ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 300/2050/19
адміністративне провадження № К/9901/3644/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М.М.,
суддів: Дашутіна І.В., Шишова О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 300/2050/19
за позовом ОСОБА_1 до Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, державного виконавця Борис Юлія Борисівни про визнання дій протиправними та скасування постанови від 01 жовтня 2019 року;
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Франківського окружного адміністративного суду (суддя: І. В. Панікар) від 23 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: І. І. Запотічний, І. В. Глушко, О. І. Довга) від 16 грудня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківської області, державного виконавця Борис Юлії Борисівни, у якому просив:
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу від 01 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні № 57169452;
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 01 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні № 57169452;
- стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.
2. Ухвалою Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі, оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
3. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 04 лютого 2020 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та передати справу на новий розгляд, за встановленою підсудністю.
4. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року визнано поважними причини та поновлено скаржнику строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії зазначеної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.
5. 28 лютого 2020 року на адресу Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
6. Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач оскаржує дії та постанову державного виконавця, вчинені на виконання судового рішення, ухваленого в цивільній справі, то і судовий контроль за його виконанням має здійснюватися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
8. Скаржник у касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень у справі.
9. Зокрема, у касаційній скарзі зазначає, що згідно судової практики Великої Палати Верховного Суду викладеної у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, від 16 вересня 2019 року у справі № 681/1637/18, а також вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскарження постанов державного виконавця повинно здійснюватися до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
ІІІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
11. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
12. Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 171цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
13. В ході дослідження матеріалів адміністративного позову судами встановлено, що 01 жовтня 2019 року постановою державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного Територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Борис Ю. Б. при примусовому виконанні виконавчого листа № 461/3787/16-ц від 21 серпня 2018 року, виданого Галицьким районним судом м. Львова, на боржника у виконавчому провадженні № 57169452 ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 66087,57 гривень, що складає 20% від суми заборгованості 330437,86 гривень в користь стягувача ОСОБА_2 .
14. Позивач, боржник у виконавчому провадженні № 57169452, вважає дії державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного Територіального управління юстиції у Івано-Франківській області Борис Ю. Б. щодо накладення штрафу у виконавчому провадженні № 57169452 незаконними, а постанову про накладення штрафу від 01 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні №57169452 такою, що підлягає скасуванню.
15. Тобто, скаржником оскаржуються дії щодо прийняття та постанова державного виконавця із застосування штрафу, ухваленого при здійсненні виконавчого провадження за виконавчим документом виданого за правилами цивільного судочинства.
16. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульований статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII).
17. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
18. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
19. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
20. Отже, постанова про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
21. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
22. У відповідності до статті 447 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
23. Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
24. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
25. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК).
26. Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК, та його примусовим виконанням.
27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
28. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
29. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
30. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
31. Таким чином, Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат виконавчого провадження та штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
32. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності спору, що виник у зв`язку з прийняттям постанови про накладення штрафу, здійсненням виконавчого провадження на виконання такої постанови та стягненням з боржника зазначеного штрафу, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд таких спорів віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 є помилковими.
33. Слід також врахувати й те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 6 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 та інші).
34. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
35. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
36. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.
37. За правилами частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 300/2050/19 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов