Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 2-998/2003

провадження № 61-5679св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 від імені якої діє законний представник ОСОБА_2 ,

відповідач - управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

особа яка не приймала участь у справі та подавала апеляційну і касаційну скарги - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2003 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 02 вересня 1960 року (р. № 11562), земельна ділянка площею 60 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , була виділена її чоловікові ОСОБА_5 та його рідному братові ОСОБА_6 . Після підписання договору ОСОБА_5 та ОСОБА_6 почали будівництво двоквартирного житлового будинку відповідно до типового проекту за рахунок власних коштів. У 1985 році будівництво було фактично завершене, проте будинок в експлуатацію забудовниками зданий не був.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були його діти та дружина. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер син ОСОБА_6 - ОСОБА_8 . Донька померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_9 з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталася та вже більше 7 семи років проживає разом зі своєю родиною в США.

Таким чином, її чоловік - ОСОБА_5 залишився єдиним спадкоємцем 2 черги за законом після смерті свого брата ОСОБА_6 . Він фактично прийняв в спадщину після свого брата у вигляді будинку за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 її чоловік ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є вона (дружина) та їх діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які не заперечують проти визнання за нею права власності на житловий будинок. Від спадщини діти відмовилися та не претендують.

На підставі викладеного, просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2003 року позов задоволено.

Встановлено фактичний вступ ОСОБА_1 в володіння спадковим майном її чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Запоріжжі.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції виходив з положень статей 529 549 ЦК України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) та встановив, що ОСОБА_1 на день смерті свого чоловіка ОСОБА_5 прийняла спадщину, тобто фактично набула право власності на спадкове майно, яке відкрилося після смерті чоловіка, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2003 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при розгляді справи в суді першої інстанції безпосередньо приймали участь ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 . Вказане підтверджується протоколом судового засідання від

06 травня 2003 року. ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнала позовні вимоги; на спірне домоволодіння в порядку спадкування вона та ОСОБА_2 не претендують; надали згоду на те, щоб за їх матір`ю

ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , було визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 не здійснила будь-яких дій щодо оскарження рішення суду від 06 травня 2003 року стосовно визнання права власності за

ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

На момент ухвалення рішення 06 травня 2003 року в ньому мали право приймати участь виключно особи, які відносяться до однієї черги спадкоємців, в даному випадку спадкоємці першої черги, а саме: ОСОБА_1 (дружина померлого ОСОБА_5 ), син ОСОБА_2 та його донька ОСОБА_3 ОСОБА_4 на момент ухвалення оскарженого рішення не відносилася до спадкоємців першої та другої черги та відповідно не мала будь-яких прав щодо участі у цій справі відповідно до діючого законодавства України, її права в жодному разі не могли бути порушеними, так як на той час була жива мати скаржника - ОСОБА_3 .

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що після смерті діда ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ОСОБА_5 ), її мати та дядько ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ) 20 жовтня 2001 року звернулися із заявою про прийняття спадщини від померлого ОСОБА_5 до Першої Запорізької державної нотаріальної контори, а ОСОБА_1 відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначене їй стала відома у вересні 2020 року, під час оформлення права власності на належну їй частину житлового будинку. Про рішення суду першої інстанції вона дізналась також у вересні 2020 року, а з повним текстом та підставами прийняття такого рішення вона ознайомилась

18 вересня 2020 року.

Після смерті власника будинку, ОСОБА_2 та її мати - ОСОБА_3 вчасно прийняли спадщину подавши заяви про прийняття спадщини до Першої Запорізької державної нотаріальної контори. ОСОБА_3 від належної їй частини спадщини не відмовлялася. Таки чином, після смерті ОСОБА_5 , її мати та дядько отримали спадщину на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 її мати - ОСОБА_3 померла. Вона прийняла у спадок майно, що належало її матері у зв`язку із проживанням з нею на момент смерті. У вересні 2020 року вона звернулась до 8 Запорізької Державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності у порядку спадкування, однак їй було відмовлено у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок.

Під час ухвалення рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя

№ 2-998/2003 року від 06 травня 2003 року обставини про прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були відомі суду і їй як заявнику апеляційної скарги. Суд не витребував спадкову справу з державної нотаріальної контори з метою дослідження всіх обставин справи, які б могли сприяти правильному вирішенню спору і запобігти уникнення істотних порушень майнових прав інших осіб.

Зазначене судове рішення перешкоджає їй у реалізації її майнового права на прийняття спадщини від померлої мами - ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину від батька - ОСОБА_5 . Раніше вона не могла надати суду вказані докази, оскільки була малолітньою особою під час вирішення справи та не була стороною судового провадження. Вона заявляла клопотання суду апеляційної інстанції про прийняття та дослідження відповідних доказів. Однак суд апеляційної інстанції проігнорував її клопотання, не врахував надані докази, які мають суттєве значення для вирішення справи, та не посилався на них під час винесення оскаржуваної постанови.

Суд першої інстанції не правильно застосував статтю 392 ЦК України, оскільки позов був пред`явлений особою, яка не була власником майна, так як відмовилася від прийняття спадщини, не надала доказів щодо набуття права власності на спадкове майно та не мала документів, які б підтверджували право власності на будинок. Позивач у справі ще до пред`явлення позову про визнання права власності на спадкове майно втратив на нього право у встановленому Законом порядку - подавши відмову від спадщини на користь дітей до Першої Запорізької Державної нотаріальної контори.

У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, який мотивовано тим, що всі доводи касаційної скарги є надуманими та неправдивими. Зазначеним доводам апеляційний суд надав належну оцінку при розгляді справи в апеляційному порядку.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справіза касаційною скаргою ОСОБА_4 .

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006, у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17).

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 (провадження № 61-6686св21) вказано, що «законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

З огляду на наведені норми закону право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржене судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду».

Отже, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції за скаргою ОСОБА_4 , яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 на момент ухвалення оскарженого рішення не відносилася до спадкоємців ОСОБА_5 першої та другої черги, тому зробив висновок, що вона не мала будь-яких прав щодо участі у цій справі і її права в жодному разі не могли бути порушеними, так як на той час була жива мати скаржника - ОСОБА_3 .

Разом з цим апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції(частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 (провадження № 61-6686св21) колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 рокускасувати.

Передати справу № 2-998/2003 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук