ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
справа № 300/1906/21
адміністративне провадження № К/990/15527/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 300/1906/21
за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинення дії та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день остаточного розрахунку, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2021, ухвалене у складі: головуючого судді Шумея М.В., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2022, ухвалену у складі Шинкар Т.І. , суддів Іщук Л.П., Кухтея Р.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури (далі - відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури, що полягає у невиплаті вихідної допомоги при звільненні;
- зобов`язати Івано-Франківську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити вихідну допомогу при звільненні;
- стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення.
2. Як на підставу позову позивач посилався на положення статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої при припиненні трудового договору, зокрема з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, працівникові виплачується вихідна допомога.
3. Позивач зазначив, що його було звільнено відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з «ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури», а тому відповідач зобов`язаний був виплатити йому вихідну допомогу.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом Івано-Франківської обласної прокуратури від 12.03.2021 №221К ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Івано-Франківської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 15 березня 2021 року. Зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку Прокуратури Івано-Франківської області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
5. Відповідно до довідки Івано-Франківської обласної прокуратури від 16.03.2021 №21-109вих21 у зв`язку зі звільненням позивачеві було нараховано 90276,76 грн.
6. Як установили суди попередніх інстанцій, ця сума складається із допомоги по тимчасовій непрацездатності та компенсації за невикористані дні відпустки.
7. Уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому при звільненні вихідну допомогу, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2022, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури, що полягає у невиплаті позивачу вихідної допомоги;
- зобов`язано Івано-Франківську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу;
- зобов`язано Івано-Франківську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
9. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. У такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України, відповідно до якої працівникам, які звільняються з роботи з підстав, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
10. Суди попередніх інстанцій установили, що вихідну допомогу відповідач позивачеві при звільненні не виплачував, у зв`язку з чим вважали обґрунтованими вимоги позивача про її стягнення разом із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, - по день фактичного розрахунку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
11. 21 червня 2022 року до Верховного Суду від відповідача надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2022 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
12. Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою в частині доводів, які були обґрунтовані з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
13. За доводами скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій, застосовуючи до спірних правовідносин статті 116 і 117 КЗпП України, не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 в справі №662/1626/17, від 17.01.2019 в справі №2-1579/11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 в справі №761/9584/15-ц, щодо необхідності застосування принципу співмірності під час обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
14. Також скаржник указує, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків щодо застосування статті 122 КАС України, викладених Верховним Судом у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, а саме, що публічно-правовий спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється положенням п?ятої статті 122 КАС України, відповідно до якої для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
15. Позивач проти вимог касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що посилання позивача на принцип співмірності, що був застосований Верховним Судом у справах №806/2473/18, №805/3167/18-а, №662/1626/17, №761/9584/15-ц під час обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку, є безпідставним, адже суд першої інстанції, задовольняючи позов, не визначав конкретної суми, що підлягала стягненню.
16. Водночас Івано-Франківська обласна прокуратура, виконуючи вказане рішення, самостійно обчислила середній заробіток за час затримки розрахунку і провела його виплату. При цьому відповідач не звертався до суду із заявами про роз`яснення рішення суду першої інстанції в частині суми, яка підлягає сплаті. На думку позивача, відповідач сплатив таку суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку вважав неоспорюваною та співмірною з урахуванням обставин справи.
17. Щодо аргументів касаційної скарги про незастосування судами частини п`ятої статті 122 КАС України, то позивач зазначає, що до суду він звернувся в межах місячного строку, передбаченого вказаною статтею.
18. Позивач доводить, що станом на день прийняття наказу про звільнення (12.03.2021) він перебував на лікарняному. 25.03.2021 поштою йому надійшов лист Івано-Франківської обласної прокуратури від 18.03.2021 №07-4-21, у якому повідомлялося про звільнення та було запропоновано ознайомитися із відповідним наказом та отримати трудову книжку в приміщенні Івано-Франківської обласної прокуратури.
19. Як зазначає позивач, з наказом про звільнення та довідкою про складові нарахованих сум при звільненні він ознайомився 29.03.2021, - після закінчення лікарняного, а до суду з позовом звернувся 24.04.2021, тобто в межах місячного строку.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
20. Частиною першою, другою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
21. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
22. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
23. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
24. Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
25. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26. Частинами першою, п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
27. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
VI. Позиція Верховного Суду
28. Щодо аргументів касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 116 117 КЗпП України, Суд зазначає таке.
29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 761/9584/15-ц, на яку скаржник посилається як на приклад неправильного застосування статей 116 117 КЗпП України, зазначила, що законодавство України не передбачає обов`язку працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
30. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
31. У контексті викладеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформувала правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі, чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
32. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
33. Суд зазначає, що, звертаючись до суду з позовом, позивач не ставив перед судом вимогу стягнути на його користь конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
34. Установивши, що з позивачем не був проведений розрахунок (не виплачено вихідну допомогу), суд першої інстанції як спосіб захисту порушеного права позивача поклав на Івано-Франківську обласну прокуратуру обов`язок виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Отже, суд першої інстанції також не визначав конкретної суми, що має бути стягнута на користь позивача в порядку, установленому статтею 117 КЗпП України, поклавши цей обов`язок (щодо проведення відповідних розрахунків) на відповідача.
35. Виходячи з обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача (відповідність якого змісту статті 117 КЗпП України та характеру спірних правовідносин не є предметом касаційного оскарження), критерії співмірності відшкодування середнього заробітку, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, застосуванню не підлягали.
36. Отже, доводи відповідача про неправильне застосування статей 116 117 КЗпП України є необґрунтованими.
37. Щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 122 КАС України в частині визначення строку, протягом якого позивач мав звернутися до суду з цим позовом, Суд зазначає таке.
38. Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статей 233 КЗпП України 122 КАС України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
39. У пункті 57 постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94 116 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
40. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв`язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.
41. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20.
42. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №240/532/20 встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
43. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
44. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
45. Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у подібних правовідносинах, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
46. Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
47. З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
48. У касаційній скарзі відповідач доводить, що остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням з позивачем був проведений 15.03.2021, а тому з позовом до суду позивач міг звернутися не пізніше 16.04.2021. Водночас позов до суду був поданий лише 27.04.2021.
49. Проте Суд зазначає, що відповідач помилково вважає, що 15.03.2021 він провів з позивачем остаточний розрахунок, адже 15.03.2021 розрахунок з позивачем був проведений частково, без виплати вихідної допомоги.
50. Після проведеного 15.03.2021 розрахунку між позивачем та Івано-Франківською обласною прокуратурою виник спір щодо необхідності виплати вихідної допомоги, а вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач заявив одночасно з вимогою про стягнення вихідної допомоги.
51. Беручи до уваги, що відповідач не здійснив виплату позивачеві вихідної допомоги, то й підстав вважати, що позивачем було пропущено місячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати цієї допомоги, немає.
52. Отже, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій у межах доводів, що стали підставою для відкриття касаційного провадження.
53. Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
54. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
55. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
56. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
VII. Судові витрати
57. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
58. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
59. Касаційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
60. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2022 залишити без змін.
61. Судові витрати не розподіляються.
62. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко