Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 303/3121/18

провадження № 61-11610св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила усунути їй та її малолітній дитині перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та надати їй дозвіл на продаж 1/2 частини домоволодіння та земельної ділянки площею 0,0927 га, кадастровий номер 2122786800:10:103:0004, для будівництва та обслуговування вищевказаного домоволодіння від імені власника - малолітньої дочки ОСОБА_2 , без згоди батька ОСОБА_3 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та її малолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є співвласниками домоволодіння, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2011 року. Окрім того, малолітній дочці ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0927 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122786800:10:103:0004, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 07 листопада 2012 року.

Оскільки відповідач зареєстрований у вказаному будинку, однак не проживає у ньому з вересня 2015 року, і його реєстрація перешкоджає їм з донькою як співвласникам вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, а також враховуючи те, що для продажу майна, яке належить малолітній дитині, їй потрібен відповідний дозвіл батька дитини, який категорично відмовляється надавати такий, просила суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 та малолітній дитині ОСОБА_2 у здійсненні права користування та розпорядження належним їм на праві приватної спільної часткової власності домоволодінням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 .

Надано дозвіл ОСОБА_1 на продаж 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0927 га, кадастровий номер 2122786800:10:103:0004, для будівництва та обслуговування вказаного домоволодіння від імені власника малолітньої дочки ОСОБА_2 , без згоди батька ОСОБА_3 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач хоч і зареєстрований у спірному будинку, однак не проживає у ньому з вересня 2015 року, відтак наявні правові підстави для визнання його таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням. Оскільки розпорядженнями голови Мукачівської РДА №164 від 22 березня 2018 року та № 238 від 03 травня 2018 року було надано дозвіл на продаж будинку АДРЕСА_1 , Ѕ якого належить малолітній ОСОБА_2 , та належної їй земельної ділянки, тому вимоги про надання дозволу ОСОБА_1 на продаж нерухомого майна, що належить на праві власності малолітній дитині ОСОБА_2 , без згоди батька ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 травня 2019 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку тимчасово з поважних причин, оскільки не бажає спричиняти моральні страждання дитині через постійні сварки з позивачкою. У будинку знаходяться його речі, іншого житла він не має, у зв'язку з чим тимчасово орендує квартиру у місті Ужгороді по місцю роботи.

Право відповідача на проживання у вище вказаному будинку є правом члена сім'ї власника на користування житлом, сервітутним правом.

Відповідно до статей 9 156 157 ЖК УРСР сам факт припинення сімейних відносин із позивачем не позбавляє відповідача права користуватися житлом, тим більше, що співвласником будинку є його малолітня донька, яку він зобов`язаний утримувати та приймати участь у її вихованні, що має відбуватись у тому числі шляхом проживання з дитиною.

На розгляді у Мукачівському міськрайонному суді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання пункту 1 договору купівлі-продажу домоволодіння в частині придбання неповнолітньою ОСОБА_2 Ѕ частини спірного домоволодіння недійсним, визнання за ним ( ОСОБА_3 ) та донькою ОСОБА_2 права власності на ј частину домоволодіння за кожним, і скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину домоволодіння, що спростовує доводи позивача про те, що відповідач не проживає у спірному будинку без поважних причин.

Відтак суд першої інстанції помилково дійшов висновку про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що малолітня дитина після продажу належної їй Ѕ частини спірного домоволодіння та земельної ділянки буде забезпечена іншим житлом, рівноцінним тому, яке належить їй на праві власності. За відсутності доказів того, що відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дитини, суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовну ОСОБА_1 в частині надання їй дозволу на продаж 1/2 частини домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , від імені малолітньої дочки ОСОБА_2 без згоди її батька ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 травня 2019 року та залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що відповідач з 2016 року не проживав у спірному будинку, вказана обставина встановлена рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року у цивільній справі № 303/6353/16-ц.

До звернення з цим позовом ОСОБА_3 не звертався до суду з позовом щодо порушення його майнових чи житлових прав.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. ОСОБА_3 не є членом її сім`ї.

Розпорядженням голови Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 164 від 22 березня 2018 року та № 238 від 03 травня 2018 року надано дозвіл на продаж Ѕ частини спірного будинку та земельної ділянки від імені малолітньої дочки без згоди її батька ОСОБА_3 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

15 липня 2019 року справа № 303/3121/18 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 березня 2006 року, який розірвано рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Позивач ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_2 є співвласниками домоволодіння, що складається з житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2011 року.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , який зареєстровано 07 листопада 2012 року, малолітній доньці сторін ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0927 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122786800:10:103:0004.

Розпорядженням голови Мукачівської РДА Закарпатської області №164 від 22 березня 2018 року надано дозвіл ОСОБА_1 на продаж належної їй 1/2 частини будинку та 1/2 частини будинку, яка належить малолітній ОСОБА_2 , від її імені.

Розпорядженнями голови Мукачівської РДА Закарпатської області № 238 від 03 травня 2018 року надано дозвіл ОСОБА_1 на продаж земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить малолітній ОСОБА_2 , від її імені.

Згідно акту Ракошинської сільської ради № 38/02-10 від 25 квітня 2018 року ОСОБА_3 починаючи з вересня 2015 року фактично не проживає у будинку АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною четвертою статті 9, частинами першою, четвертою статті 156 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга статті 405 ЦК України).

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку таких поважних причин, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до статей 9 156 157 ЖК УРСР факт припинення сімейних відносин із позивачкою не позбавляє відповідача права користуватися спірним житлом.

Встановивши наявність конфлікту між колишнім подружжям, ту обставину, що ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку тимчасово з метою забезпечення інтересів дитині, якій він не бажає спричиняти моральні страждання через постійні сварки з ОСОБА_1 , відсутність іншого житла у відповідача, що призводить до необхідності оренди квартири за місцем роботи у м. Ужгороді, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ,яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Частиною 1 статті 242 ЦК України визначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Відповідно до частини другої вищевказаної статті батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з частиною шостою статті 177 СК України при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

У частині сьомій цієї статті зазначено, що батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Встановивши, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що малолітня дитина після продажу належної їй Ѕ частини спірного домоволодіння та земельної ділянки буде забезпечена іншим житлом, рівноцінним тому, яке належить їй на праві власності, що б вказувало на забезпечення позивачем у першу чергу житлових та майнових прав дитини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про надання їй дозволу на продаж 1/2 частини спірних домоволодіння та земельної ділянки, які належать малолітній ОСОБА_2 , від її імені та без згоди її батька ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук