Постанова

Іменем України

28 жовтня 2022 року

місто Київ

справа № 2-7803/05

провадження № 61-2528св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Харківської міської ради,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2005 року звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлові приміщення.

Позивач обґрунтовував вимоги позову тим, що він є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року, а також восьмикімнатної квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договорів

купівлі-продажу від 25 лютого 2000 року, 10 березня 2000 року, 10 листопада 2000 року, 17 жовтня 2000 року та договору дарування від 25 лютого 2000 року.

Після купівлі зазначених квартир ОСОБА_1 здійснив самовільну реконструкцію та переобладнання шляхом зміщення стін між кімнатами для подальшого розміщення кафе та офісу; зі сторони двору збудував двоповерхову прибудову без підвалу, мансарду, облаштував відокремлені виходи для кафе та офісу.

Рішенням від 11 липня 2001 року № 1176 Виконавчий комітет Харківської міської ради перевів зазначені квартири у нежитлове приміщення та надав дозвіл на здійснення їх проєктування і реконструкцію, за погодженням з відповідними органами.

Позивач зазначив, що для можливості використання приміщень під кафе та офіс він отримав дозвіл Головного управління містобудування, архітектури і земельних відносин Харківської міської санітарно-епідеміологічної станції.

За таких обставин ОСОБА_1 вважав, що реконструкція і самовільна прибудова не суперечать санітарним та протипожежним нормам, відповідають будівельним і архітектурним нормам, не порушують права інших осіб, а тому просив суд визнати право власності на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 44, 2 кв. м, та кв. 2-г, площею 213, 1 кв. м; зобов`язати Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» видати свідоцтво про право власності на зазначені приміщення.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач не заперечував проти задоволення позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням від 05 серпня 2005 року Київський районний суд м. Харкова задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення № 2-1, площею 14, 00 кв. м, № 2-2, площею 9, 5 кв. м, № 2-3, площею 2, 7 кв. м, № 2-4, площею 22, 7 кв. м, № 2-5, площею 2, 8 кв. м, № 2-6, площею 177, 4 кв. м,

№ 2-7, площею 5, 6 кв. м, № 2-8, площею 2, 5 кв. м, № 2-9, площею 2, 6 кв. м, № 2-10, площею 47, 3 кв. м - колишні квартири АДРЕСА_9 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на підвал літ. 1, 2, 3, 4, площею 39, 2 кв. м; приміщення першого поверху: № 1-18, площею 0, 5 кв. м,

№ 1-20, площею 12, 7 кв. м, № 1-19, площею 3, 9 кв. м, № 1-21, площею 6, 1 кв. м, № 1-22, площею 6, 00 кв. м, № 1-23, площею 1, 3 кв. м; приміщення другого поверху: № 2-1, площею 14, 00 кв. м, № 2-2, площею 9, 5 кв. м, № 2-3, площею 2, 7 кв. м, № 2-4, площею 22, 7 кв. м, № 2-5, площею 2, 8 кв. м, № 2-6, площею 177, 4 кв. м, № 2-7, площею 5, 6 кв. м, № 2-8, площею 2, 5 кв. м, № 2-9, площею 2, 6 кв. м, № 2-10 площею 47, 3 кв. м, № 2-11, площею 18, 2 кв. м, № 2-12, площею 8, 2 кв. м, № 2-13, площею 4, 2 кв. м,

№ 2-14, площею 4, 3 кв. м, № 2-15, площею 10, 00 кв. м, та масандру,

літ. 3-1-3-19, площею 278, 2 кв. м, до будинку АДРЕСА_4 .

Зобов`язав Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення: підвал літ. 1, 2, 3, 4, площею 39, 2 кв. м; приміщення першого поверху - №№ 1-18, площею 0, 5 кв. м, 1-20, площею 12, 7 кв. м, 1-19, площею 3, 9 кв. м, 1-21, площею 6, 1 кв. м, 1-22, площею 6, 00 кв. м, 1-23, площею 1, 3 кв. м; приміщення другого поверху: №№ 2-1, площею 14, 00 кв. м;

2-2, площею 9, 5 кв. м; 2-3, площею 2, 7 кв. м; 2-4, площею 22, 7 кв. м; 2-5, площею 2, 8 кв. м; 2-6, площею 177, 4 кв. м; 2-7, площею 5, 6 кв. м; № 2-8, площею 2, 5 кв. м; 2-9, площею 2, 6 кв. м; 2-10, площею 47, 3 кв. м; 2-11, площею 18, 2 кв. м, № 2-12, площею 8, 2, кв. м, 2-13, площею 4, 2 кв. м, 2-14, площею 4, 3 кв. м, 2-15, площею 10, 00 кв. м, та масандру, літ. 3-1-3-19, площею 278, 2 кв. м, до будинку АДРЕСА_4 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до висновків уповноважених органів державної влади проєктування та реконструкція зазначених нежитлових приміщень відповідає будівельним, санітарним та протипожежним нормам і не порушує права інших осіб, а тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1

ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, у березні 2017 року до суду апеляційної інстанції звернувся з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2005 року.

Ухвалою від 27 березня 2017 року Апеляційний суд Харківської області повернув ОСОБА_2 його апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2005 року у зв`язку з тим, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися питання про його права чи обов`язки.

Постановою від 18 вересня 2019 року Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_2 , скасував ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2017 року, справу передав до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що у ОСОБА_2 немає права на оскарження рішення суду першої інстанції з тієї підстави, що суд не вирішував питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України 2004 року та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого спору. Крім того, Верховний Суд наголосив на тому, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року вже розглянуто по суті апеляційну скаргу ОСОБА_2 щодо права власності, яким підтверджено правовий зв`язок між інтересами власника житлового будинку літ. Б-3 за адресою: АДРЕСА_5 , тобто ОСОБА_2 та інтересами власника нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_1 15 січня 2020 року звернувся до апеляційного суду із заявою про залучення до участі у справі як третьої особи ОСОБА_3 , оскільки 14 березня 2019 року на підставі договору він подарував ОСОБА_3 спірні нежитлові приміщення.

Протокольною ухвалою від 16 січня 2020 року Харківський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 як третьої особи у зв`язку з тим, що у апеляційного суду не було таких процесуальних повноважень.

Постановою від 16 січня 2020 року Харківський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2005 року, ухвалив нове рішення.

Апеляційний суд залишив без задоволення позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлові приміщення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що компетентними органами з питань оформлення права власності на об`єкт самочинного будівництва було неправомірно відмовлено у прийнятті нерухомого майна в експлуатацію ОСОБА_1 .

Також апеляційний суд врахував, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 2-7810/05 за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності, предметом розгляду в якій було визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , з урахування проведеної позивачкою самовільної реконструкції, шляхом зміщення стін між кімнатами та побудованою прибудовою.

За результатами розгляду цієї справи 05 серпня 2005 року Київський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, яким визнав право власності на нежитлове приміщення № 1-11, площею 2, 1 кв. м, 1-12, площею 6, 00 кв. м,

1-13, площею 15, 6 кв. м, 1-14, площею 0, 9 кв. м, 1-15, площею 1, 6 кв. м, 1-24, площею 0, 6 кв. м, 1-25, площею 22, 8 кв. м, та прибудову 1-16, площею 9, 3 кв. м, та 1-17, площею 3, 00 кв. м; зобов`язав Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності ОСОБА_3 на зазначене нерухоме майно.

За апеляційної скаргою ОСОБА_2 з підстав обмеження його можливості щодо обслуговування належного йому на праві власності житлового будинку АДРЕСА_6 та можливості незаконного проникнення до приміщень цього будинку, рішенням від 18 липня 2017 року Апеляційний суд Харківської області скасував рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2005 року та ухвалив нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .

У зв`язку з викладеним апеляційний суд у цій справі зробив висновок, що рішенням апеляційного суду у справі № 2-7810/05 підтверджено зв`язок між інтересами власника житлового будинку літ. «Б-3» за адресою: АДРЕСА_5 , тобто ОСОБА_2 та інтересами власника нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_5 , у зв`язку з чим у суду першої інстанції не було підстав для визнання в судовому порядку за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у новому складі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження постанови суду те, що:

- суд апеляційної інстанції не залучив її до участі у справі як третю особи, оскільки вона є новим власника нерухомого майна;

- апеляційний суд не врахував, що самочинна реконструкція з прибудовою на АДРЕСА_5 здійснена відповідно до дозвільної документації, докази чого є в матеріалах справи;

- під час ухвалення постанови суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 та від 17 жовтня 2018 року у справі № 759/17450/14-ц (провадження № 61-17378св18), щодо застосування правил статті 376 ЦК України;

- під час ухвалення рішення суд першої інстанції не лише врахував визнання позову відповідачем, а й встановив, що самочинна реконструкція та прибудова не порушують прав інших осіб, що відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17 (провадження № 61-39156св18) та від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18);

- прибудова позивача не обмежує можливості власника житлового будинку Б-3 за адресою: АДРЕСА_5 , щодо обслуговування будинку та не підтверджує наявності можливості незаконного проникнення до житлових приміщень, що в них розташовані;

- апеляційний суд не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, щодо обставин, за яких вважається, що рішення суду порушує прав, свободи та інтереси особи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Харківська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

Міська рада зазначила, що земельна ділянка, на якій розташована прибудова, знаходиться у комунальній власності, а розпоряджатися цією земельною ділянкою має право тільки територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. ОСОБА_1 не затвердив в установленому законом порядку проєктну документацію щодо реконструкції спірних приміщень та не вчинив дій щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Доказів того, що компетентними органами з питань оформлення права власності на об`єкт самочинного будівництва було неправомірно відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті нерухомого майна в експлуатацію, у матеріалах справи немає, а тому не було підстав для визнання у судовому порядку за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 08 квітня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_3 строк касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 17 жовтня 2022 року.

За змістом правил частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори Заікіною Л. В., за реєстровим № 603.

Також ОСОБА_1 на праві власності належить восьмикімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 25 лютого 2000 року, 10 березня 2000 року, 10 листопада 2000 року, 17 жовтня 2000 року та договору дарування від 25 лютого 2000 року.

Після придбання квартир ОСОБА_1 самостійно здійснив їх реконструкцію та переобладнання шляхом зміщення стін між кімнатами під кафе та офіс, а зі сторони двору побував двоповерхову прибудову: літ. 1-20, площею 12, 7 кв. м,

1-19, площею 3, 9 кв. м, 1-21, площею 6, 1 кв. м, 1-22, площею 6, 00 кв. м, 1-23, площею 1, 3 кв. м, 2-11, площею 18, 2 кв. м, 2-12, площею 8, 2 кв. м, 2-13, площею 4, 2 кв. м, 2-14, площею 4, 3 кв. м, 2-15, площею 10, 00 кв. м, та мансарду літ. 3-1-3-19, площею 278, 2 кв. м, підвал літ. 1, 2,3, 4; до будинку АДРЕСА_5 , облаштував окремі входи під кафе з АДРЕСА_5 .

Рішенням від 11 липня 2001 року № 1176 «Про переведення

квартир АДРЕСА_7 в нежиле приміщення та надання дозволу гр. ОСОБА_1 на проєктування та реконструкцію під кафе та офіс» Харківська міська рада перевела квартири АДРЕСА_8 в статус нежилих приміщень та дозволила ОСОБА_1 проєктування та реконструкцію цих приміщень з влаштуванням окремих входів під кафе та офіс, для чого на ОСОБА_1 покладено обов`язок одержати архітектурно-планувальне завдання на розробку робочого проєкту реконструкції в Управлінні містобудування та архітектури, розробити і погодити з Управлінням містобудування та архітектури робочий проєкт на реконструкцію нежитлових приміщень у встановленому порядку; після погодження проєкту до початку реконструкції одержати в Міській інспекції Держархбудконтролю дозвіл на виконання реконструкції; після завершення реконструкції пред`явити об`єкт Державній приймальній комісії для прийняття до експлуатації.

Рішенням від 25 вересня 2002 року «Про надання дозволів на проєктування та розроблення проєктів відведення земельних ділянок» Харківська міська рада дозволила проєктування двоповерхової прибудови офісних та підсобних приміщень до кафе на АДРЕСА_5 ; зобов`язала виконати проєктування до 01 квітня 2003 року.

Рішенням від 28 квітня 2004 року № 66/04 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів» Харківська міська рада надала дозвіл ОСОБА_1 на проєктування двоповерхової прибудови офісних та підсобних приміщень до кафе на АДРЕСА_5 та надала згоду на розроблення проєкту відведення земельної ділянки для будівництва та подальшої експлуатації цього об`єкта за згаданою адресою. Зобов`язала виконати проєктування об`єкта до 01 квітня 2004 року.

Також відповідно до цього рішення міська рада надала ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, загальною площею 0, 0145 га, на АДРЕСА_5 для будівництва двоповерхової прибудови до підсобних приміщень до кафе до 01 квітня 2006 року та земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0, 007 га, для подальшої експлуатації до 01 квітня 2029 року.

Суди встановили, що позивач без отримання у встановленому законом порядку і без належного затвердження проєкту почав реконструкцію належних йому квартир, у тому числі і роботи щодо збільшення загальної площі шляхом самовільного будівництва двоповерхової прибудови.

Отже, ОСОБА_1 здійснив самочинну реконструкцію з прибудовою на АДРЕСА_5 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта реєстру, дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності спірного майна ОСОБА_1 зазначено 21 жовтня 2005 року.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку літ. Б-3 (об`єкт житлової нерухомості), загальною площею 864, 1 кв. м, житловою площею 398, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія № 1394, виданого 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Шаульською Н. І. Дата державної реєстрації зазначена 23 листопада 2016 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що самовільна прибудова позивача здійснена до стіни житлового будинку літ. Б-3 за адресою: АДРЕСА_5 , який на момент подання апеляційної скарги належить йому, а раніше належав на праві приватної власності ОСОБА_5 . Внаслідок самочинного будівництва ОСОБА_1 обмежуються можливості власника житлового будинку літ. Б-3 за адресою: АДРЕСА_5 , щодо обслуговування будинку, а також істотно спрощується можливість незаконного проникнення до житлових приміщень, що в них розташовані.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 ЦК України необхідно тлумачити у системному зв`язку з положеннями статті 182 цього Кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, які не передбачають винятків. За загальним правилом, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, акти прийому нерухомого майна до експлуатації.

Відповідно до правил частини третьої статті 18 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Згідно з пунктом 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проєктної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проєктування.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Водночас на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 331 376 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам лише у разі, якщо визнання права власності на самочинно збудоване майно не порушує права інших осіб.

Тому, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними; чи не будуть порушуватися визнанням права власності на самочинне будівництво у судовому порядку права інших осіб.

У разі, якщо самочинне будівництво відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, проте визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва порушуватиме права та інтереси інших осіб, тоді суд не вправі ухвалювати рішення про задоволення такого позову.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що реконструкція та прибудова не суперечать санітарним та протипожежним нормам, відповідають будівельним та архітектурним нормам, не порушують права інших осіб.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зробив протилежні висновки, а саме про порушення прав та інтересів ОСОБА_2 , який не брав участі у розгляді справи, як власника суміжного нерухомого майна - житлового будинку літ. Б-3, розташованого у АДРЕСА_5 .

Такі обставини апеляційний суд встановив на підставі аналізу змісту рішень Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2005 року, Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у справі № 2-7810/05.

Апеляційний суд встановив, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у справі № 2-7810/05 підтверджено правовий зв`язок між інтересами власника житлового будинку літ. Б-3 за адресою: АДРЕСА_5 , тобто між ОСОБА_2 та інтересами власника нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_5 . Такі висновки відповідають висновкам Верховного Суду, зробленим у цій справі у постанові від 18 вересня 2019 року, відповідно до якої Верховний Суд направив справу для продовження розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи, що під час розгляду справи суд встановив порушення прав та інтересів особи, яка не брала участі у справі, що підтверджується іншим судовим рішенням, не зважаючи на доводи позивача, що самочинне будівництво здійснено з дотриманням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, апеляційний суд не мав підстав для залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки воно суперечить правилам частини п`ятої статті 376 ЦК України.

У зв`язку з наведеним не підлягають застосуванню до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, з якими погодився Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 759/17450/14-ц (провадження № 61-17378св18), щодо застосування правил частин першої-четвертої статті 376 ЦК України, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено порушення прав особи, яка не брала участі у справі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції в основу свого рішення поклав не лише факт визнання позову відповідачем, а й встановив законні підстави для задоволенні позову, зокрема й те, що рішення суду не порушуватиме права, свободи та інтереси інших осіб, Верховний Суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються встановленими обставинами справи, зокрема, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у справі № 2-7810/05 підтверджено правовий зв`язок між інтересами власника житлового будинку літ. Б-3 за адресою: АДРЕСА_5 , тобто між ОСОБА_2 та інтересами власника нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_5 .

Варто врахувати, що заявник ОСОБА_3 є позивачем

у справі № 2-7810/05, вона не оскаржила це рішення апеляційного суду в касаційному порядку, а отже, погодилася з такими висновками суду.

Також Верховний Суд врахував, що існує рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2017 року у справі № 640/6343/13-ц, яким суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2013 року, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Інспекція Державного архітектурного будівельного контролю, про визнання права власності на самочинне збудований гараж за адресою: АДРЕСА_5 , що також доводить правовий зв`язок між інтересами власника житлового будинку літ. Б-3 за адресою: АДРЕСА_5 , тобто інтересами ОСОБА_2 та інтересами власника нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_5 .

В оцінці доводів касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, щодо обставин, за яких вважається, що рішення суду порушує прав, свободи та інтереси особи, варто враховувати, що у зазначеній справі Верховний Суд зробив висновок про те, у якому разі вважаються порушені права позивача рішенням відповідача - суб`єкта владних повноважень. Натомість, у справі, яка переглядається, апеляційний суд зробив висновок про порушення прав, свобод та інтересів особи, яка не брала участі у справі, постановленим рішенням суду першої інстанції, що підтверджує відмінність правових питань, які постали для вирішення перед судами у зазначеній справі та у справі, яка переглядається.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зробив висновок, що оскаржувана постанова апеляційного суду не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17 (провадження № 61-39156св18) та від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18), про те, що повинно мати місце не лише визнання позову, а й мають існувати законні підстави для задоволення позову, яких у справі, яка переглядається, за встановлених фактичних обставин немає.

Додатково Верховний Суд врахував, що відповідно до протоколу судового засідання від 05 серпня 2005 року відповідач не заперечував проти задоволення позову, проте не заявляв про визнання позову, наслідки визнання позову йому не роз`яснювалися.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд повинен був залучити до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, відхилені Верховним Судом. Варто також враховувати, що залучення апеляційним судом третьої особи є новелою процесуального законодавства, зазначене правило викладено у пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року.

Оскільки апеляційний суд ухвалив у справі оскаржувану постанову 16 січня 2020 року, а зміни у законодавстві щодо повноважень у апеляційного суду залучати до участі у справі третіх осіб набрали чинності лише 08 лютого 2020 року, то апеляційний суд обґрунтовувано відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третьої особи.

Верховний Суд врахував й інші важливі обставини, зокрема те, що заявник перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , була власником нерухомого майна на АДРЕСА_5 , що підтверджується рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у справі № 2-7810/05, атому їй мало бути відомо про розгляд справи апеляційним судом. З набуттям права власності на спірне майно 14 березня 2019 року на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 стала правонаступником ОСОБА_1 у цивільних правовідносинах щодо прав на спірне нерухоме майно, а тому мала вступити у справу як процесуальний правонаступник позивача, звернувшись до суду з відповідною заявою. Проте, таких дій нею вчинено не було.

Верховний Суд наголошує на тому, що ОСОБА_3 як правонаступник ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не позбавлена права звернутися до суду з іншим позовом, залучивши до участі у справі належний склад учасників справи, у межах розгляду якого доводити обґрунтованість та підставність своїх вимог щодо спірного майна.

Щодо оцінки долучених до касаційної скарги нових доказів, то Верховний Суд врахував, що такі докази не підлягають дослідженню та оцінці цим Судом, оскільки за правилами частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак