№ 302/1127/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 302/1127/21

провадження № 61-661св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі - Пилипецька сільська рада) про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_4 . Її батько проживав у АДРЕСА_1 та за життя склав заповіт, відповідно до якого він заповів їй на випадок своєї смерті все майно, яке буде йому належати. Цей заповіт не змінений і не скасований, що підтверджується витягом зі спадкового реєстру.

Зазначала, що вона фактично прийняла спадщину за заповітом батька, оскільки здійснювала організацію його поховання, взяла на себе всі витрати, пов`язані з похованням батька, та після його смерті зареєструвалась у спадковому житловому будинку АДРЕСА_1 , що стверджується відміткою в її паспорті громадянки України.

Із метою оформлення спадкових прав на майно померлого батька вона у січні 2021 року звернулася до приватного нотаріуса Корбутяка І. В., однак останній їй рекомендував звернутися до суду з заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки вона на час смерті батька не була зареєстрована за однією адресою із ним та заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини протягом шести місяців із дня смерті спадкодавця не подавала, а тому вважається такою, що не прийняла спадщину за заповітом.

Стверджувала, що спадкова справа відносно майна її померлого батька не відкривалася, а згідно із довідкою виконавчого комітету Ізківської сільської ради від 01 червня 2016 року № 509 ОСОБА_4 був постійним мешканцем будинку АДРЕСА_1 та разом із ним на день його смерті у цьому будинку ніхто не проживав і не був зареєстрованим (не менше шести місяців), а тому, на її переконання, й інших осіб, які б могли прийняти за ним спадщину немає.

З огляду на відсутність інших спадкоємців, які б могли надати згоду на продовження їй строку для прийняття спадщини, незвернення територіальної громади до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою, а також ураховуючи свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права та неможливість вирішити цей спір у позасудовому порядку, вважала за необхідне визнати причини пропуску нею строку для прийняття спадщини поважними та надати їй додатковий строк для звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Посилаючись на наведені обставини позивач просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком в один місяць із дня набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Міжгірський районний суд Закарпатської області рішенням від 02 листопада 2021 року у складі судді Кривка В. П.визнання позову відповідачем прийняв. Позов задовольнив.

Визначив ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , додатковий строк один місяць з дня набрання рішення законної сили для прийняття спадщини по заповіту, за ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 10.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, цей факт ніхто не оспорює, а відповідач Пилипецька сільська рада повністю визнала позовні вимоги.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 (онука спадкодавця ОСОБА_4 ) задовольнив.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2021 року скасував.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 261,30 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час смерті ОСОБА_4 його онука ОСОБА_2 постійно проживала з ним за однією адресою в будинку АДРЕСА_2 та фактично вступила в управління і володіння спадковим майном. Заяву про відмову від спадщини не подавала, а тому вважається такою, що прийняла спадщину за законом за своїм померлим дідом ОСОБА_4 , що узгоджується, насамперед, з відомостями погосподарської книги, яка була підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності на цей будинок.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує права, свободи та інтереси спадкоємиці ОСОБА_2 .

За наявності спадкоємиці померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позовні вимоги в цій справі не можуть бути звернені до Пилипецької сільської ради як територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, яку позивач ОСОБА_1 визначила відповідачем.

Установивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та за відсутності визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, апеляційний суд відмовив у позові до такого неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Міжгірського районного суду Закарпатської області.

23 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 754/6442/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, від 23 травня 2019 року у справі № 922/3707/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 659/954/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 761/15392/19 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_4 ні за законом, ні за заповітом і вона не вчиняла жодних дій, які б свідчили про прийняття спадщини.

Рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року ОСОБА_2 надіслала клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивовано тим, що вказана справа є малозначною.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 8).

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є відповідно дочкою та онукою померлого ОСОБА_4 .

08 листопада 1993 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Ізківської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області ОСОБА_6 і зареєстрований у книзі вчинення нотаріальних дій за № 15, відповідно до якого на випадок своєї смерті він заповів усе належне йому майно дочці ОСОБА_1 , яка проживає у кв. АДРЕСА_3 (а. с. 9).

Згідно із довідкою Пилипецької сільської ради від 01 жовтня 2021 року № 319, житловий будинок АДРЕСА_4 ) обліковувався за ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та він дійсно був власником цього житлового будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,0565 га в с. Ізки, кадастровий номер 2122481600:01:008:0005. Цей житловий будинок побудований у 1933 році, свідоцтво на право власності на нього сільською радою не видавалось (а. с. 5).

Відповідно до довідки Пилипецької сільської ради від 01 липня 2022 року № 169, виданої для пред`явлення до Міжгірського районного суду Закарпатської області, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 був постійним мешканцем буд. АДРЕСА_1 та разом із ним на день його смерті в цьому будинку постійно, тобто не менше шести місяців до дня смерті, проживали його онука ОСОБА_2 , чоловік онуки ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та правнуки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_9 (а. с. 52).

Згідно із відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2022 року, ОСОБА_2 з 16 лютого 2022 року є одноосібною власницею житлового будинку АДРЕСА_4 , на підставі виписки з погосподарської книги від 23 грудня 2021 року № 427, виданої Пилипецькою сільською радою (а. с. 53).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно із пунктом 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц зазначено, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З огляду на викладене, спірні правовідносини щодо спадкування спірного майна регулюються положеннями ЦК Української РСР, оскільки виникли до набрання чинності ЦК України і визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 закінчився 09 травня 1994 року, тобто до 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Передбачений статтею 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. У разі продовження зазначеного строку суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, що збереглося в натурі, або на грошові суми, коли воно реалізоване.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів і заперечень учасників справи та її фактичних обставин.

З матеріалів справи відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (а. с. 8).

У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що для оформлення спадкових прав на майно померлого батька у січні 2021 року (тобто 28 років після смерті спадкодавця) позивач звернулася до приватного нотаріуса, який порадив звернутися до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Це пояснювалося тим, що на момент смерті батька вона не була зареєстрована за однією адресою з ним, а також не подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня його смерті. Таким чином, вона вважається такою, що не прийняла спадщину за заповітом.

Матеріалами справи підтверджується, що на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 його онука ОСОБА_2 постійно проживала з ним на час відкриття спадщини за однією адресою в будинку АДРЕСА_2 та фактично вступила в управління і володіння спадковим майном. Заяву про відмову від спадщини не подавала (а. с. 52).

Тому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину за законом після смерті свого діда, ОСОБА_4 . Це підтверджується, зокрема, записами у погосподарській книзі, яка була підставою для реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_2 .

З огляду на наведені обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про те, що цей спір стосується прав та інтересів спадкоємиці ОСОБА_2 .

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно із специфікацією спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Отже, з урахуванням наявності спадкоємиці померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , позовні вимоги не можуть бути звернені до Пилипецької сільської ради як до територіальної громади, що діє через орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Позивач ОСОБА_1 помилково визначила в якості відповідача Пилипецьку сільську раду, оскільки є інший спадкоємець, який оформив право власності на спадкове майно.

Установивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та за відсутності визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 754/6442/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, від 23 травня 2019 року у справі № 922/3707/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 659/954/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 761/15392/19 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в постанові апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

Однак предметом спору в цій справі є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (спадкові правовідносини). Тобто ця справа не є малозначною в розумінні вимог статті 19 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров