№ 2-6491/08 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 липня 2022 року

м. Київ

справа № 2-6491/08

провадження № 61-15401св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі та звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 02 липня 2008 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,0108 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована на АДРЕСА_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 липня 2008 року).

Позивач зазначав, що на земельних ділянках ним збудовано будинок під літ. «К», сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З».

Проте він позбавлений можливості ввести в експлуатацію будинок, оскільки його син ОСОБА_2 відповідач у справі приймав участь у будівництві будинку та чинить перешкоди щодо прийняття збудованої нерухомості в експлуатацію, а саме утримує у себе оригінали юридичних документів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати за ним право власності на житловий будинок під літ. «К», сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З», які розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на: житловий будинок під літ. «К», загальною площею 45,1 кв. м, який складається з: прихожої, загальною площею 4,0 кв. м, кухні, загальною площею 10,0 кв. м, кімнати, загальною площею 17,3 кв. м, кімнати, загальною площею 9,5 кв. м, санвузла, загальною площею 4,3 кв. м; сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З», які розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 є власником двох земельних ділянок, на яких збудував спірне нерухоме майно. Відхилень від проекту, що суперечать суспільним інтересам, а також порушень будівельних норм і правил немає.

В силу статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з моменту завершення будівництва будинку ОСОБА_4 набув право власності на це нерухоме майно.

Оскільки повноцінне використання нерухомого майна без його узаконення неможливе, тому за ОСОБА_4 слід визнати право власності на це нерухоме майно.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2008 року заяву ОСОБА_4 про винесення додаткового рішення у справі задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на веранду під літ. «А3» на АДРЕСА_1 .

Місцевий суд виходив з того, що згідно з технічним звітом від 04 серпня 2008 року № 21/101-08 на АДРЕСА_1 розташований житловий будинок під літ. «К», загальною площею 45,1 кв. м, який складається з: прихожої, загальною площею 4,0 кв. м, кухні, загальною площею 10,0 кв. м, кімнати, загальною площею 17,3 кв. м, кімнати, загальною площею 9,5 кв. м, санвузла, загальною площею 4,3 кв. м; а також сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральня під літ. «З» та веранда під літ. «А3».

Оскільки повноцінне використання веранди без її узаконення неможливе, тому за ОСОБА_4 слід визнати право власності на неї.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням, 08 травня 2021 року ОСОБА_5 , яка не брала участі у справі, оскаржила його в апеляційному порядку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є співвласником спірного будинку та земельних ділянок, які є предметом позову у цій справі. Судовим рішенням у цій справі порушуються її права та обов`язки щодо користування та розпорядження спірним нерухомим майном.

Крім того, судове рішення ухвалено без її участі, її не було повідомлено про розгляд справи.

Лише 08 травня 2021 року ОСОБА_5 дізналась про наявність оскаржуваного судового рішення.

Також зазначала, що відповідач ОСОБА_2 не є співвласником ні житлового будинку, ні земельних ділянок, тому позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткового рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2008 року.

Відкрито апеляційне провадження у справі.

Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду ОСОБА_3 не направлялося, про їх існування заявник дізналася 08 травня 2021 року, а саме, після звернення її доньки ОСОБА_6 до адвоката Якименко О. О. про надання правової допомоги щодо касаційного оскарження судових рішень у справі № 127/22455/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Апеляційна скарга на вказані судові рішення подана 08 травня 2021 року за допомогою засобів поштового зв`язку, тобто в межах десятиденного строку, передбаченого частинами першою, третьою статті 294 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, з дня ознайомлення з повними текстами судових рішень.

Таким чином процесуальний строк на апеляційне оскарження пропущено заявником з поважних причин, тому цей строк підлягає поновленню.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11 грудня 2018 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка ОСОБА_1 (а. с. 82).

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про залучення до участі у справі правонаступника позивача задоволено. Залучено ОСОБА_1 як правонаступника позивача ОСОБА_4 у справі.

Ухвала мотивована тим, що належним та допустимими доказами доведено, що правонаступником померлого позивача є його донька ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем за заповітом, прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка не приймала участі у справі, задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2008 року скасовано й ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки місцевим судом не вирішувалося питання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 , хоча судовими рішеннями, які нею оскаржуються в апеляційному порядку, вирішено питання про її права та обов`язки як співвласника земельної ділянки на якій позивач збудував спірне нерухоме майно, тому ОСОБА_3 є особою, яка не приймала участі у справі й має право на звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ці судові рішення.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому наявні підстави для скасування судових рішень місцевого суду.

Так, суд першої інстанції у порушення статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, та статті 15 ЦК України не з`ясував чи є ОСОБА_2 належним відповідачем у справі, чи порушені права ОСОБА_4 внаслідок дій ОСОБА_2 .

На час розгляду справи місцевим судом співвласниками земельних ділянок, на яких збудовано спірне нерухоме майно, були ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , які не були залучені до участі у справі.

Разом з тим, згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_2 не порушував прав позивача ОСОБА_4 , оскільки відношення ні до нерухомого майна, ні до земельних ділянок не мав, прав на зведені будівлі не оспорював і не претендував на набуття права власності на спірне нерухоме майно.

Отже, справа розглянута судом за відсутності спору між сторонами та без залучення до участі у справі належного відповідача (відповідачів).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

ОСОБА_3 фактично була позбавлена ефективної можливості захистити свої права, тому порушено її право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підписана 04 листопада 1950 року та ратифікована Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про застосування частини третьої статті 13, статей 321 376 ЦК України та статті 44 ЦПК України щодо скасування судового рішення про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва, яке було чинним більше 10 років і скасовано апеляційним судом за апеляційною скаргою іншого співвласника будинку та земельних ділянок за умов відсутності порушення майнових прав заявника, зловживання останнім процесуальними правами.

Крім того, при ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції порушено принцип правової визначеності, право на мирне володіння майном.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження через майже 12 років після ухвалення оскаржуваних судових рішень, дотримуючись принципу забезпечення права на доступ до суду особі, яка не приймала участі у справі, але прав та обов`язків якої стосувалося рішення суду.

Суд апеляційної інстанції проігнорував всі доводи відповідача ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , щодо відсутності порушення прав заявника ОСОБА_3 оскаржуваними нею судовими рішеннями суду першої інстанції, зловживання нею своїми процесуальними правами, не зважив на ризики скасування рішення суду та настання непоправних наслідків для відповідача, який не був співвласником земельних ділянок, не здійснював будівництво будинку, а набув право власності на нерухоме майно на підставі цивільно-правової угоди, та іншого співвласника будинку ОСОБА_1 , пов`язаних з ймовірним скасуванням правовстановлюючих документів на будинок та земельні ділянки, які були оформлені на підставі скасованих судових рішень суду першої інстанції.

ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції не надала доказів в чому полягає порушення її прав внаслідок ухвалення судом першої інстанції оскаржуваних судових рішень, а лише посилалась на незалучення її до участі у справі як співвласника будинку та земельних ділянок й неналежний статус відповідача ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи відповідача, що скасування оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції протирічить не лише принципу правової визначеності, а й принципам справедливості, розумності, добросовісності.

Встановивши відсутність порушення майнових прав заявника оскаржуваними судовими рішеннями місцевого суду, апеляційна скарга підлягала залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначала, що вперше про оскаржувані судові рішення вона дізналася 08 травня 2021 року.

Проте апеляційному суду були надані докази про те, що 22 жовтня 2020 року їй було направлено копію рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та копію додаткового рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року.

Скасування судом апеляційної інстанції судових рішень місцевого суду майже через 12 років після їх ухвалення є непропорційним втручанням у право власності ОСОБА_2 і наслідком такого втручання може стати втрата останнім нерухомого майна, а також втрата ним та членами його сім`ї житла.

До касаційного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

При цьому ОСОБА_3 вказувала, що спірні правовідносини безпосередньо стосуються її прав та інтересів як співвласника земельних ділянок і житлового будинку. Саме при наявності її волевиявлення та забезпечення її прав як співвласника нерухомого майна, суд міг задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_4 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Разом з тим, заявник вказує, що при ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції порушено принцип правової визначеності, оскільки апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, через 12 років після ухвалення рішень суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не довела реального порушення її цивільних прав оскаржуваним судовим рішенням місцевого суду.

У мотивувальній частині постанови апеляційного суду не наведено обґрунтування в чому полягає порушення будь-яких цивільних прав заявника, окрім незалучення її до участі у справі.

У поясненнях на позов ОСОБА_3 зазначала, що жодного відношення до спадкового майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона не має. Між нею та позивачами спору про право користування земельними ділянками не існує. Вона не перешкоджала і не перешкоджає позивачам користуватися частиною земельних ділянок, які належали її батьку, так само як і вони.

Суд апеляційної інстанції мав всі підстави встановити наявність зловживання ОСОБА_3 своїми правами, натомість зосередився виключно на факті незалучення останньої до участі у справі у 2008 році.

Скасування судового рішення майже через 12 років, навіть за умов порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо незалучення до участі у справі інших співвласників будинку, є невиправданим втручанням у принцип правової визначеності.

Після набуття права власності на спірний будинок за рішенням суду у цій справі ОСОБА_4 (позивач) за життя частину будинку подарував своєму сину ОСОБА_2 , який є відповідачем у справі (договір дарування від 21 липня 2009 року).

Тому у зв`язку зі скасуванням судового рішення у цій справі право власності ОСОБА_2 також підлягає скасуванню.

У разі скасування права власності ОСОБА_2 на частину будинку і за умови, що заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем прав ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на останню ляже обов`язок узаконення будівель і споруд, на які за спадкоємцем визнано право власності на підставі оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, після узаконення спірного нерухомого майна ОСОБА_1 набуде право власності на це нерухоме майно. Однак, вона цього не бажає, не бажав цього за життя і ОСОБА_4 , який як власник нерухомого майна розпорядився своїм майном, а саме: частину майна подарував сину ОСОБА_2 , іншу частині заповів дочці ОСОБА_1 .

Метою втручання суду апеляційної інстанції в право мирного володіння майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які на даний час є співвласниками будинку, є лише виправлення помилки суду першої інстанції щодо незалучення ОСОБА_3 до участі у справі.

Однак права ОСОБА_3 як співвласника будинку та земельних ділянок рішенням суду першої інстанції не порушені, тобто таке втручання у право мирного володіння майном є нелегітимним.

ОСОБА_3 подала до касаційного суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для її скасування, з наведених у касаційній скарзі доводів, немає.

Під час розгляду цієї справи у 2008 році позивач і відповідач знали про те, що позивач не є одноособовим власником будинку та земельних ділянок й діяли узгоджено, з розумінням того, що вони роблять.

В результаті явно протиправних дій позивач і відповідач (батько і син) отримали для себе позитивне судове рішення. При цьому це було вчинено з порушенням прав ОСОБА_3 та з метою, щоб остання не знала і не приймала участь у справі.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Ленінського районного суду міста Вінниці.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Вінницького міського суду Вінницької області.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з договором дарування від 16 лютого 1994 року, посвідченого державним нотаріусом другої Вінницької державної нотаріальної контори Соколовою М. Ф., ОСОБА_1 є власником 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_2 (а. с. 85).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 березня 1997 року, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 08 червня 2006 року за № 14130, ОСОБА_3 належить на праві власності Ѕ частка житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд, розташованого на АДРЕСА_3 (а. с. 40).

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року, земельна ділянка, загальною площею 0,1000 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована на АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а. с. 41).

Земельна ділянка, загальною площею 0,0108 га, цільове призначення якої для ведення садівництва, розташована на АДРЕСА_1 , відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року, належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а. с. 42).

Як зазначалось позивачем ОСОБА_4 у позовній заяві, на території вказаних вище земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_1 , ним збудовано житловий будинок під літ. «К», сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж» та вбиральню під літ. «З».

Згідно з технічним звітом від 04 серпня 2008 року № 31/101-08, виготовленим Вінницькою обласною асоціацією спеціалістів по охороні праці ТОВ «Аспо-ЛТД», вищевказані об`єкти знаходяться у задовільному стані та можуть експлуатуватись за основним призначенням (а. с. 9 - 27).

Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на веранду під літ. «А3» на АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на частину домоволодіння від 27 квітня 2009 року, виданим Виконкомом Вінницької міської ради, ОСОБА_4 є власником 7/10 часток будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 . Це домоволодіння складається з двох житлових будинків з господарськими будівлями. У власність ОСОБА_4 переходять в житловому будинку під літ. «А»: веранда ІІ, коридори 1-1, 1-3, кухня 1-2, санвузол 1-4, кімнати 1-5, 1-8, прихожа 1-9, загальною площею 79,4 кв. м, в тому числі житловою 38,9 кв. м; в житловому будинку під літ. «К»: прихожа 3-1, кухня 3-2, кімнати 3-3, 3-4, санвузол 3-5, загальною площею 45,1 кв. м., в тому числі житловою 26,8 кв. м, гараж під літ. «В», погріб під літ. «п/а2», убиральня під літ. «З», сарай під літ. «Ж», літня кухня під літ. «В1» (а. с. 105 - 107).

21 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_4 передав у власність (подарував) ОСОБА_2 2/5 частки будинковолодіння, розташованого на АДРЕСА_1 (а. с. 45, 46).

09 червня 2016 року ОСОБА_4 уклав заповіт, за умовами якого все своє майно заповів ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 грудня 2018 року, виданого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курбатовою С. П. у спадковій справі № 06/2018 й зареєстрованого в реєстрі за № 2235, ОСОБА_1 є власником 3/10 часток домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , яке успадковано після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 позивача у справі (а. с. 82).

08 травня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року (а. с. 33 - 47).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказувала на те, що рішенням та додатковим рішенням місцевого суду, ухваленим за результатами розгляду справи про визнання права власності, суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , яку не залучено до участі у справі, тому остання має право на звернення до суду з апеляційною скаргою не ці судові рішення. Справа розглянута за відсутності спору між позивачем та відповідачем й без залучення до участі у справі належного відповідача (відповідачів). Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Натомість Верховний Суд частково не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Усталеною практикою ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні від 08 січня 2008 року у справі «Скорик проти України», заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/39, а також згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За правилами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано положеннями статті 127 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Виходячи зі змісту статті 354 ЦПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3541/15).

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 89 ЦПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У справі, яка переглядається, з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року, в якій заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень, ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду 08 травня 2021 року.

В обґрунтування наявності підстав для поновлення процесуального строку ОСОБА_3 вказувала, що про рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вона дізналася 08 травня 2021 року, зокрема 07 травня 2021 року її донька звернулася до адвоката щодо касаційного оскарження судових рішень у справі № 127/22455/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до неї ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Вивчивши матеріали справи № 127/22455/20, 08 травня 2021 року адвокат ознайомив ОСОБА_3 з ксерокопіями рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткового рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року.

Крім того, ОСОБА_3 зазначала, що рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додатковим рішенням цього ж суду від 17 листопада 2008 року вирішено про її права та обов`язки, при цьому її не було залучено до участі у справі.

Перевіривши матеріали справи та зважаючи на конкретні обставини, апеляційній суд вважав, що наявні підстави для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції.

У постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16 сформульовано правовий висновок, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статті 356 ЦПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

Частина друга статті 358 ЦПК України не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ЦПК України.

ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на судові рішення суду першої інстанції 08 травня 2021 року, при цьому як на підставу поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження посилалась на те, що про оскаржувані судові рішення вона дізналася саме 08 травня 2021 року (а. с. 59).

Проте, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначав про те, що ОСОБА_3 зловживає процесуальним правом на звернення до суду з апеляційною скаргою у цій справі. До відзиву додав матеріали, серед яких міститься відзив на позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Кашпрук О. В., від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, та припинення права спільної часткової власності (справа № 127/34103/19).

У цьому відзиві на позов ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додатковим рішенням цього ж суду від 17 листопада 2008 року за ОСОБА_4 визнано право власності на: житловий будинок під літ. «К», загальною площею 45,1 кв. м, який складається з: прихожої, загальною площею 4,0 кв. м, кухні, загальною площею 10,0 кв. м, кімнати, загальною площею 17,3 кв. м, кімнати, загальною площею 9,5 кв. м, санвузла, загальною площею 4,3 кв. м; сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З», веранду під літ. «А3», які розташовані на АДРЕСА_1 (а. с. 132 - 136).

На зазначений відзив на позов 03 листопада 2020 року ОСОБА_3 подала до суду клопотання про відмову у прийнятті відзиву на позов (а. с. 137 - 138).

Тобто, можна зробити висновок, що ОСОБА_3 могла дізнатись про існування рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткового рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року не 08 травня 2021 року, як вона зазначає у клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження цих судових рішень місцевого суду, а набагато раніше.

За таких обставин апеляційний суд передчасно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження.

Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження, апеляційному суду слід дати оцінку доводам ОСОБА_2 про можливу дату початку перебігу процесуального строку, оскільки це має важливе значення для правильного вирішення питання щодо поновлення цього строку.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що оскаржувані судові рішення судів першої інстанції ухвалені у 2008 році, тобто зі спливом 12 років, тому вирішуючи питання про поновлення процесуального строку у цій справі апеляційному суду слід навести також належні обґрунтування поновлення цього строку у зв`язку зі спливом значного періоду часу та чи не буде це порушенням статті 6 Конвенції й невиправданим втручанням у принцип правової визначеності.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

У касаційних скаргах на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року містяться доводи про необґрунтованість ухвали Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Також касаційні скарги містять заперечення щодо відкриття апеляційного провадження, зокрема з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважає обґрунтованими аргументи касаційних скарг в цій частині.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, підтвердилися.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, то решта доводів касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Верховним Судом не оцінюються у зв`язку з тим, що таке порушення норм процесуального права, як безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, є самостійною підставою для направлення справи на новий розгляд.

Взявши до уваги те, що відповідно до вимог статей 389 406 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень та відкриття апеляційного провадження підлягає касаційному оскарженню разом із рішенням суду, скарги на таку ухвалу розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на судові рішення.

Врахувавши, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року порушено вимоги статті 358 ЦПК України під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, та цією ж ухвалою апеляційного суду необґрунтовано відкрито апеляційне провадження у справі, а постановою Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року переглянуте судове рішення, яке набрало законної сили, за скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata, з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без поважних причин в силу статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, ухвалених на стадії відкриття апеляційного провадження, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

За таких обставин, ухвала Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

УхвалуВінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук