№ 300/4548/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 300/4548/24

адміністративне провадження № К/990/43154/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №300/4548/24

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, постановлену в складі: головуючого судді Кафарського В.В., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. 07.06.2024 ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:

1.1. визнати протиправними дії щодо неврахування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, під час обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2015;

1.2. визнати протиправними дії щодо незастосування січня 2008 року як місяця підвищення грошових доходів населення та неврахування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, під час обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;

1.3. визнати протиправними дії щодо неврахування абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, під час обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2018;

1.4. зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в розмірі 101 455,21 грн, тобто із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошових доходів населення, з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за вказаний період;

1.5. зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2018, з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

2. Позов обґрунтований тим, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 в справі №300/431/21, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021, відповідач здійснив виплату позивачці індексації грошового забезпечення. Водночас з розміром цієї виплати позивачка не погоджується, уважає, що нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2018 здійснювалося неправильно, з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до виплати їй сум індексації в занижених розмірах.

3. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 адміністративний позов залишено без руху та встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, у якій чітко вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску.

4. На виконання ухвали суду першої інстанції позивачка 21.06.2024 надала заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій зазначила, що відповідач у день виплати грошових коштів на виконання судового рішення жодних письмових повідомлень про суми, нараховані і виплачені їй, не надсилав, а тому вважає, що перебіг тримісячного строку звернення до суду із цим позовом не розпочався.

5. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто на підставі частини другої статті 123 КАС України (далі - КАС України), у зв`язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду.

6. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

7. Про порушення права, що стало підставою для звернення позивачки з цією позовної заявою, останній стало відомо 26.10.2021. День, коли на її картковий рахунок, відкритий в AT КБ «Приватбанк», на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 в справі №300/431/21, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021, надійшли кошти в розмірі 14 194,59 грн, з розміром яких вона не погоджується та які є предметом поданого позову. Вказане підтверджується випискою з банку, яка датована 10.11.2021.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

8. Уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

9. На обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску нею строку звернення до суду базуються на хибних судженнях щодо застосування приписів частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), адже спірні правовідносини виникли до набрання вказаним Законом чинності, а відтак, право звернутися до суду з позовом про стягнення належної позивачеві заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

10. Скаржниця наполягає на тому, що судами попередніх інстанцій не враховано позицій Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08.08.2024 у справі №380/29686/23, від 12.09.2024 у справі №380/6701/24 і від 11.07.2024 у справі №990/156/23.

11. Скаржниця також звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, строк для звернення до суду з позовними вимогами щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежений трьома місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У спірному випадку строк звернення до суду з позовом не розпочався, оскільки 26.10.2021 (в день виплати грошових коштів на виконання судового рішення у справі №300/431/21) відповідач не повідомив позивачку про нараховані та виплачені суми.

12. Указана касаційна скарга надійшла до Суду 11.11.2024.

13. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М.І., Мацедонській В.Е.

14. Ухвалою Суду від 03.12.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024.

15. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування.

16. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

17. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

18. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

19. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

20. Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

21. Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

22. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

23. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

24. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

25. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

26. Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

27. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

28. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

29. Законом № 2352-IX внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

30. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

31. Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

32. Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

ІV. Позиція Верховного Суду

33. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу нарахування та виплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2018 у неналежному розмірі. Позивачка звернулася до суду з цими вимогами лише 07.06.2024.

34. Суди попередніх інстанцій вказали на пропуск тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19.07.2022.

35. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.

36. Індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати, як це передбачено статтею 233 КЗпП України.

37. На підставі темпорального аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

38. З приводу того, яка редакція статті 233 КЗпП України підлягає застосовуванню в цьому випадку, то, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

39. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

40. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 і 2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

41. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

42. Суд зауважує, що Верховний Суд також висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX. Зокрема, у справі № 380/6701/24 (постанова від 12.09.2024, на висновки у якій послалася позивачка) Верховний Суд сформував такий висновок: дія статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, поширюється лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

43. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).

44. У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

45. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

46. Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

47. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зауважує, що позивачкою заявлено вимоги про перерахунок та виплату грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.12.2015 по 31.12.2018.

48. Оскільки спірні правовідносини, що охоплюють період з 01.12.2015 по 31.12.2018, виникли до 19.07.2022, то вони регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом №2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Водночас судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію статті 233 КЗпП України (після 19.07.2022), чинну на момент звернення позивачки до суду із цим позовом.

49. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами позивачки про дотримання нею строків звернення до суду та відсутність правових підстав для повернення її позовної заяви.

50. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск строку звернення позивачки та наявність підстав для застосування статті 123 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

51. Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

52. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

53. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

54. Зважаючи на викладене, Суд уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій з направлянням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

55. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

56. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

57. Скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року, а справу №300/4548/24 направити до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

58. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович