Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 2-7734/11

провадження № 61-19161св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь 5 000 грн.

На обґрунтування позову зазначав, що 20 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір про надання послуг № 26, за умовами якого він прийняв на себе зобов`язання провести відповідні консультації та здійснити реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будівлі та споруди на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов`язався сплатити йому за послуги винагороду у розмірі 5 000 грн.

З метою забезпечення виконання умов договору між ним як кредитором, ОСОБА_2 як поручителем та ОСОБА_3 як боржником був укладений договір поруки № 26/01 від 20 вересня 2011 року.

Оскільки зобов`язання за договором в частині сплати грошових коштів у розмірі 5 000 грн не виконано, чим порушено умови укладеного договору, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати за ним право власності на будівлі та споруди: комплекс автомийки літ. Х-2, прибудови літ. Х1-1, загальною площею 474,9 кв. м; сходи літ. х, ганки літ. х1 - х6; нежитлову будівлю Ц-2, площею 145,8 кв. м, ганок літ. ц; навіси літ. Ч,Ф; автогазозаправочний пункт - стаціонарний літ. Ш-1, прибудову літ. Ш1-1, загальною площею 253,3 кв. м; нежитлову будівлю літ. Щ; огорожу № 1-4, очисні споруди № 7-9, газозаправний модуль з колонкою № 15, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без прийняття в експлуатацію нерухомого майна; визнати його таким, що правомірно набув право власності на вказані будівлі та споруди; визнати його право власності на вказані будівлі та споруди таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без прийняття в експлуатацію нерухомого майна.

На обґрунтування вимог зазначав, що 09 січня 2009 року він придбав нерухоме майно на АДРЕСА_1 , яке складається з: Ж-1 топливно-роздаточна колонка літ. Х-2, х, комплекс автомийки, сходи, загальною площею 444,4 кв. м, нежитлова будівля літ.Ц-2, загальною площею 147,6 кв. м, кіоск (тимч.) літ. У, навіси літ. Ф,Ч, споруди №1- 4, 11, очисні споруди № 7-9.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21811844 від 09 лютого 2009 року вказане нерухоме майно було зареєстровано за ним, після чого він власними силами та за власний рахунок здійснив самочинне будівництво прибудови.

Оскільки технічними висновками встановлено факт експлуатації будівель та споруд за функціональним призначенням, а відповідач не визнає його прав власності на вказану нерухомість, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівлі та споруди: комплекс автомийки літ. Х-2, прибудови літ. Х1-1, загальною площею 474,9 кв. м; сходи літ. х, ганки літ. х1-х6; нежитлову будівлю Ц-2, площею 145,8 кв. м, ганок літ. ц; навіси літ. Ч,Ф; автогазозаправочний пункт - стаціонарний літ. Ш-1, прибудова літ. Ш1-1, загальною площею 253,3 кв. м; нежитлову будівлю літ. Щ; огорожу № 1-4, очисні споруди № 7-9, газозаправний модуль з колонкою № 15, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без прийняття в експлуатацію нерухомого майна.

Визнано ОСОБА_3 таким, що правомірно набув право власності на вказані будівлі та споруди.

Визнано право власності ОСОБА_3 на вказані будівлі та споруди таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без прийняття в експлуатацію нерухомого майна.

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог зустрічного позову. Первісний позов задоволенню не підлягає з огляду на фактичне ненадання послуг за договором № 26 про надання послуг від 20 вересня 2011 року, відтак вимога про стягнення грошових коштів є безпідставними.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 особа, яка не брала участі в справі, - ОСОБА_6 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року поновлено ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2011 року та відкрите апеляційне провадження в справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2011 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач за зустрічним позовом не надав належні та допустимі докази у розумінні статті 376 ЦК України, які свідчили б про наявність підстав для визнання за ним права власності на самовільно збудовані будівлі та споруди. ОСОБА_3 не вирішив у позасудовому порядку вказаний спір та звернувся до суду з метою уникнення чи спрощення встановленої законодавством процедури оформлення права власності на самочинне будівництво.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-1328цс15), від 21 вересня 2016 року (провадження № 6-1512цс16), у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 442/778/10-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-881/07, від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 490/12173/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_6 як особа, яка не брала участі в справі, звернулася до суду з апеляційної скаргою лише в травні 2020 року, однак про існування оскаржуваного рішення їй було відомо ще у червні 2012 року, оскільки вона як його дружина надавала згоду на продаж спірної нерухомості 22 червня 2012 року, тому апеляційний суд безпідставно поновив їй строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

У грудні 2020 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-1328цс15), від 21 вересня 2016 року (провадження № 6-1512цс16) постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 442/778/10-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-881/07, від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 490/12173/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_6 не мала права на звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою, оскільки її права не порушено рішенням Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року.

Апеляційний суд не врахував відсутність підстав для поновлення ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 29 листопада 2011 року.

У грудні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-1328цс15), від 21 вересня 2016 року (провадження № 6-1512цс16) постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 442/778/10-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-881/07, від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 490/12173/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувала, що при поновленні строку на апеляційне оскарження суд взагалі не мотивував таке рішення. ОСОБА_6 не довела порушення її прав оскаржуваним рішенням, лише посилалася на порушення інтересу Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

06 жовтня 2021 року матеріали справи № 2-7734/11 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_3 направив відзив на касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в якому просив їх задовольнити.

Дніпровська міська рада направила відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в якому просив залишити їх без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 січня 2009 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на нерухоме майно на АДРЕСА_1 , яке складається з: Ж-1 топливно-роздаточна колонка літ.Х-2,х, комплекс авто мийки, сходи, загальною площею 444,4 кв. м, нежитлова будівля літ.Ц-2, загальною площею 147,6 кв. м, кіоск (тимч.) літ.У, навіси літ.Ф,Ч, споруди №1-4,11, очисні споруди №7-9.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21811844 від 09 лютого 2009 року зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3 .

Після реєстрації права власності ОСОБА_3 здійснив самовільне будівництво прибудови літ.Х1-1; ганків літ.х1-х6,ц; нежитлової будівлі літ.Щ; автогазозаправного пункту стаціонарного літ.Ш-1,Ш1-1; №15 газозаправного модуля з колонкою.

30 серпня 2011 року за заявою ОСОБА_3 . Комунальним підприємством «Дніпропетровське МБТІ» Дніпропетровської обласної ради проведено інвентаризацію, за результатами якої складено технічний паспорт та встановлено, що нерухоме майно, яке складається з автомийки літ.х-2, прибудова літ.Х1-1, сходи літ.Х, ганки літ.х1-х6,ц, будівля автогазозаправочного пункту - стаціонарного літ.Ш-1, прибудова літ.Ш1-1, нежитлова будівля літ. Щ на АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом та підлягає узаконенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відтак при вирішенні питання про те, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки в такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Оскаржуючи рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2011 року в апеляційному порядку, ОСОБА_6 вказувала на те, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки, оскільки спірна нерухомість, право власності на яку було визнане за ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням, належить саме їй на праві власності.

Проте апеляційний суд не встановив наявність у особи, яка подала апеляційну скаргу, права на оскарження рішення суду апеляційної інстанції. Постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року не містить мотивів та обґрунтувань висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_6 .

Вирішення такого питання є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та інтереси особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 333/537/13-ц (провадження № 61-17767св19).

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, апеляційний суд зобов`язаний був виконати вимоги частини першої статті 352 та пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, тому відсутність правильних і обґрунтованих висновків про порушення прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу, ухваленим рішенням суду першої інстанції виключає можливість залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухваленого в справі судового рішення апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов