ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 303/1117/17

провадження № 61-4723 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, Головне управління Казначейської служби України в Закарпатській області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Шкорки Ігоря Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року в складі судді Куцкіра Ю. Ю. та на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року в складі колегії суддів Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ГУ Національної поліції в Закарпатській області, ГУ Казначейської служби України в Закарпатській області та на підставі статей 23 1166 1167 1172 1176 ЦК України просив стягнути з відповідачів на його користь 850 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві неправомірною бездіяльністю органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду, шляхом списання коштів із рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

В обґрунтування позову вказував, що в серпні 2008 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій він є постраждалим, а винуватцем є громадянин Чеської Республіки ОСОБА_2 .

Мукачевською місцевою прокуратурою двічі відкривалося кримінальне провадження в даній справі за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 268 КК України, яке постановою прокурора від 11 листопада 2016 року закрите.

У квітні 2016 року громадянин Чеської Республіки ОСОБА_2 помер.

ОСОБА_1 багаторазово звертався до органів досудового розслідування, прокуратури з метою продовження розслідування, дотримання його розумних строків.

Позивач указував, що в зв`язку з бездіяльністю прокуратури вже 8 років він зазнає моральних страждань.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 21 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 21 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд виходив із того, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки позивач просить відшкодувати йому завдану шкоду шляхом списання коштів із Єдиного казначейського рахунку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 березня 2019 року адвокат Шкорка І. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року відповідачі подали до Верховного Суду відзиви на дану касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 31 серпня 2008 року на автодорозі «Київ-Чоп» поблизу с. Ракошино Мукачівського р-ну Закарпатської обл. сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої відбулося зіткнення автомобіля марки «Opel Vectra Sedan», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача з автомобілем марки «Volkswagen моделі «Passat», д.н.з. Чеської Республіки НОМЕР_2 під керуванням громадянина Чеської Республіки ОСОБА_2 .

У результаті ДТП позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку.

Постановою слідчого СВ Мукачівського РВ УМВС України в Закарпатській області Вовка М. М. від 09 вересня 2008 року за цим фактом було порушено кримінальну справу № 22017908.

12 вересня 2008 року виконувач обов`язків прокурора Мукачівського району Диковець М. М. скасував указану постанову слідчого та постановою від 15 вресня 2008 відмовив у порушенні кримінальної справи з підстави, передбаченої пунктом 2 статті 62 КПК України.

05 листопада 2008 року прокурор Диковець М. М. скасував постанову слідчого від 15 вересня 2008 року та порушив кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 268 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлений факт порушення громадянином Чеської Республіки ОСОБА_2 правил дорожнього руху, зокрема, пунктів 10.1, 16.3, що мало наслідком дорожньо-транспортну пригоду та спричинило позивачеві майнову шкоду.

Постановою прокурора Диковець М. М. від 17 лютого 2009 року ОСОБА_2 притягнутий в якості обвинуваченого. Цього ж дня досудове слідство було зупинене, обвинуваченого оголошено в розшук.

Слідство в даній справі неодноразово відновлювалося та зупинялося й протягом цього часу позивач багаторазово звертався до органів досудового розслідування й прокуратури з метою продовження розслідування, дотримання його розумних строків.

Із прийняттям нового КПК України до ЄРДР 02 лютого 2013 року внесені відомості про кримінальне провадження.

30 квітня 2013 року прийнято повідомлення про підозру громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 268 КК України, яка була направлена до Чеської Республіки для вручення підозрюваному та для його допиту.

27 січня 2014 року вказані дії були виконані, підозрюваний відмовився від дачі показань.

На початку 2016 року прокурор Мукачівської місцевої прокуратури скерував до суду клопотання про звільнення громадянина Чеської Республіки ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України в зв`язку з закінченням строків давності. Однак, через неналежне оформлення клопотання залишилось без задоволення.

У процесі додаткової підготовки документів прокурор отримав із Чеської Республіки копію Свідоцтва про смерть, яким засвідчений факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв`язку з чим кримінальне провадження закрито.

Листами Мукачівської місцевої прокуратури від 02 лютого 2013 року № 7/Б-25 та від 12 листопада 2013 року № 13/Б-7234 ОСОБА_1 повідомлено, що за неналежне проведення досудового розслідування слідчого, в провадженні якого перебувала кримінальна справа та керівника слідчого підрозділу Мукачівського МВ УМВС в Закарпатській області притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 18 листопада 2015 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність органів досудового розслідування задоволено частково, зобов`язано слідчого та процесуального прокурора в кримінальному провадженні № 12013070040000693, унесеному до ЄРДР 02 лютого 2013 року за частиною першою статті 286 КК України стосовно ОСОБА_2 , забезпечити дотримання та реалізації прав і законних інтересів потерпілого ОСОБА_1 в частині дотримання розумних строків досудового кримінального провадження, шляхом регулювання перебігу розслідування та його закінчення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (стаття 1177 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що «з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган».

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено висновок, що «держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов`язку не має. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося на території з обмеженим доступом, майно є доволі великим за розміром). Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій правильно спростували посилання позивача на норми цього Закону як на підставу відшкодування шкоди. Закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд не звернув увагу, що ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог посилався на надмірну тривалість досудового розслідування кримінальної справи, неодноразове скасування судом постанов слідчих, погоджених прокуратурою. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Шкорки Ігоря Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук