№ 2-6771/11 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 2-6771/11

провадження № 61-14058св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Павельченка Ігоря Віталійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеської міської ради про визнання порядку користування земельною ділянкою та встановлення сервітуту на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, в якій, з урахуванням уточнень до позовної заяви в редакції заяви від 04 вересня 2014 року, просив визначити порядок користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , між ним - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 , згідно з фактично встановленим порядком користування, а саме: власнику ОСОБА_2 виділити земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 296 кв. м, в тому числі

263 кв. м по загальній площі та 33 кв. м по залишкам, вхід на ділянку, яка виділяється зі сторони АДРЕСА_2 ; власнику ОСОБА_1 виділити земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 236 кв. м, вхід на ділянку, яка виділяється з АДРЕСА_1 ; встановити наступні межі поділу: від розділового паркану зі сторони АДРЕСА_1 на відстані 11,18 м від правої бокової межі 9 з ділянкою АДРЕСА_3 в глиб ділянки по існуючому огородженню довжиною 8,43 м; поворот наліво по існуючому огородженню довжиною 1,12 м; поворот направо по існуючому огородженню до зовнішньої стіни жилого будинку літ. «А» довжиною 2,25 м; по між квартальним перегородкам, які поділяють квартири власників; поворот направо вздовж зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8» та лінії її продовження до кордону з ділянкою АДРЕСА_3 , встановити ОСОБА_1 для обслуговування та ремонту зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8» двоповерхової будови, літ. «А1», зведеної ОСОБА_1 , на АДРЕСА_1 , безстроковий, безоплатний сервітут на земельну ділянку, шириною 1,0 м, розташовану вздовж зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8», та на земельну ділянку шириною 3,42 м, розташовану вздовж стіни сараю літ. «В», де експертизою пропонується влаштувати дверний проріз розмірами 0,8х2,0 м (h) з установкою дверного блоку, напроти існуючого для організації проходу до зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що йому, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 червня 1996 року, належить 11/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться на земельній ділянці площею 499 кв. м. Співвласником 14/25 частин вказаного будинку є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання.

Відповідно до дозвільних документів, позивачем побудований житловий будинок та гараж, і йому необхідно зробити зовнішні роботи, а саме: зовнішня стіна його будинку «2-3, 2-4, 2-8» виходить на земельну ділянку якою користується відповідач, який добровільно не дає йому можливості її оштукатурити, обслуговувати та утримувати в належному технічному стані, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року, з урахуванням ухвали Київського районного суду міста Одеси від 02 жовтня

2014 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено.

Визначено порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до висновку

№ 2779 судової будівельно-технічної експертизи від 27 лютого 2014 року, а саме:

ОСОБА_2 виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 296 кв. м, в тому числі

263 кв. м по загальній площі та 33 кв. м по залишкам.

Земельну ділянку шириною 1,0 м, розташовану уздовж зовнішньої стіни пом. «2-3, 2-4, 2-8», виділено у постійне користування ОСОБА_2 , при забезпеченні безперешкодного доступу ОСОБА_1 до зовнішньої стіни вищезазначених приміщень на період обслуговування та ремонту.

Вхід на ділянку, яка виділяється, збережено існуючий зі сторони АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 виділено земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 236 кв. м.

Вхід на ділянку, яка виділяється, збережено існуючий зі сторони АДРЕСА_1 .

Встановлено наступну межу поділу :

від розділового паркану зі сторони АДРЕСА_1 на відстані 11,18 м від правої бокової межі (з ділянкою АДРЕСА_3 ) вглиб ділянки по існуючому огородженню довжиною 8,43 м;

поворот наліво по існуючому огородженню довжиною 1,12 м;

поворот направо по існуючому огородженню до зовнішньої стіни жилого будинку літ. «А» довжиною 2,25 м:,

по міжквартирним перегородкам, які поділяють квартири власників;

поворот направо вздовж зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8» та лінії її продовження до кордону з ділянкою АДРЕСА_3 .

Встановлено ОСОБА_1 для обслуговування та ремонту зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8» двоповерхової будови, літ. «А1», зведеної ОСОБА_1 , на АДРЕСА_3 , безстроковий, безоплатний сервітут на земельну ділянку, шириною 1,0 м, розташовану вздовж зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8», та на земельну ділянку шириною 3,42 м, розташовану вздовж стіни сараю літ. «В», де експертизою пропонується влаштувати дверний проріз розмірами 0,8 х 2,0 м (h) з установкою дверного блоку, навпроти існуючого, на кордоні з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , які знаходяться в користуванні ОСОБА_2 шляхом влаштування в стіні сараю літ. «В», належного ОСОБА_2 , дверного прорізу розмірами 0,8 х 2,0 м (h) з установкою дверного блоку, напроти існуючого для організації проходу до зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8».

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2014 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2015 року про виправлення описки, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2014 року залишено без змін.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що зовнішня стіна «2-3, 2-4, 2-8» двоповерхової будови,

літ. «А1», зведеної ОСОБА_1 , по АДРЕСА_1 , побудована на місці самочинних прибудов, які ніколи не були частиною житлового будинку по

АДРЕСА_1 . Рішення Київського райвиконкому від 06 вересня

1985 року № 904 «Щодо самочинного будівництва гр. ОСОБА_4 ,

гр. ОСОБА_5 » відомостей щодо збереження самочинних прибудов з правом користування без права власності за будь-якими іншими особами, зокрема ОСОБА_1 не містить. Повний текст рішення Київського райвиконкому

від 06 вересня 1985 року № 904 до суду не надавався, заявник ОСОБА_2 отримав його копію з архіву 07 вересня 2016 року. Здійснюючи реконструкцію своєї частини будинку (11/25), позивач вийшов за межі розпорядження № 796 від 12 червня 2003 року, яким йому було дозволено будівництво 2-х поверхового будинку, загальною площею 176,2 кв. м, житловою 46,2 кв. м, і гаража, в частині домоволодіння по АДРЕСА_1 , яка йому належить. Крім цього, дозвіл № 829/03 від 08 грудня 2003 року виданий ОСОБА_1 інспекцією Державного архітектурно-будівельної інспекції при управлінні Архітектури та містобудування Одеської міської ради на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_3 , закінчився 01 грудня 2004 року, згідно діючого на той час законодавства якщо дозвіл на виконання будівельних робіт не було завчасно продовжено після закінчення його терміну, то будівництво вважається самочинним. Позивач дозвіл не продовжив та не здійснив будь-яких інших дій з введення в експлуатацію будови, та під час розгляду справи № 2-6771/11 двоповерхова будова, літ. «А1» мала статус самочинно збудованої. Заявник зазначає, що вищезазначені обставини не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі заявнику, вони мають значення для вирішення справи і є істотними для постановлення правильного рішення у справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами у цивільній справі № 2-6771/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про визначення порядку користування земельною ділянкою та встановлення сервітуту на земельну ділянку - задоволено частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року у справі № 2-6771/11 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про встановлення сервітуту на земельну ділянку змінено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про встановлення сервітуту на земельну ділянку відмовлено.

В іншій частині рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня

2014 року у справі № 2-6771/11 залишено без змін.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, змінюючи рішення Київського районного суду міста Одеси

від 25 вересня 2014 року у цивільній справі № 2-6771/11 в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про встановлення сервітуту на земельну ділянку, та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про встановлення сервітуту на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив із того, що:

- належні та допустимі докази, що підвереджують право позивача на здійснення будівництва частини двоповерхової будови, літ. «А1», по АДРЕСА_1 , на місці самочинних прибудов, збережених рішенням Київського райвиконкому від 06 вересня 1985 року № 904 за його батьком ОСОБА_5 з правом користування без права власності в матеріалах справи відсутні;

- ОСОБА_1 належало 11/25 частин спірного домоволодіння, однак на час звернення до суду приміщення, що складали зазначену частку, були знесені, а документи, які підтверджують право власності на збудований об`єкт

ОСОБА_1 не були надані суду, в зв`язку з чим твердження ОСОБА_1 в позові та під час розгляду справи, що він є власником двоповерхової будівлі є безпідставними, оскільки правовстановлюючі документи ОСОБА_1 суду не надавались, що і є істотними для справи обставинами, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 23 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на земельну ділянку - скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на земельну ділянку - задоволено.

Встановлено ОСОБА_1 для обслуговування та ремонту зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8» двоповерхової будови, літ. «А1», зведеної ОСОБА_1 , по АДРЕСА_1 , безстроковий, безоплатний сервітут на земельну ділянку, шириною 1,0 м, розташовану вздовж зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8», та на земельну ділянку шириною 3,42 м, розташовану вздовж стіни сараю літ. «В», де експертизою пропонується влаштувати дверний проріз розмірами 0,8 х 2,0 м (h) з установкою дверного блоку, навпроти існуючого, на кордоні з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , які знаходяться в користуванні ОСОБА_2 шляхом влаштування в стіні сараю літ. «В», належного ОСОБА_2 , дверного прорізу розмірами 0,8 х 2,0 м (h) з установкою дверного блоку, напроти існуючого для організації проходу до зовнішньої стіни приміщень «2-3, 2-4, 2-8».

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 909,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення сервітуту на земельну ділянку, апеляційний суд виходив із того, що обставини, на які посилається заявник не є нововиявленими обставинами, оскільки під час розгляду справи та ухваленні рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня

2014 року, ОСОБА_2 були відомі вказані обставини.

Встановлюючи сервітут на земельній ділянці, апеляційний суд виходив із наявності правових підстав для задоволення позову в цій частині, при цьому врахувавши фактичні обставин справи та висновок експертизи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 липня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Павельченко І. В. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня

2019 року та залишити в силі рішення Київського районного суду міста Одеси

від 23 травня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дослідивши належним чином матеріали справи, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що наведені у заяві про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами факти не були відомі заявнику.

Доводи інших учасників справи

05 вересня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду

від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду міста Одеси.

Зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у справі № 2-6771/11 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У серпні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 2-6771/11 (касаційне провадження № 61-14058св19) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання порядку користування земельною ділянкою та встановлення сервітуту на земельну ділянку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Павельченка І. В. на постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня

2019 року.

Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року справу № 2-6771/11 за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання порядку користування земельною ділянкою та встановлення сервітуту на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Павельченко І. В., на постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящихся від 07 травня 1949 року за № 489 було відведено ділянку комунальної землі площею 595 кв. м під індивідуальне будівництво житлового будинку по АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 80).

Рішенням народного суду Київського району міста Одеси від 10 травня 1977 року (справа № 2- 1276/1977) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та розподіл майна, виділено ОСОБА_5 на праві особистої власності з домоволодіння АДРЕСА_5 домоволодіння, в яке входять кімнати 8 кв. м, 12,25 кв. м, кухня 7,7 кв. м та погріб на загальну суму 4 085,00 руб. ОСОБА_4 виділено на праві особистої власності домоволодіння

АДРЕСА_5 кімнати 19 кв. м, 14,6 кв. м, коридор 4,1 кв. м, ганок, вбиральня - на загальну суму 5 117,00 руб., що становить 14/25 частин домоволодіння (т. 1, а. с. 9).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 липня 1996 року, ОСОБА_1 є власником 11/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину зареєстровано державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 3-2577. Зазначене свідоцтво було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 09 вересня 1996 року під № 10757 стр. 20 кн. 104доп. (Т. 1, а. с. 8 зворот).

На підставі розпорядження № 796 від 12 червня 2003 року Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради «Про будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_1 » було дозволено будівництво 2-х поверхового будинку, загальною площею 176,2 кв. м, житловою 46,2 кв. м, та гаражу, в частині домоволодіння по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06 липня 1996 року, також дозволено ОСОБА_1 оформити дозвіл на початок будівельних робіт в інспекції держархбудконтролю, зобов`язано ОСОБА_1 при порушенні цілістності конструкцій збережених будівель, які примикають до нового будинку, ремонтні роботи виконати за його рахунок (Т. 1, а. с. 18).

08 грудня 2003 року ОСОБА_1 отримав дозвіл на виконання будівельних робіт

№ 829/03 виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю міста Одеси Виконавчого комітету Одеської ради на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на АДРЕСА_7 , а. с. 19).

25 червня 2003 року ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_6 прийняла в дар 14/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одної житлової кам`яної будівлі житловою площею 54,1 кв. м та надвірних споруд: «В, Г» - сараїв, І,II - мостіння, № 1-6 огорожі, розташованих на земельній ділянці 494 кв. м.

31 грудня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого, ОСОБА_2 став власником 14/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці розміром 494 кв. м.

В подальшому між співласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою та з приводу встановлення ОСОБА_1 безоплатного сервітуту на земельну ділянку для обслуговування та ремонту зовнішньої стіни приміщень «2-3; 2-4; 2-8» двоповерхової будівлі зведеної ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з заявою про перегляд рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2014 року у цивільній справі № 2-6771/11 за нововиявленими обставинами, мотивуючи це тим, що:

- зовнішня стіна «2-3, 2-4, 2-8» двоповерхової будови, літ. «А1», зведеної ОСОБА_1 , по АДРЕСА_1 , побудована на місці самочинних прибудов, які ніколи не були частиною житлового будинку на АДРЕСА_1 ;

- рішення Київського райвиконкому від 06 вересня 1985 року № 904 «Щодо самочинного будівництва гр. ОСОБА_4 гр. ОСОБА_5 » відомостей щодо збереження самочинних прибудов з правом користування без права власності за будь-якими іншими особами, зокрема ОСОБА_1 не містить;

- повний текст рішення Київського райвиконкому від 06 вересня 1985 року № 904 до суду не надавався, заявник ОСОБА_2 отримав його копію з архіву 07 вересня 2016 року;

- здійснюючи реконструкцію своєї частини будинку (11/25), позивач вийшов за межі розпорядження № 796 від 12 червня 2003 року, яким йому було дозволено будівництво 2-х поверхового будинку, загальною площею 176,2 кв. м, житловою площею 46,2 кв. м, і гаража, в частині домоволодіння на АДРЕСА_1 , яка йому належить. Крім цього, дозвіл № 829/03 від 08 грудня 2003 року виданий ОСОБА_1 інспекцією Державного архітектурно-будівельної інспекції при управлінні Архітектури та містобудування Одеської міської ради на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , закінчився 01 грудня 2004 року, згідно діючого на той час законодавства якщо дозвіл на виконання будівельних робіт не було завчасно продовжено після закінчення його терміну, то будівництво вважається самочинним. Позивач дозвіл не продовжив та не здійснив будь-яких інших дій з введення в експлуатацію будови, та під час розгляду справи № 2-6771/11 двоповерхова будова, літ. «А1» мала статус самочинно збудованої.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Павельченка І. В. на постанову Одеського апеляційного суду

від 28 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлюючи сервітут на земельній ділянці, апеляційний суд виходив із наявності правових підстав для задоволення позову в цій частині, при цьому врахувавши фактичні обставини справи та висновок експертизи.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно з частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статтях 424 426 ЦПК України.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили. Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі та щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини, а лише ті, які входять до предмета доказування у справі.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Для перегляду судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами, суд повинен враховувати не тільки ту обставину, що заявнику не було відомо про них, а й те, що такі обставини не могли бути йому відомі на час розгляду справи.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, №69529/01, §27,28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Разом із тим, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами має здійснюватися із дотриманням вимог статей 423-429 ЦПК України, які визначають підстави і порядок перегляду, коло суб`єктів звернення із заявою про перегляд судових рішень, об`єкти перегляду, а також компетенцію (процесуальні повноваження) судів, які здійснюють такий перегляд.

Отже, за чітким змістом частини першої статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд після скасування рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами і ухвалення судом першої інстанції рішення має перевірити його законність не тільки по суті, а й щодо наявності нововиявлених обставин та прийняти рішення за результатами розгляду апеляційної скарги відповідно до положень статті 374 ЦПК України.

При цьому суд апеляційної інстанції повинен виходити із того, що за відсутності нововиявлених обставин, суд першої інстанції мав постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, тому незалежно від форми процесуального документу (ухвала чи постанова), яку суд першої інстанції постановив з порушенням норм процесуального права (за відсутності нововиявлених обставин), суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень повинен скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до повноважень якого у цій справі віднесено вирішення питання про розгляд заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по суті.

Нормами ЦПК не передбачено права суду апеляційної інстанції постановляти ухвалу про задоволення такої заяви чи відмови у її задоволенні.

При цьому для суду апеляційної інстанції визначальним у такому випадку

є не форма прийнятого судом першої інстанції процесуального документа,

а те, яке судове рішення підлягало ухваленню за таких обставин і саме

з цього апеляційний суд мав виходити, обираючи процесуальну форму реагування на судове рішення.

Аналогічний по суті висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 2-190/2011 (провадження № 61-35193св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 755/21917/14-ц (провадження № 61-24916св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі

№ 200/9663/16-ц (провадження № 61-18061св19), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 15 липня 2020 року у справі № 466/543/14-ц (провадження № 61-7223св20) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 2-215/11 (провадження № 61-46492св18).

Оскільки, скасовуючи рішення суду першої інстанції прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції допустив порушення порядку вирішення вказаного процесуального питання та вийшов за межі своїх повноважень, тому оскаржену постанову необхідно скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Павельченка Ігоря Віталійовича задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

В. І. Крат

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров