Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 2-7055/12

провадження № 61-1322св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року, ухвалене у складі суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що з 12 серпня 1994 року по 23 листопада 2007 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

За час шлюбу ними було збудовано два об`єкти нерухомості, а саме: будівлі «А» та «Б», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , поряд з будинком АДРЕСА_2 .

Будівництво даних об`єктів здійснювалося за спільні кошти подружжя та спільними зусиллями.

Посилаючись, що спірне майно є спільним майном подружжя та підлягає поділу, ОСОБА_1 просила суд виділити із спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частини будівель «А» та «Б», що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , виділити із спільного майна подружжя та визнати за відповідачем право власності на 1/2 частини цих будівель.

У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спірне нерухоме майно було збудовано ним як приватним підприємцем за власні кошти та вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , що підтверджується укладеним 27 листопада 2007 року між ним (ФОП ОСОБА_2 ) та ТОВ «Ягуар» договором підряду, відповідно до умов якого ТОВ «Ягуар» забезпечувало будівництво автостоянки з будівлями шиномонтажу «А» та складським приміщенням «Б» за адресою: АДРЕСА_2 .

Дане будівництво здійснювалося у період з 27 листопада 2007 року по 28 березня 2008 року.

У зв`язку з цим позивач за зустрічним позовом просив суд визнати за ним, як за ФОП ОСОБА_2 , право особистої приватної власності на будівлю «А» (шиномонтаж) загальною площею 50,5 кв. м та будівлю «Б» (складське приміщення), загальною площею 30 кв. м, місцезнаходження яких: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на наступне нерухоме майно: будівлю «А» (шиномонтаж) загальною площею 50,5 кв. м та будівлю «Б» (складське приміщення) загальною площею 30 кв. м, місцезнаходження яких: АДРЕСА_1 , поряд з будинком АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки належними та допустимими доказами у справі доведено, що спірне майно побудовано ОСОБА_2 за власні кошти, як суб`єктом підприємницької діяльності.

Оскарження рішення суду першої інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у лютому 2017 року ОСОБА_4 , якого не було залучено до складу учасників даної справи, подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушується його право власності на належне йому приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке було частиною приміщень комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 , які належали Бортницькому міжрайонному управлінню водного господарства ім. ОСОБА_5 та яке було придбане ним у Бортницького міжрайонного управління водного господарства ім. ОСОБА_5 у грудні 2005 року. Згідно з реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 01 грудня 2008 року будівлю туалету загальною площею 51 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_2 зареєстровано за ним, ОСОБА_4 , на праві приватної власності на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2008 року, яке набрало законної сили.

Розпорядженням Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 16 жовтня 2008 року № 1305 придбану ним будівлю було відокремлено у самостійний об`єкт нерухомого майна та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 . Дані обставини суду першої інстанції відомі не були, суд не залучив його до участі у справі, як не залучив і Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві.

Заявник також вказував на те, що суд фактично визнав право власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, яке належить йому, ОСОБА_4 , на праві власності, у зв`язку з чим ОСОБА_2 захопив його приміщення та позбавив права доступу до цього приміщення. Це стало підставою для його звернення до суду. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року, його позов задоволено. Зобов`язано ФОП ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні належним йому на праві власності нежитловим приміщенням площею 51 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та звільнити це приміщення від особистих речей.

Крім того, заявник зазначав, що суд першої інстанції задовольняючи позов ОСОБА_2 визнав за ним право власності на нерухоме майно, що є самочинно зведеним. При цьому ОСОБА_2 не виділялася земельна ділянка для здійснення будівництва спірних нерухомих об`єктів.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і апеляційним судом до участі у справі було залучено його правонаступника - ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання права власності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 існують спори щодо спірного майна, зокрема, яке є предметом спору у даній справі, а також щодо прав користування земельною ділянкою, на якій розміщені спірні об`єкти. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні належним йому на праві власності нежитловим приміщенням - будівлею туалету загальною площею 51 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в та звільнити це нежитлове приміщення від особистих речей.

Суд встановив, що ОСОБА_4 , який подав апеляційну скаргу, правонаступником якого є ОСОБА_6 , протиправно не був залучений до розгляду даної справи судом першої інстанції, хоча рішення в даній справі впливає на його права, свободи та інтереси, у зв`язку із чим рішення районного суду в частині вирішення зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , зокрема, через невірне визначення останнім суб`єктного складу учасників справи. Крім того, указано, що збудовані будівлі шиномонтажу «А» та складські приміщення «Б» за адресою: АДРЕСА_2 а є самочинними будівлями. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження отримання ОСОБА_2 дозволу на зазначене будівництво. Суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не встановив усі фактичні обставини, які необхідні для правильного вирішення справи, формально розглянув справу в інтересах ОСОБА_2 , ухваливши рішення про визнання права власності на нерухоме майно, без вирішення питання щодо відведення земельної ділянки, з порушенням норм матеріального та процесуального права, і не залучив до участі у справі також власника земельної ділянки, на якій збудовано спірні нежитлові приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 26 грудня 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні його зустрічного позову у даній справі. ОСОБА_4 не був стороною даної справи і не мав права оскаржувати рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд не звернув уваги на різні адреси спірних об`єктів. ОСОБА_6 не мала права бути залученою до розгляду даної справи правонаступником особи, яка подала апеляційну скаргу. Жодні докази для суду не мають наперед встановленого значення, тому апеляційний суд помилково послався на матеріали кримінального провадження, які надані суду під час апеляційного розгляду справи. ОСОБА_2 набув право власності на спірні приміщення у передбачений законом спосіб.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

06 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

11 грудня 2020 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Висоцької В. С. (головуючої), Грушицького А. І., Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 серпня 1994 року по 23 листопада 2007 року.

Відповідно до копії договору 27 листопада 2007 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Ягуар» укладено договір підряду, відповідно до умов якого за дорученням ФОП ОСОБА_2 (замовника) ТОВ «Ягуар» (підрядник) забезпечувало будівництво відкритої автостоянки з будівлями «А» (шиномонтажу) та «Б» (складське приміщення) по АДРЕСА_2 . Строк виконання робіт з 28 листопада 2007 року по 28 березня 2008 року. Вартість робіт (ціна договору) становить 334 015,34 грн.

Вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що у період з 27 листопада 2007 року по 28 березня 2008 року було збудовано відкриту автостоянку з будівлями шиномонтажу «А» та складськими приміщеннями «Б». За результатами будівництва ТОВ «Ягуар» надавало замовнику відповідні локальні кошториси, підсумкові відомості ресурсів до локальних кошторисів, на підставі яких укладалися акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт.

Із висновку експертного-будівельно технічного дослідження від 27 червня 2012 року вбачається, що будівлі «А» та «Б», розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , є нерухомим майном, відповідають будівельним, технічним, протипожежним нормам, ринкова вартість без врахування вартості земельної ділянки станом на час проведення дослідження становить: будівля «А» - 30 840 грн, будівля «Б» - 20 483 грн. Під час проведення обстеження даних будівель встановлено їх технічні характеристики, зокрема, що загальна площа будівлі «А» становить 50,5 кв. м, а загальна площа будівлі «Б» становить 30 кв. м.

Апеляційним судом також установлено, що 19 серпня 2008 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення, відповідно до якого основне нежитлове приміщення у АДРЕСА_2 (вбиральня), позначена на плані літерою «А».

Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 16 жовтня 2008 року будівлі туалету надано поштову адресу: АДРЕСА_2 .

Згідно з реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 01 грудня 2008 року будівлю туалету, загальною площею 51 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2008 року, яке набрало законної сили.

Вищезазначене свідчить про те, що заявник ОСОБА_4 за життя був власником нежитлового приміщення - будівлі туалету загальною площею 51 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про справо на спадщину за законом посвідченого 18 жовтня 2017 року державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Вірнік І. Є. спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_6 . Вона є власником вказаного нерухомого майна відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 жовтня 2017 року.

Апеляційним судом установлено, що на земельній ділянці, де розташована належна на той час ОСОБА_4 будівля (туалет), ОСОБА_2 обладнано автостоянку. Доступ до будівлі та земельної ділянки по АДРЕСА_2 став обмежений.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні належним йому на праві власності нежитловим приміщенням - будівлею туалету загальною площею 51 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в та звільнити це нежитлове приміщення від особистих речей.

Збудовані будівлі шиномонтажу «А» та складські приміщення «Б» за адресою: АДРЕСА_2 , є самочинними будівлями. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження отримання ОСОБА_2 дозволу на зазначене будівництво.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 існують спори щодо спірного майна, зокрема, яке є предметом спору у даній справі, а також щодо прав користування земельною ділянкою, на якій розміщені спірні об`єкти.

До розгляду даної справи, зокрема, щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спірне майно, ОСОБА_4 судом першої інстанції залучений не був.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Апеляційний суд розглянув справу з дотриманням цих вимог та ухвалив рішення на основі усебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин у справі, про це зокрема свідчить наступне.

При зверненні до суду із вимогами про визнання права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, ОСОБА_2 посилався на положення ст. 392 ЦК України, оскільки вважав, що порушені його права як власника такого майна, який здійснив його будівництво.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до вимог частини першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Аналізуючи вказані норми матеріального права вбачається, що з позовом про визнання права власності може звернутися особа, яка вже є власником майна, проте її права не визнаються іншої особою (особами).

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій регламентується, зокрема, визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Тобто, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статті 392 цього Кодексу.

Статтею 334 ЦК України визначено момент набуття права власності.

Так, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині першій статті 376 ЦК України закріплено поняття самочинного будівництва, яке визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об`єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 звів спірні споруди без отримання дозволу, тобто самочинно, про що вказав апеляційний суд, він не набув право власності на ці споруди у передбачений законом спосіб і визнання за ним такого права судовим рішенням є безпідставним і таким, що порушує визначений законом спосіб набуття громадянами та юридичними особами права власності на об`єкти нерухомості.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Таким чином, поняття сторін у цивільному судочинстві пов`язане з поняттям суб`єктів спору про право, яке віднесено законом до юрисдикції загального суду.

Відповідно до частини третьої статті 27 ЦПК України в указаній редакції, особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Частина перша статті 30 ЦПК України у відповідній редакції визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідачем є особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав.

Апеляційним судом встановлено, що станом на день звернення до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на спірні споруди ОСОБА_2 було відомо про те, що ОСОБА_4 на праві власності належить нежитлове приміщення - будівля туалету загальною площею 51 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , однак він не зазначив суду цих обставин та не просив залучити його до участі у справі як відповідача чи третю особу, з яким існує відповідний майновий спір.

Вимогами ЦПК України станом на момент апеляційного розгляду справи не передбачено можливості залучення апеляційним судом під час розгляду справи в апеляційному порядку до участі у справі осіб, які не брали участь у справі в суді першої інстанції, однак мали бути залучені до розгляду даної справи.

З урахуванням цього апеляційний суд вважав, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2012 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на спірні споруди порушує права та законні інтереси ОСОБА_6 як теперішнього власника майна померлого ОСОБА_4 , якого не було залучено до участі у даній справі. Разом із цим апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучити цю особу до участі у справі.

При цьому слід зазначити, що таке рішення апеляційного суду не призводить до порушення прав ОСОБА_2 , оскільки вимогами закону, чинного на момент подання зустрічного позову у даній справі було передбачено залучення за ініціативою позивача до участі у справі усіх осіб, з якими у останнього є спір щодо предмету розгляду відповідного позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 не був стороною даної справи і не мав права оскаржувати рішення суду першої інстанції і про те, що апеляційний суд не звернув уваги на різні адреси спірних об`єктів, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки судом установлено та матеріалами справи підтверджено існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 майнових спорів, які зокрема стосуються майна, що є предметом розгляду даної справи. Тому будь-яке вирішення спорів щодо такого майна без залучення ОСОБА_4 не відповідає вимогам чинного законодавства, що обґрунтовано констатовано апеляційним судом.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 не мала права бути залученою до розгляду даної справи правонаступником особи, яка подала апеляційну скаргу, є безпідставними, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 , помер після подання ним апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження. Тобто заміна ОСОБА_4 його правонаступником - ОСОБА_6 , відбулась після того, як особа, яка подала апеляційну скаргу, набула процесуальних прав і обов`язків у даній справі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки останнє ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О.С. Ткачук