Постанова
Іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 302/169/19
провадження № 61-13924св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.
учасники справи:
позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Міжгірська районна державна адміністрація Закарпатської області,
відповідач за зустрічним позовом - Ізківська сільська рада,
треті особи за первісним позовом: сектор з питань державної реєстрації Міжгірської районної державної адміністрації, відділ у Міжгірському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, треті особи: сектор з питань державної реєстрації Міжгірської районної державної адміністрації, відділ у Міжгірському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання незаконними та скасування розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області про затвердження документації та передання у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсними свідоцтва про право власності на земельні ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Ізківської сільської ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину
за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2020 року у складі судді Гайдура А. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю. Фазикош Г. В., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили:
визнати незаконними та скасувати розпорядження Міжгірської державної адміністрації Закарпатської області від 05 червня 2014 року № 110, від 26 травня 2014 року № 92, від 26 травня 2014 року № 86 «Про передачу у власність земельної ділянки (паю)» та від 22 липня 2016 року № 182 «Про затвердження документації та передачу у приватну власність земельної ділянки»;
визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право власності на земельні ділянки, видані на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 у 2014 році Державним реєстратором реєстраційної служби Міжгірського районного управління юстиції у Закарпатській області;
скасувати записи про державну реєстрацію права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на земельні ділянки ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та скасувати записи про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами - 2122481600:02:004:0093, 2122481600:02:004:0081, 2122481600:02:004:0086, 2122481600:02:004:0120 у Поземельній книзі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що їм на праві приватної власності належать земельні ділянки, а саме: ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2010 року та державного акта на право приватної власності на землю від 31 липня 2003 року серії ІІІ- ЗК № 003734, виданого Ізківською сільською радою на підставі рішення від 25 червня 2002 року, площею 1,0320 га, із яких 0,3120 га - в урочищі Стайки та 0,7200 га - в урочищі Літовище на території Ізківської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; право власності на ці ділянки оформлене спадкодавцем ОСОБА_7 у 2002-2003 роках; ОСОБА_2 - на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 31 липня 2003 року серії ІІІ- ЗК №003733, відповідно на підставі рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року належать земельні ділянки загальною площею 0,9800 га, з яких: 0,5120 га - в урочищі Стайки та 0,4680 га - в урочищі Літовище на території Ізківської сільської ради, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
У 2018 році вони звернулись до фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 для виготовлення технічної документації із землеустрою на свої земельні ділянки, в ході виготовлення яких з`ясувалося, що їх земельні ділянки перетинаються з іншими земельними ділянками, на які право власності було оформлене у 2014-2016 роках, а саме: земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,7200 га за межами села Ізки в урочищі Літовище перетинається з трьома земельними ділянками, власниками яких є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,5120 га в урочищі Стайки за межами села Ізки перетинається із земельною ділянкою, власником якої є ОСОБА_4 , інша земельна ділянка ОСОБА_2 в урочищі Літовище площею 0,4680 га за межами села Ізки перетинається із земельною ділянкою ОСОБА_3 .
З огляду на ці обставини державний реєстратором відділу у Міжгірському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області їм відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Ізківської сільської ради, у якому просила:
визнати недійсним рішення III сесії VI скликання Ізківської сільської ради від 25 грудня 2002 року про надання у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_7 земельних ділянок площею 2,15 га кожному в селі Ізки Міжгірського району Закарпатської області в урочищах Стайки та Літовище;
визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 31 липня 2003 року Ізківською сільською радою ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 лютого 2010 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори спадкоємцю ОСОБА_1 на земельні ділянки в урочищах Стайки та Літовище загальною площею 1,0320 га.
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалася на те, що рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року та видані на його підставі державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_7 є незаконними, оскільки ці рішення підписано сільським головою ОСОБА_9 , який на момент їх прийняття не був сільським головою. Крім того, з рішень сільської ради видно, що ОСОБА_2 і ОСОБА_7 було передано у власність земельні ділянки площею по 2,1500 га кожному, чим порушено вимоги статті 121 ЗК України. Крім того, зі змісту рішення та державних актів видно, що площа земельних ділянок сільською радою внесена самовільно.
Посилаючись на зазначені обставини, а також на відсутність належних доказів про накладення ділянки ОСОБА_3 на ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , на неналежність технічної документації із землеустрою, просила зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Міжгірський районний суд Закарпатської області рішенням від 21 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнив.
Визнав недійсним рішення III сесії VI скликання Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року про надання у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_7 земельних ділянок площею по 2,1500 га кожному в урочищах Стайки та Літовище в селі Ізки.
Визнав недійсним та скасував: державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК № 003733, виданий 31 липня 2003 року Ізківською сільською радою ОСОБА_2 на земельні ділянки загальною площею 0,98 га, з яких: ділянка площею 0,3120 га в урочищі Стайки та ділянка площею 0,4680 га в урочищі «Літовище»; державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК № 003734, виданий 31 липня 2003 року Ізківською сільською радою ОСОБА_7 на земельні ділянки загальною площею 1,0320 га, з яких: ділянка площею 0,3120 га в урочищі «Стайки» та ділянка площею 0,7200 га в урочищі Літовище.
Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 лютого 2010 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Шкелебей Л. В. спадкоємцю ОСОБА_1 на земельні ділянки загальною площею 1,0320 га, з яких: земельна ділянка площею 0,3120 га в урочищі Стайки, земельна ділянка площею 0,7200 га в урочищі Літовище, зареєстроване у реєстрі за № 97, спадкова справа № 19723009.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 незаконно набули право власності на земельні ділянки як власники земельних часток (паїв), що доведено в суді належними доказами, а тому підлягають визнанню недійсними як рішення сільської ради від 25 червня 2002 року в частині виділення в натурі та передання у приватну власність земельної частки (паю) ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , так і видані на підставі цього рішення державні акти на право приватної власності на землю від 31 липня 2003 року. Із цих самих підстав суд вважав за необхідне визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1 05 лютого 2010 року державним нотаріусом Міжгірського нотаріального округу, за яким ОСОБА_1 успадкувала за батьком ОСОБА_7 право власності на земельні ділянки загальною площею 1,0320 га в урочищах Стайки та Літовище на території Ізківської сільської ради на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 31 липня 2002 року серії ІІІ- ЗК № 003734, виданого ОСОБА_7 .
Також місцевий суд дійшов висновку, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 належними доказами не довели обґрунтованість своїх вимог, ніяких порушень їхніх прав як власників земельних ділянок з боку відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 допущено не було. Вони набули право власності на свої земельні ділянки відповідно до норм земельного законодавства, водночас позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули права на землю не на правових підставах, а отже, і ніяких порушень їх прав на землю відповідачі не допустили.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що немає підстав для застосування позовної давності, про яку заявили сторони.
Крім того суд виходив з того, що рішенням Ізківської сільської ради від 08 квітня 2005 року вирішено виділити в натурі і передати безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 в урочищі Літовище і ОСОБА_7 в урочищі Стайки земельні частки (пай) розміром по 2,1500 га кожному. Це рішення не скасоване і не змінене. Отже ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_1 мають змогу у законний спосіб оформити право власності на земельні ділянки як власник та спадкоємець сертифікатів на земельні частки (паї), така можливість у них не втрачена, що підтвердив у суді і сільський голова ОСОБА_9 .
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Закарпатський апеляційний суд постановою від 13 серпня 2020 року рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2020 року в частині зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення III сесії VI скликання Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року про надання у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_7 земельних ділянок площею по 2,1500 га кожному в урочищах Стайки та Літовище в селі Ізки скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовив. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що в матеріалах справи є два рішення Ізківської сільської ради: одне - від 25 червня 2002 року, яке підписане сільським головою Дубаничем М. І., який на той час не займав посаду сільського голови, друге - № 1 від 25 червня 2002 року підписане сільським головою Пиринець М. М., однак в цьому рішенні немає посилання про виділення в натурі та передання у приватну власність земельних часток (паїв) ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , і це рішення не порушує права позивача за зустрічним позовом, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що в частині вимог зустрічного позову про визнання недійсним рішення III сесії IV скликання Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року про надання у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_7 земельних ділянок площею по 2,1500 га кожному в урочищах Стайки, Літовище в селі Ізки слід відмовити.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.
Підставою касаційного оскарження вказували те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, а також суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило становлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, оскаржувані судові рішення суперечать правовим позиціям Верховного суду України, викладеними у постановах від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 520/125/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 715/2363/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням його за межами України та неможливості прибуття позивачів в судове засідання через поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19. Таке рішення суду є невмотивованим, незаконним і таким, що мало наслідком порушення принципу рівності та змагальності сторін, права на захист та отримання професійної правничої допомоги.
Також суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов двох взаємовиключних висновків, а саме з одного боку, залишив в силі рішення місцевого суду про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки позивачів у зв`язку з тим, що ці акти були видані на підставі рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1 про виділення ОСОБА_2 і ОСОБА_7 земельних часток (паїв) площею по 2,1500 га в урочищах Літовище і Станки, підписаного нелегітимним сільським головою Дубаничем М. І., а з іншого боку суд відмовив ОСОБА_3 у задоволенні вимоги щодо визнання цього ж рішення недійсним, оскільки це рішення не порушує її прав. Ураховуючи висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1 не порушує прав ОСОБА_3 , логічним був би висновок про відмову в задоволенні її вимог щодо визнання недійсними державних актів та свідоцтва про право на спадщину, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним зазначеного рішення сільської ради.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що державні акти видавалися ОСОБА_7 і ОСОБА_2 на підставі рішення Ізківської сільради від 25 червня 2002 року № 1 «Про порядок проведення земельної реформи згідно із Земельним кодексом України» на земельні ділянки площею по 1,00 га кожному, яке було підписане сільським головою Пиринцем М. М., і оригінал цього рішення зберігається в архівному секторі Міжгірської районної державної адміністрації. Також суди не взяли до уваги і не надали належної оцінки тому факту, що разом з позовом позивачі подали до суду копії витягів з рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1, які були надані сільським головою ОСОБА_9 . Невідповідність цих витягів змісту оригінального рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1 є наслідком халатності посадових осіб Ізківської сільської ради, які видали ці витяги, і безпосередньо сільського голови ОСОБА_9 . За наявності в матеріалах справи копії рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1, суди мали лише визнати неналежними доказами витяги з цього рішення за підписом ОСОБА_9 і надати оцінку саме оригінальному змісту рішення, підписаного сільським головою Пиринцем М. М. , яке в сукупності зі схемою паювання та рішенням Ізківської сільської ради від 06 березня 2001 року № 9 було підставою для видачі ОСОБА_2 і ОСОБА_7 спірних державних актів.
Суди не взяли до уваги і не надали належної оцінки тому факту, що рішенням Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1 було вирішено вважати дійсним попереднє рішення сільської ради від 06 березня 2001 року № 9 «Про виділення земельних часток (паїв) в натурі», яким жителям села Ізки згідно зі списком надавався дозвіл на приватизацію їх земельних часток (паїв) площею 1,0 га. В додатку до цього рішення був наведений список жителів села Ізки, яким надавалися в натурі земельні частки (паї), в якому під № 128 був зазначений ОСОБА_7 і під № 129 - ОСОБА_2 . 3а таких обставин висновок судів про те, що в архівній копії рішення Ізківської сільради від 25 червня 2002 року № 1 «Про порядок проведення земельної реформи згідно Земельного кодексу України» немає посилання на виділення в натурі та передання у власність земельних часток (паїв) ОСОБА_2 і ОСОБА_7 спростовується змістом цього рішення в сукупності зі змістом рішення Ізківської сільської ради від 06 березня 2001 року № 9.
В оскаржуваних судових рішеннях суди не навели аргументів в частині того, що отримані ОСОБА_7 і ОСОБА_2 31 липня 2003 року державні акти порушили права, свободи чи інтереси ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122481600:02:004:0086, межі якої були встановлені в натурі (на місцевості) лише в 2014 році і право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_3 лише 09 липня 2014 року. Задовольнивши позов ОСОБА_3 в частині скасування державних актів, суди захистили права ОСОБА_3 на земельну ділянку, які виникли через 11 років після видачі оспорюваних державних актів і щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122481600:02:004:0086, яка як об`єкт права власності була сформована через 11 років після закріплення в натурі на місцевості земельних ділянок ОСОБА_2 і ОСОБА_7 в урочищах Стайки і Літовище.
Частково задовольняючи зустрічний позов суди не врахували той факт, що земельна ділянка з кадастровим номером 2122481600:02:004:0086, права на яку просила захистити ОСОБА_3 , не перетинається із земельною ділянкою ОСОБА_1 з кадастровим номером 2122431600:02:004:0135 площею 0,3120 га в урочищі Стайки, а також ця земельна ділянка ОСОБА_3 не перетинається із земельною ділянкою ОСОБА_2 в урочищі Стайки площею 0,5120 га. Отже, суди попередніх інстанцій скасували державні акти в частині посвідчення права власності на ці земельні ділянки взагалі навіть без натяку на наявність спору між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, задоволення судами попередніх інстанцій вимог зустрічного позову щодо скасування державного акта в частині прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3120 га в урочищі Стайки з кадастровим номером 2122481600:02:004:0135 є незаконним, необґрунтованим, оскільки права на цю ділянку не були предметом вимог за первісним позовом, і ця ділянка не має жодного відношення до земельної ділянки ОСОБА_3 з кадастровим номером 2122481600:02:004:0086. Відповідачами за зустрічним позовом не порушують жодних прав ОСОБА_3 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122481600:02:004:0086. Більше того, у зустрічному позові немає посилань на такі порушення. Факт наявності у відповідачів за зустрічним позовом оспорюваних державних актів та свідоцтва про право на спадщину не припиняє державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122481600:02:004:0086, а тому скасування судами правовстановлюючих документів не мало наслідком поновлення (визнання) прав ОСОБА_3 .
Також помилковим є висновок апеляційного суду про те, що Ізківська сільська рада визнала повністю позовні вимоги ОСОБА_3 , а також про те, що визнані обставини щодо недійсності рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року та оспорюваних державних актів не підлягають доказуванню, оскільки відповідачами за зустрічним позовом, окрім Ізківської сільської ради, були ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які категорично заперечували як проти обставин, зазначених в зустрічному позові, так і проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , а тому вона зобов`язана була довести ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог або заперечень в загальному порядку, а суд - перевірити ці обставини на предмет підтвердження їх доказами. Беззастережне і безумовне визнання Ізківською сільрадою в особі сільського голови Дубанича М. І. вимог ОСОБА_3 за зустрічним позовом свідчить про відсутність спору між цими учасниками справи.
Також скарга містить доводи про порушення визначеного ЦПК України порядку прийняття доказів та допиту свідків.
У грудні 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило при розгляді касаційної скарги врахувати наведені у ньому пояснення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
25 січня 2021 року справа 302/169/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2010 року, виданого державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори отримала у спадщину земельні ділянки загальною площею 1,0320 га, а саме: 0,3120 га - в урочищі Стайки та 0,7200 га - в урочищі Літовище, що розташовані на території Ізківської сільської ради. Ці земельні ділянки ОСОБА_1 отримала від померлого батька ОСОБА_7 , які належали йому на праві приватної власності на землю згідно з державним актом серії ІІІ- ЗК № 003734, виданим 31 липня 2003 року та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право власності за № 84.
ОСОБА_2 отримала у власність земельні ділянки загальною площею 0,9800 га, а саме: 0,5120 га - в урочищі Стайки та 0,4680 га - в урочищі Літовище на території Ізківської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 31 липня 2003 року серії ІІІ- ЗК № 003733, виданим на підставі рішення Ізківської сільської ради від 25 липня 2002 року, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 85,
ОСОБА_6 є власником земельної ділянки в урочищі Літовище площею 2,1500 га на території Ізківської сільської ради, кадастровий номер 2122481600:02:004:0093, згідно зі свідоцтвом про право власності від 26 липня 2014 року № 24766457, виданим Державним реєстратором реєстраційної служби Міжгірського РУЮ зробленим на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації від 05 червня 2014 року № 110 «Про передачу у власність земельної частки (паю)».
ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 1,5989 га в урочищі Літовище, кадастровий номер 2122481600:02:004:0081, згідно зі свідоцтвом про право власності від 04 липня 2014 року № 23844668, виданим Державним реєстратором реєстраційної служби Міжгірського РУЮ зробленим на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації від 26 травня 2014 року № 92 «Про передачу у власність земельної частки (паю)».
ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 2,1500 га в урочищі Літовище, кадастровий номер 2122481600:02:004:0086 згідно зі свідоцтвом про право власності від 09 липня 2014 року № 29995481 виданим Державним реєстратором реєстраційної служби Міжгірського РУЮ зробленим на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації від 26 травня 2014 року № 86 «Про передачу у власність земельної частки (паю)».
ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 2,1500 га в урочищі Закуття за межами села Ізки, кадастровий номер 2122481600:02:004:0120 згідно із записом про право власності № 15814545 зробленим на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації від 22 липня 2016 року № 182 «Про затвердження документації та передачу у власність земельної ділянки».
27 вересня 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 із заявами про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за межами села Ізки в урочищах Стайки і Літовище.
З Державних актів на право приватної власності на землю від 31 липня 2003 року, виданих Ізківською сільською радою ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , встановлено, що ці акти видані на підставі рішення ІІІ сесії ІV скликання Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року, зокрема ОСОБА_7 надано земельну ділянку площею 1,0320 га в урочищі Стайки та Літовище, а ОСОБА_2 - 0,9800 га в цих же урочищах, для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з наданими позивачами за первісним позовом рішеннями ІІІ сесії ІV скликання Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1 «Про виділення в натурі та передачу у приватну власність земельної частки (паю)» вирішено виділити в натурі і передати безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 і ОСОБА_7 земельні частки (паї) розміром 2,1500 га кожному в урочищах Літовище та Стайки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині відмови в задоволенні первісного позову та в частині задоволених вимог за зустрічним позовом, а тому переглядаються лише в частині вирішення цих вимог.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) вказано, що «підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) зазначила, що «державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку».
Щодо вирішення зустрічних позовних вимог
Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про визнання недійсним рішення Ізківської сільської ради III сесії VI скликання від 25 грудня 2002 року про надання у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_7 земельних ділянок площами 2,1500 га кожному в селі Ізки в урочищах Стайки та Літовище не оскаржена в касаційному порядку, а тому не переглядається Верховним Судом в цій частині.
Частково скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що оспорювані державні акти були видані на підставі рішень Ізківської сільської ради ІІІ сесії ІV скликання від 25 червня 2002 року та підписані сільським головою ОСОБА_9 , який у 2002 році сільським головою села Ізки не працював, що він підтвердив в суді першої інстанції. Крім пояснення ОСОБА_9 , цей факт підтверджується рішенням Ізківської сільської ради від 17 квітня 2003 року № 1 «Про визнання повноважень сільського голови», згідно з яким прийнято до відома інформацію про обрання сільським головою ОСОБА_9 .
Оскільки рішення Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1, які стали підставою для передання у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_7 земельних ділянок як власникам земельних часток (паїв) та в подальшому видачі державних актів на право приватної власності на землю підписане нелегітимним сільським головою тобто сторонньою особою, суди дійшли висновку про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю. Крім того, суди виходили з того, що подані ОСОБА_1 і ОСОБА_2 технічні документації із землеустрою (акти про перенесення в натурі проектів відведення земельної ділянки, акти про передання та прийом земельної частки (паю) в натурі, на яких відсутні дати складання, підписи власників про прийняття земельних ділянок із межовими знаками) не відповідають вимогам чинного на той час земельного законодавства.
Також апеляційний суд врахував, що Ізківська сільська рада визнала позовні вимоги про визнання недійсним рішень від 25 червня 2002 року та державних актів, виданих на ім`я ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , що є підставою для часткового задоволення позову. При цьому суд посилався на частину першу статті 82 ЦПК України.
Такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в межах цієї справи посилалися на правомірність набуття ними права власності на спірні земельні ділянки, а тому визнання Ізківською сільською радою вимог про визнання недійсним рішень від 25 червня 2002 року та державних актів, виданих на ім`я ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , порушує їх права, у зв`язку з чим немає підстав прийняття судом визнання відповідачем позову, а обставини обґрунтування зустрічних позовних вимог підлягають доказуванню в загальному порядку.
В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить з такого.
Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Результат аналізу вищезазначених норм процесуального права, а також статей 15 16 ЦК України, статті 152 ЗК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із зустрічним позовом, який спрямований на позбавлення права власності відповідачів на чотири спірні земельні ділянки, звернулася лише ОСОБА_3 - власниця однієї земельної ділянки, яка обґрунтовувала свої вимоги, зокрема, незаконністю рішення Ізківської сільської ради III сесії VI скликання від 25 грудня 2002 року про надання у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_7 земельних ділянок (постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні цих вимог не оскаржена в касаційному порядку) і невідповідністю технічної документації із землеустрою на спірні земельні ділянки.
Вирішуючи зустрічний позов суди не звернули уваги на те, що оспорювані ОСОБА_3 державні акти та свідоцтво про право на спадщину видані задовго до набуття нею права власності на земельну ділянку та у зв`язку з цим не зробили висновку про можливість/неможливість задоволення позову в цій частині, тобто не встановили чи оспорюваними державними актами та свідоцтвом порушуються права позивачки. Також суди не надали оцінки й іншим доказам, зокрема рішенню Ізківської сільської ради від 25 червня 2002 року № 1 яким було вирішено вважати дійсним попереднє рішення сільської ради від 06 березня 2001 року № 9 «Про виділення земельних часток (паїв) в натурі», яким жителям села Ізки згідно зі списком надавався дозвіл на приватизацію їх земельних часток (паїв) площею 1,0 га. Отже, суди не врахували, що в спірному випадку мало місце виділення земельних ділянок в порядку проведення розпаювання згідно із затвердженим Ізківською сільською радою списком пайовиків, які мали майнові сертифікати на землю.
Крім того суди не завернули уваги на те, що сам по собі факт неналежного оформлення технічної документації із землеустрою до видання державних актів про право приватної власності на землю, які підписані, видані та зареєстровані у встановленому на час їх видачі законом порядку, та без доведення ОСОБА_3 факту порушення її права, не свідчить про їх недійсність в цілому, що матиме наслідком позбавлення права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 власності на землю, яке оформлене ще у 2003 році.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про можливість задоволення зустрічного позову в частині визнання незаконними спірних державних актів про право приватної власності на землю та свідоцтва про право на спадщину, а тому судові рішення в цій частині не можуть вважатися законними і обґрунтованими.
Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, і не належить до компетенції касаційного суду.
Щодо вирішення первісного позову
Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обґрунтовували свої вимоги тим, що відповідачі під час оформлення документації із землеустрою допустили порушення, що призвело до того, що земельні ділянки відповідачів, які занесено до державного земельного кадастру, частково (повністю) накладаються на земельні ділянки позивачів, належні їм на підставі державних актів, виданих 31 липня 2003 року Ізківською сільською радою, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2010 року.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що право власності на земельні ділянки відповідачі за первісним позовом набули на підставі розпоряджень Міжгірської районної державної адміністрації. Позивачі порушення своїх прав обґрунтовували державними актами на право власності на земельні ділянки та свідоцтвом про право на спадщину, які видані з порушенням вимог закону, а тому право позивачів у судовому порядку не підлягає захисту.
Оскільки у задоволенні первісного позову було відмовлено через часткове задоволення вимог зустрічного позову про визнання недійсними та скасування державних актів про право приватної власності на землю і свідоцтва про право на спадщину, однак за результатами розгляду касаційної скарги постанова апеляційного суду в частині задоволених вимог зустрічного позову скасовується з передачею справи на новий розгляд, то і судове рішення апеляційного суду в частині вирішення первісного позову також підлягає скасуванню з передачею на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, зробити висновок щодо порушення (не порушення) прав позивачів за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом, на підставі чого вирішити спір.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року в частині вирішення первісного позову про визнання незаконними та скасування розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області про затвердження документації та передання у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсними свідоцтва про право власності на земельні ділянки та зустрічного позову в частині вирішення вимог про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун