ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 2а/1970/1883/12

адміністративне провадження № К/9901/14043/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Колективного підприємства «Бучацьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об`єднання «Райагробуд»»

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року (головуючий суддя - Шульгач М.П.)

та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Сапіга В.П., судді - Левицька Н.Г., Обрізко І.М.)

у справі №876/6996/15

за позовом Колективного підприємства «Бучацьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об`єднання «Райагробуд»»

до управління Пенсійного фонду України в Бучацькому районі Тернопільської області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року Колективне підприємство «Бучацьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об`єднання «Райагробуд»» (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Бучацькому районі Тернопільської області (далі - відповідач, УПФУ в Бучацькому районі), в якому просило визнати протиправним рішення від 11.04.2012 за №5 та скасувати його.

На обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило, що не має заборгованості зі сплати страхових внесків, оскільки остання підлягала списанню у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам», а тому відповідачем безпідставно нараховано позивачу оскаржуваним рішенням від 11.04.2012 за №5 штрафні санкції та пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) перерахування страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду на загальну суму 146 233,35 грн.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року позовну заяву залишено без розгляду, оскільки позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2014 року апеляційну скаргу Колективного підприємства «Бучацьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об`єднання «Райагробуд»» задоволено, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року закрито провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року апеляційну скаргу Колективного підприємства «Бучацьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об`єднання «Райагробуд»» задоволено, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року про закриття провадження у справі №2а-1970/1883/12 скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У подальшому, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємству було відомо про наявність у нього недоїмки зі сплати страхових внесків, оскільки відповідач щомісячно повідомляв позивача про розмір наявної у нього суми заборгованості. Крім того, у кінці кожного року між сторонами проводилися взаємозвірки про що складались відповідні акти. Суди зазначили про безпідставність доводів позивача про необхідність списання наявної у нього суми заборгованості по сплаті страхових внесків відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам», оскільки це суперечить Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким прямо передбачена заборона на списання недоїмки зі сплати страхових внесків.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами не досліджено причин несписання відповідачем боргу на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам», у результаті чого у Підприємства виник необґрунтований податковий борг, що призвело до безпідставного нарахування штрафних санкцій та пені. Скаржник наголошує на неправильності здійсненого відповідачем розрахунку сум пені та штрафу, посилаючи при цьому на наявний у матеріалах справи висновок спеціаліста від 24.11.2014 за №46м/14.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

01 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 квітня 2012 року управлінням Пенсійного фонду України в Бучацькому районі прийнято рішення №5 про застосування до позивача штрафних фінансових санкцій та пені за період з 02.05.2002 року до 10.04.2012 року на загальну суму 146 233,35 грн.

Позивач вважаючи зазначене рішення протиправним, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції, що діє з 15.12.2015, далі - КАС України).

На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Згідно з частинами 2, 6 статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; платники страхових внесків, їх права та обов`язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 вказаного вище Закону страхові внески є цільовим загальнообов`язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами 6, 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» недоїмка не підлягає списанню, у тому числі в разі укладення із страхувальником мирової угоди відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", крім випадків повної ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, оголошення померлою чи недієздатною, щодо яких відсутні особи, які відповідно до цього Закону мають нести зобов`язання із сплати страхових внесків. Строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Частиною 2 статті 106 цього Закону встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі- недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

На недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 8 ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Порядок застосування до страхувальників фінансових санкцій (штрафу) та їх розміри регулюються п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Погашення заборгованості зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що виникла до 1 січня 2004 року і не погашена в установленому законом порядку, здійснюється відповідно до статті 106 цього Закону (ч. 3 п. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно з абзацом 4 п. 7 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» суми внесків, нарахованих на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про правомірність прийняття оскаржуваного рішення та нарахування позивачу фінансових санкцій та пені за несвоєчасну сплату страхових внесків.

Скаржник на обґрунтування вимог позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг зазначав про неправильність здійсненого органом Пенсійного фонду розрахунку сум штрафу та пені, пославшись при цьому на висновок експерта. Також позивач вказав, що наявна у нього недоїмка зі сплати страхових внесків протиправно не списана відповідачем, що призвело до безпідставного нарахування Товариству штрафу та пені, пославшись при цьому на приписи пп. 18.1.1 п. 18.1 ст. 18 Закону України «Про погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів скаржника щодо нездійснення відповідачем списання суми недоїмки зі сплати страхових внесків у відповідності до вимог Закону України «Про погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», виходячи з наступного.

Закон України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є спеціальним законом з оподаткування, яким встановлено порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов`язкових платежів).

01.01.2004 вступив у силу Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пунктом 15 Прикінцевих положень якого встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у разі протиріч між нормами вказаних Законів повинні застосовуватись норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із цим, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не перевірили правильність здійсненого орагом Пенсійного фонду розрахунку сум штрафу та пені, нарахованих позивачу за несвоєчасну сплату страхових внесків оскаржуваним рішенням відповідача.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Колективного підприємства «Бучацьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об`єднання «Райагробуд»» задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року скасувати, справу №2а-1970/1883/12 направити на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова