№ 300/842/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 300/842/23

адміністративне провадження № К/990/32416/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,

суддів: Білак М.В., Желєзного І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року (головуючий-суддя: Кухтей Р.В., судді: Нос С.П., Шевчук С.М.)

у справі № 300/842/23

за позовом ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної академії внутрішніх справ (далі - НАВС, відповідач), в якій просив:

- визнати протиправними дії Національної академії внутрішніх справ щодо відмови поновити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку та виплату заборгованості із 19 липня 2022 року;

- зобов`язати відповідача негайно поновити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку та виплатити заборгованість середнього заробітку із 19 липня 2022 року.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що наказом НАВС від 31 серпня 2018 року № 144 о/с його було призначено на посаду старшого наукового співробітника наукової лабораторії з проблем досудового розслідування, уклавши з ним контракт терміном із 01 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року.

На підставі наказу НАВС від 04 грудня 2018 року позивача переведено на посаду фахівця 1 категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС. Позивач наголошує, що протягом усього періоду роботи (до призову за мобілізацією 28 лютого 2022 року) за посадою фахівця 1 категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) Національної академії внутрішніх справ, на підставі затверджених функціональних обов`язків, ним професійно здійснювалася наукова, науково-технічна або науково-організаційна діяльність на факультеті.

З квітня 2022 року позивач перебуває на військовій службі по мобілізації і виконує завдання за призначенням в районі ведення бойових дій на території Запорізької та Дніпропетровської областей у складі 102 ОБр Сил ТрО (рота контрдиверсійної боротьби).

Після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відповідач із 19 липня 2022 року припинив виплату середньомісячного заробітку ОСОБА_1

24 січня 2023 року позивач звернувся до Національної академії внутрішніх справ із заявою про поновлення виплати середнього заробітку, однак листом від 21 лютого 2023 року №46/05/Г-438 відповідач повідомив про відмову у даній виплаті.

Позивач наголошує, що приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX не передбачено їх розповсюдження на мобілізованих із числа науково-педагогічних працівників.

Відтак позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправними дії Національної академії внутрішніх справ щодо відмови поновити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку та виплату заборгованості із 19 липня 2022 року;

- зобов`язано Національну академію внутрішніх справ поновити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку та виплатити заборгованість середнього заробітку із 19 липня 2022 року;

- в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі затверджених функціональних обов`язків професійно здійснював наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність на факультеті.

Також суд зауважив, що вимоги правових норм, викладені в ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту», містять розбіжність відносно наявності підстав для нарахування та виплати середнього заробітку особам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

При цьому, ОСОБА_1 , фахівця І категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) Національної академії внутрішніх справ, увільнено від виконання трудових обов`язків саме у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 виконував на посаді фахівця І категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС наукову та науково-організаційну діяльність на факультеті та на момент припинення виплати йому середньої заробітної плати і дотепер обіймає дану посаду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав право, як педагогічний та науково-педагогічний працівник, в разі проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на отримання середньої заробітної плати з огляду на положення ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту».

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати саме Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який є спеціальним у застосуванні до спірних правовідносин, оскільки прийнятий у зв`язку із введенням воєнного стану (має тимчасову дію) та не передбачає привілеїв для будь-якої категорії осіб, в тому числі щодо виплати середнього заробітку.

Більш того, суд апеляційної інстанції вказав, що з прийняттям Закону Ураїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ поглинута норма, яка застосована судом першої інстанції, зокрема ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту».

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим законом, а відтак у позивача з 19 липня 2022 року відсутнє право на отримання середнього заробітку Національною академією внутрішніх справ.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року.

Так, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 119 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" щодо виплати середнього заробітку особам, які на постійній основі із урахуванням затверджених роботодавцем функціональних обов`язків за змістом роботи провадять наукову, науково-технічну, науково-організаційну та науково-педагогічну діяльність, і тим самим відносяться по суті до категорії педагогічних чи науково-педагогічних працівників у контексті положень частини 2 статті 57 Закону України «Про освіту».

Позивач указує, що частиною 2 статті 57 Закону України «Про освіту» визначено, що у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення Інвалідності.

Дана норма є чинною, в тому числі і на час подання касаційної скарги та є спеціальною нормою законодавства, яка застосовується для працівників освіти.

Враховуючи те, що скаржник виконував на посаді фахівця І категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС наукову та науково- організаційну діяльність на факультеті та на момент припинення виплати позивачу середньої заробітної плати і дотепер останній обіймає цю посаду, ОСОБА_1 уважає, що має як педагогічний та науково-педагогічний працівник в разі проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на отримання середньої заробітної плати з огляду на положення ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту».

Скаржник звертає увагу суду на тому, що положення трудового законодавства, які містить КЗпП України, є загальними для правовідносин, пов`язаних з проходженням публічної служби та їх можна і потрібно застосовувати у тому випадку, коли спеціальні норми не регулюють певних аспектів правовідносин, які є об`єктом спеціального регулювання.

Спеціальними нормами, які регулюють державні гарантії науковим та науково - педагогічним працівникам, є Закон України «Про освіту».

До Верховного Суду від Національної академії внутрішніх справ надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідач указує на те, що посада фахівця І категорії являється адміністративною посадою в академії та не відноситься до педагогічних та науково-педагогічних посад, тому наказом НАВС від 25 липня 2022 року № 173 о/с було призупинено виплату середнього заробітку ОСОБА_1 (як і всім іншим мобілізованим працівникам НАВС, посади яких не відносяться до педагогічних чи науково-педагогічних).

Водночас, згідно зі ст. 57 Закону України «Про освіту» виплату середнього заробітку у передбачених законодавством випадках збережено для педагогічних та науково- педагогічних працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України «Про вищу освіту» науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність.

Зі змісту нормативного визначення вказаного поняття випливає, що трудова функція науково-педагогічного працівника повинна поєднувати одночасно навчальну, методичну, наукову та організаційну роботу.

Основною складовою роботи науково-педагогічного працівника є навчальна (освітня) діяльність.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про вищу освіту» основними видами навчальних занять у закладах вищої освіти є лекція; лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття; консультація.

Своєю чергою, відповідно до функціональних обов`язків позивача, на які він посилається, виконання як мінімум двох складових роботи науково-педагогічного працівника (навчальна та методична робота) не віднесено до його обов`язків.

Відповідно до статуту НАВС академія має право приймати на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників і звільняти їх відповідно до вимог законодавства України.

У зв`язку з переведенням позивача (на підставі заяви від 27 лиcтопада 2018 року) з наукової посади, його було призначено на посаду фахівця І категорії Прикарпатського факультету НАВС без проведення конкурсного відбору та на умовах безстрокового трудового договору (наказ НАВС від 04 грудня 2018 року № 226 о/с).

Відповідач звертає увагу на твердження позивача, що виконання обов`язку викладача-методиста юридичної клініки факультету «ФЕМІДА» являється підтвердженням навчальної (освітньої) та методичної діяльності. Дане твердження, як зауважує відповідач, не відповідає дійсності, адже позивач жодним чином не підтвердив та не надав докази проведення навчальної роботи (проведення навчальних занять з курсантами (студентами) НАВС, випускних екзаменів довузівської підготовки та вступних екзаменів до закладів вищої освіти; перевірка контрольних (модульних) робіт, передбачених навчальним планом та методичної роботи (підготовка конспектів лекцій; методичних матеріалів до семінарських, практичних, лабораторних занять, курсового та дипломного проєктування, практик і самостійної роботи студентів; підготовка, рецензування підручників, навчальних посібників; розробка навчальних планів; навчальних програм; робочих навчальних планів, робочих навчальних програм; складання екзаменаційних білетів тощо).

Позивач здійснював функції викладача-методиста відповідно до типового положення про юридичну клініку в Національній академії внутрішніх справ, затвердженого наказом НАВС від 22 грудня 2014 року № 1967, виключно з власної ініціативи та на громадських засадах.

Таким чином, посада позивача - фахівець І категорії Прикарпатського факультету НАВС - відповідно до законодавства не відноситься до педагогічних та науково- педагогічних працівників та не може бути визнана такою, тому на позивача не розповсюджується ст. 57 Закону України «Про освіту», відповідно до якої за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зберігається попередній середній заробіток.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 березня 2025 року (у зв`язку з обранням судді Губської О.А. до складу Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Желєзний І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку письмового провадження з 13 березня 2025 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом НАВС від 31 серпня 2018 року №144 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого наукового співробітника наукової лабораторії з проблем досудового розслідування, уклавши контракт терміном із 01 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року. На підставі наказу НАВС від 04 грудня 2018 року №226 о/с ОСОБА_1 переведено на посаду фахівця І категорії Прикарпатського факультету (м. Іавно-Франківськ) з 03 грудня 2018 року.

Наказом НАВС від 24 березня 2022 року №75 о/с відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України увільнено ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби, 28 лютого 2022 року.

Наказом НАВС від 25 липня 2022 року №173 о/с унесено зміни до наказу НАВС від 24 березня 2022 року №75 о/с у частині увільнення ОСОБА_1 , а саме замінено слова «зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку» на «зі збереженням місця роботи й посади», з 19 липня 2022 року.

Відповідно до довідок від 27 лютого 2023 року № 1472П/3/32 та від 19 грудня 2022 року №1472/4/4006 з 28 лютого 2022 по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та на даний час виконує завдання за призначенням в районі ведення бойових дій на території Дніпропетровської та Запорізької областей.

19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який вніс зміни до статті 119 Кодексу законів про працю України, скасувавши право мобілізованих громадян на збереження середнього заробітку.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 припинено виплату середнього заробітку.

24 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив поновити та виплатити середній заробіток як особі, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року.

Листом від 21 лютого 2023 року №46/05/Г-438 відповідач повідомив позивача про те, що з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату середньої заробітної плати у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ та внесенням змін до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, та повідомив, що посада позивача відсутня в переліку ст. 57 Закону «Про освіту», відповідно до якої за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зберігається попередній середній заробіток.

Позивач, не погоджуючись з відмовою у поновленні виплати середнього заробітку, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою-другою статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції до внесених змін Законом від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ), було внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам передбачено Законом України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII «Про освіту».

У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (частина друга статті 57 Закону України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII «Про освіту» у редакції, яка була чинною на час спірних правовідносин і до внесення змін Законом України від 22 листопада 2023 року №3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань»).

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII, який встановлює гарантії науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам закладів вищої освіти, науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність.

Педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.

Наукові працівники - це особи, які за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про вищу освіту» основними видами навчальних занять у закладах вищої освіти є лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття; консультація.

Статтею 55 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти є:

1)керівник (ректор, президент, начальник, директор);

2)заступник керівника (проректор, віце-президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом;

3)директор (начальник) інституту, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом;

4)декан (начальник) факультету, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом;

5)директор бібліотеки;

5-1) директор музею;

6)завідувач (начальник) кафедри, заступник начальника (завідувача) кафедри вищого військового навчального закладу, закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти;

7)професор;

8)доцент;

9)старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист;

10)науковий працівник бібліотеки;

10-1) науковий працівник музею;

11)завідувач аспірантури, докторантури.

Основними посадами педагогічних працівників закладів вищої освіти є:

1) викладач;

2) методист.

Повний перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої освіти установлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік посад наукових працівників закладу вищої освіти визначається відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року касаційне провадження відкрито на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 119 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ щодо виплати середнього заробітку особам, які на постійній основі із урахуванням затверджених роботодавцем функціональних обов`язків за змістом роботи провадять наукову, науково-технічну, науково-організаційну та науково-педагогічну діяльність, і тим самим відносяться по суті до категорії педагогічних чи науково-педагогічних працівників у контексті положень частини 2 статті 57 Закону України «Про освіту».

В аспекті поставленого питання та оскаржуваних висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів зазначає таке:

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни, серед іншого, до КЗпП України та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Водночас, згідно з частиною другою ст. 57 Закону України «Про освіту» виплату середнього заробітку у передбачених законодавством випадках збережено для педагогічних та науково- педагогічних працівників.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2023 року у справі №718/209/23, аналізуючи вищенаведені норми права, дійшов наступних висновків:

- на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в ст. 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується;

- у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»);

- законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації і встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників), призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, збережено таку гарантію як попередній середній заробіток;

- в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників;

- спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 119 КЗпП) нормою. Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 119 КЗпП) не скасовує спеціальної норми. Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.

Зазначена правова позиція є сталою та підтримана і застосована Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2024 року у справі №158/2181/23, від 13 листопада 2024 року у справі №158/155/24, від 27 листопада 2024 року у справі №716/2152/23, щодо правовідносин, які виникли та тривали до 24 грудня 2023 року (до набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року №3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», яким у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено).

Ураховуючи наведене, вбачається, що висновок суду апеляційної інстанції, що до спірних правовідносин слід застосовувати саме Закон №2352-ІХ, який є спеціальним, оскільки прийнятий у зв`язку із введенням воєнного стану (має тимчасову дію) та не передбачає привілеїв для будь-якої категорії осіб, в тому числі щодо виплати середнього заробітку, є помилковим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 займає посаду фахівця І категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) Національної академії внутрішніх справ, де відповідно до своїх посадових обов`язків проводив профорієнтаційну та правопросвітницьку роботу серед учнів загальноосвітніх шкіл, коледжів та ліцеїв регіону; виконував доручення декана факультету з частині підготовки контролів та звітності пов`язаної із науковою та навчально-методичною діяльністю на факультеті; приймав участь в організації та проведенні культурно-масової роботи та дозвілля на факультеті; в якості викладача-куратора юридичної клініки факультету «Феміда» приймав участь у наданні консультацій та роз`яснень особам, які звернулися за правовою допомогою і уклали угоду про співпрацю з юридичною клінікою; в якості викладача-куратора юридичної клініки факультету «Феміда» здійснював підготовку проекту заяв, звернень, клопотань та скарг з питань захисту прав, свобод та законних інтересів осіб; в якості викладача-куратора юридичної клініки факультету «Феміда» проводив лекційні заняття із членами юридичної клініки з питань надання безоплатних консультацій за зверненнями громадян; здійснював підготовку наукових статей, наукових публікацій, інших матеріалів у наукових вісниках, журналах, засобах масової інформації тощо; здійснював керівництво науковою та науково-організаційною діяльністю перемінного складу факультету.

Поряд із покладеними обов`язками з науково-організаційної діяльності ОСОБА_1 офіційно виконував обов`язки викладача-методиста юридичної клініки факультету «ФЕМІДА» як викладач-куратор юридичної клініки Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС, надавав безоплатну правову допомогу за зверненнями учасників АТО та інвалідів війни; як викладач-куратор юридичної клініки Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС, надавав безоплатну правову допомогу за зверненнями інвалідів війни; як викладач-куратор юридичної клініки Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС надавав безоплатну правову допомогу за зверненнями учасників АТО щодо підготовки заяви про визнання юридичного факту - отримання поранення учасником АТО під час захисту Батьківщини; як викладач-куратор юридичної клініки Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС надавав безоплатну правову допомогу за зверненнями учасників АТО щодо підготовки заяв, звернень та скарг про призначення та виплату пенсійного забезпечення як інваліду війни у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року; як викладач-куратор юридичної клініки Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС надавав безоплатні консультації за зверненнями пенсіонерів ОВС. Даний факт не спростовується та не заперечується представником відповідача.

Також додатковим підтвердженням того факту, що виконуючи обов`язки фахівця І категорії, на ОСОБА_1 покладалися обов`язки науково-педагогічного працівника, виступають результати наукової діяльності, зокрема:

1. Судова експертиза: навчально-методичний посібник / ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_7 - Івано-Франківськ: ОСОБА_3 , 2018. - 68 с.

2. Розслідування порушень правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть особи / метод. рек. // ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9. - Івано-Франківськ : ОСОБА_3 , 2018. - 50 с.

3. ОСОБА_1 «Поняття, зміст та особливості застосування інституту судимості у правозастосовній практиці»/ОСОБА_1//Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : збірник наукових статей. - 2018. - Випуск 46. - С. 180-187 - фахова стаття.

4. ОСОБА_1 «Параметризація поняття корупції в нормативно-правовій площині: дефініції, ознака та проблеми регламентації» // Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Галицького:Журнал. Серія Право. - фахова стаття.

5. ОСОБА_1 . Про судову практику та нормативні передумови пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяк інших осіб//Підготовка поліцейських в умовах реформування системи МВС України: зб. наук. пр./MBC України, Харків. Нац. ун-т внутр. справ, каф. спец. фіз. підготовки ф-ту № 2. - Харків: ХНУВС, 2018. - с.12-15 - фахова стаття.

6. ОСОБА_1 . Особливі методи розслідування відповідно до кримінального процесуального законодавства ФРН. / ОСОБА_1 , ОСОБА_4 // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції: Наук. збірник. Спецвипуск. Ч. 1. Дніпро, 2019.- С. 124-127- фахова стаття.

7. ОСОБА_1 . Кримінальні проступки у нормах Особливої частини КК України: Поняття, зміст принципів та критеріїв розмежування від злочинів. // Науковий вісник публічного та приватного права: Збірник наукових праць. Випуск 3. - К. : Науково-дослідній інститут публічного права, 2019. - с.367-274. - фахова стаття.

8. ОСОБА_1 . Ретроспективний аналіз визначення поняття повторності злочинів як виду множинності. /ОСОБА_1, ОСОБА_6 // Підприємництво, господарство і право: загальноукраїнський науково-практичний господарсько- правовий журнал, 2020. № 4.- с.288-291 - фахова стаття.

Наведене слугувало підставою для висновку суду першої інстанції, що ОСОБА_1 виконував на посаді фахівця І категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС наукову та науково-організаційну діяльність на факультеті, на момент припинення виплати йому середньої заробітної плати і дотепер обіймає дану посаду.

Своєю чергою, переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановлював: чи відноситься посада позивача - фахівець І категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС до педагогічних та науково-педагогічних працівників, що свідчить про те, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини у справі.

Відповідно до частин першої - третьої і четвертої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається, серед іншого, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Повертаючись до змісту оскаржуваної постанови, а також матеріалів апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів констатує, що судом апеляційної інстанції не переглянуто рішення суду першої інстанції в частині висновків, що посада позивача відноситься до педагогічних та науково-педагогічних посад; не надано оцінки доводам апеляційної скарги, що посада позивача є адміністративною посадою в академії та не відноситься до педагогічних та науково-педагогічних посад; також не надано оцінки доводами позивача, викладеним у відзиві на апеляційу скаргу з цього приводу.

Водночас, колегія суддів не може оминути увагою питання належності даного спору до справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

З матеріаліа справ, зокрема, доказів, які долучені, як позивачем, так і відповідачем (копії трудової книжки, наказів про переведення, увільнення позивача, наказу про внесення змін до наказу про увільнення, Статуту НАВС, функціональних обов`язків фахівця І категорії Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) НАВС), не вбачається, що позивач проходив публічну службу, і спір у відповідності до п. 17 ч. 1 ст. 4, п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства. Зазначене питання судами не досліджувалось, хоча має бути вирішено першочергово.

Одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є порушенням процесу.

За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, в основі обґрунтованого судового рішення лежать повнота і всебічність з`ясування обставин справи. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

З огляду на неповноту апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, неповне з`ясування обставин справи, оцінку щодо яких суд касаційної інстанції надати не може в силу передбачених КАС України повноважень, Верховний Суд констатує наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України для скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, викладені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Колегія суддів вважає, що Верховним судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильність розгляду справи на цій стадії судового провадження.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року скасувати.

Справу №300/842/23 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

І.В. Желєзний