ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2020 року

Київ

справа №2а/1570/1324/12

касаційне провадження №К/9901/27573/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 (суддя Андрухів В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 (головуючий суддя - Коваль М.П., судді: Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі № 2а/1570/1324/2012 за позовом Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт» у лютому 2012 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.10.2011 № 0001211530.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 24.03.2016 позовні вимоги задовольнив. При цьому суд стягнув судові витрати у сумі 2725,04 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на користь Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт».

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.06.2016 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 залишив без змін.

Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 199.1 статті 199, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 69, 70, частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередні інстанцій).

Зокрема, наголошує на неправильному наданні оцінки судами попередніх інстанцій обставинам справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору. Крім того, відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №826/2689/14, зазначає про помилковість стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» з податку на додану вартість за липень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 199.1, пункту 199.5 статті 199, пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: невідповідність розміру розрахованої частини, що включається до складу податкового кредиту, що призвело до зниження податку на додану вартість в сумі 74206,00 грн. у липні 2011 року;

пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: включення до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 107463,34 грн. на підставі податкової накладної №1857/053, отриманої від Відкритого акціонерного товариства «Одесаобленерго», яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби складено акт від 19.09.2011 №384/15-3/10 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2011 №0001211530, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 181669,34 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 90834,67 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаний акт індивідуальної дії залишено без змін.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем пункту 199.1, пункту 199.5 статті 199 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.

Згідно з позицією податкового органу частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями позивачем відображена в спеціальному розділі рядка 15.1 при розрахунку частини, що включається до складу податкового кредиту (рядок 15.1, колонки А) у розмірі 81% замість 81,4%, визначеної розрахунком від 19.08.2011 №9006987050 (додаток №7 до Декларації), що призвело до завищення суми податкового кредиту за липень 2011 року у сумі 74206,00 грн.

Відповідно до пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Згідно з пунктом 199.2 статті 199 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Відповідно до пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), У рядку 15 (колонка А) вказується обсяг придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, ввезення) з податком на додану вартість товарів/послуг та необоротних активів, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково в операціях, які не є об`єктом оподаткування (стаття 196 розділу V Кодексу), та/або звільнені від оподаткування (стаття 197 розділу V Кодексу, підрозділ 2 розділу XX Кодексу, міжнародні договори (угоди)), та/або не оподатковуються (постачання послуг за межами митної території України та послуг, місце постачання яких визначено відповідно до пунктів 186.2, 186.3 статті 186 розділу V Кодексу за межами митної території України).

Розрахунок частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях здійснюється за попередній календарний рік. Для новоствореного платника та/або платника, у якого протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, - перший звітний (податковий) період, у якому задекларовані такі операції.

Відповідний розподіл суми податку на додану вартість для визначення частини податкового кредиту здійснюється відповідно до визначеної у таблиці 1 (Д7) (додаток 7) частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Визначена частка використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях застосовується протягом поточного календарного року при визначенні податкового кредиту і заповненні рядка 15.1 (колонка Б) декларації.

Враховуючи викладене, платник податку вправі включити до складу податкового кредиту частку сплаченого податку на додану вартість, яка відповідає частці використання таких відповідних операцій в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, застосовуючи вищезазначені правила, визначив частку, що включається до складу податкового кредиту, у розмірі 81,4%. Частина обсягу придбання, що включається до складу податкового кредиту за липень 2011 року, склала 2494202,00 грн., що відображено у рядку 15.1 (колонка А) та відповідає підсумку Реєстру виданих та отриманих податкових накладних (графа 9).

Однак, в декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року позивачем помилково зазначено загальний обсяг оподатковуваних операцій з придбання - рядок 15 (колонка А) - 2608317,00 грн. замість 3064130,00 грн., при цьому розрахунок проведений, виходячи із правильної суми, а тому така помилка не вплинула на показник рядка 17 (усього податкового кредиту) та не вплинула на суму, що підлягає сплаті до бюджету - рядки 18 та 25 Декларації.

За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність посилань податкового органу на заниження позивачем податкового кредиту за липень 2011 року в сумі 74206,00 грн.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18. статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з пунктом 1 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246, цей Порядок визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних платників ПДВ - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, що містяться у Реєстрі.

З системного аналізу зазначених норм права вбачається, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними, при цьому це право платник має незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладним і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством для складання та подання податкової звітності з ПДВ. В іншому випадку, без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку - покупець товарів/послуг зобов`язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У ситуації, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що Державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» в липні 2011 року отримано від Відкритого акціонерного товариства «Одесаобленерго» дві податкові накладні: №1293/053 від 31.07.2011 на суму податку на додану вартість 1175,56 грн., та № 1857/053 від 31.07.2011 на суму податку на додану вартість 106287,78 грн.

Проте, у розділі II Реєстру виданих та отриманих податкових накладних відображена загальна сума по контрагенту Відкритого акціонерного товариства «Одесаобленерго» - 107463,34 грн., яка складається з податку на додану вартість по двох податкових накладних: від 31.07.2011 №1293/053 та від 31.07.2011 № 1857/053 (1175,56 грн. + 106287,78 грн. = 107463,34 грн.).

У податковій декларації Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» за липень 2011 року було відображено податковий кредит у сумі 107463,34 грн., сформований на підставі операцій з Відкритим акціонерним товариством «Одесаобленерго».

При цьому, Державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» було проведено коригування податкового кредиту за липень 2011 року, а саме - знято податковий кредит у сумі 106287,78грн. за липень 2011 року, сформований за податковою накладною від 31.07.2011 № 1857/053, та відображено відповідну суму податку на додану вартість у складі податкового кредиту за серпень 2011 року.

Таким чином, позивачем не допущено порушень щодо формування податкового кредиту на підставі податкової накладної від 31.07.2011 №1857/053 на суму податку на додану вартість 106287,78 грн.

У свою чергу, згідно з вимогами пункту 11 Підрозділу 2 Розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

За таких обставин, за наявності у позивача належним чином оформленої податкової накладної № 1293/053 від 31.07.2011 на суму податку на додану вартість 1175,56 грн., яка на момент її виписки не підлягала реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавлення позивача права на формування податкового кредиту на підставі цієї податкової накладної є безпідставним.

Щодо доводів відповідача про порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішення питання щодо розподілу судових витрат слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду (лютий 2012 року) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.

Враховуючи розмір заявлених майнових вимог (272504,01 грн.), позивачу в цьому випадку при зверненні до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 2725,04 грн.

Позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено згідно з платіжними дорученнями від 17.02.2012 № 863 та від 16.02.2012 № 825 судовий збір у загальній сумі 2725,04 грн.

За таких обставин, стягнення судом першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, на користь Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» як сторони, на користь якої вирішено спір, за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС судових витрат у виді судового збору в сумі 2725,04 грн. відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

Посилання податкового органу на практику Верховного Суду України, викладену у постанові від 01.12.2015 у справі №826/2689/14, є помилковими, оскільки ця позиція стосується питання розподілу судових витрат на підставі відповідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка станом на момент постановлення оскаржуваних судових рішень втратила чинність.

Доводи касаційної скарги вищевказаних обставин не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 у справі № 2а/1570/1324/2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк