письмові пояснення заявника ОСОБА_3 не містять жодних доводів, яким чином зміна власника приміщень на першому та другому поверхах гуртожитку, тобто частини приміщень (нежитлових) порушує права ОСОБА_3 , яка проживала у кімнаті АДРЕСА_9 на третьому поверсі згаданого гуртожитку.

Доводи апеляційної скарги щодо законності попередніх правочинів про відчуження частини приміщень гуртожитку, зокрема договору договір купівлі-продажу від 11 грудня 2002 року, укладеного між ВАТ «Мелітопольпродмаш» та ПП «Регіон-Сервіс», так само як і рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на частину будівлі гуртожитку, не можуть бути предметом дослідження та правової оцінки в межах зазначеної цивільної справи, оскільки не були предметом спору.

Наведе дає підстави для висновку, що суд першої інстанції не в оскаржуваному ОСОБА_3 судовому рішенні не вирішував питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Відповідно до пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведеної норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу.

При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Отже, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків заявника, та лише після встановлення таких обставин переглянути справу за його апеляційною скаргою, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в такому випадку особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та обставини, на які вона посилалася на обґрунтування своїх вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_4 про безпідставне відхилення апеляційним судом клопотання про відкладення розгляду справи

На переконання заявника, Запорізький апеляційний суд безпідставно не задовольнив клопотання її представника про відкладення розгляд справи та в порушення норм процесуального права розглянув справу за її відсутності.

Верховний Суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

За правилами частин другої-четвертої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Після скасування судом касаційної інстанції постанови Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2019 року, суд апеляційної інстанції здійснював виклик як заявника ОСОБА_4 так і її представника ОСОБА_9 , яка представляла інтереси відповідно до довіреності від 26 жовтня 2018 року.

Справу було призначено на 06 квітня 2021 року.

26 березня 2021 року ОСОБА_9 звернулася до суду з клопотанням про відкладення слухання справи, у зв`язку з неможливістю прибуття до суду за станом здоров`я та у зв`язку з тим, що заявник ОСОБА_4 перебуває за межами України.

06 квітня 2021 року судове засідання не відбулося, у зв`язку з чим розгляд справи призначено на 12 травня 2021 року.

11 травня 2021 року ОСОБА_9 звернулася до суду із заявою про відкладення розгляду справи, з посиланням на те, що їй призначено комплексне лікування протягом місяця.

Відповідно до частин першої та другої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вивчивши додані до заяви документи, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що надані заявником документи не свідчать про неможливість участі представника у розгляді справи за станом здоров`я, оскільки містять застереження, що лікарський висновок не є діагнозом та потребує порівняння всіх клінічних і лабораторних діагностичних даних, а тому наведені представником ОСОБА_4 причини неявки не є поважними. Крім того, зауважив, що неявка заявника та її представника не перешкоджають розгляду справи.

За наведених обставин, ураховуючи наявність у справі доказів належного повідомлення представника ОСОБА_9 про час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для її розгляду, повторність неявки заявника та її представника в судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для відкладення розгляду справи.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно частини третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

За правилами частин першої та другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2019 року у справі № 2-5730/07, ухвалену за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі. До касаційної скарги долучено докази на підтвердження сплати судового збору в розмірі 3 758,70 грн.

За наслідками перегляду постанови Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час потворного перегляду рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , а тому закрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі. Із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції погодився вище Верховний Суд.

Отже, ОСОБА_3 , а надалі її правонаступник ОСОБА_4 , не набули статусу сторони або третьої особи у цій справі.

Положеннями глави 8 «Судові витрати» розділу І «Загальні положення» ЦПК України визначено порядок стягнення судових витрат, у разі підтвердження їх понесення, з особи, яка набула процесуального статусу сторони у справі, а отже відсутність набуття такого статусу унеможливлює реалізацію механізму відшкодування понесення судових витрат.

Зважаючи на наведе, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для компенсації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат з особи, яка не була залучена до участі, апеляційне провадження за апеляційною скаргою якої закрито.

Подібного за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 640/8328/19 зазначивши, що у випадку закриття апеляційного провадження за апеляційною скарги особи, яка не була залучена до участі, внаслідок встановлення, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, процесуальним законом не передбачено розподілу судових витрат.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішення питання про розподіл судових витрат є необґрунтованими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року та касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. І. Усик

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко