ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 303/3417/17
адміністративне провадження № К/9901/20597/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.08.2017, прийняту у складі головуючого судді Морозової Н.Л., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017, прийняту у складі колегії суддів: Сапіги В.П. (головуючий), Довгої О.І., Запотічного І.І.
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, в якому просив суд визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 22.02.2016 №53606397.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не виконав вимоги виконавчого листа №2а/303/318/13 виданого 02.12.2014 Мукачівським міськрайонним судом щодо зобовязання голови Лалівської сільської ради Гелмеці Є.В. Мукачівського району надати ОСОБА_1 повну інформацію на запит від 27.03.2013.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконанні у відділі ПВР УДВС ГТУЮ в Закарпатській області знаходився виконавчий лист №2а/303/318/13, виданий 02.12.2014 щодо зобовязання Лалівської сільської ради в особі голови Гелмеці Є.В. надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 27.03.2013.
4. 22.02.2016 головним державним виконавцем відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Закарпатській області Вудмаска М.Ф. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену у виконавчому провадженні ВП №49470169 при примусовому виконанні виконавчого листа №2а/303/318/13. Зазначена постанова винесена на підставі пункту 11 частини першої статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
5. Уважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження від 22.02.2016 ВП №49470169 головного державного виконавця відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Закарпатській області Вудмаска М.Ф. протиправною позивач звернувся до суду цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 29.08.2017 позов задовольнив.
7. Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 та відповідно частини третьої статті 75 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), із вказівкою на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо є помилковим, оскільки розпорядником публічної інформації є саме орган місцевого самоврядування тобто Лалівська сільська рада, яку було і зобов`язано надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 27.03.2013.
8. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 18.12.2017 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
9. У касаційній скарзі Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
10. У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.
13. Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження» (що діяв на момент винесення оскаржуваної постанови від 22.02.2016 №53606397; далі - Закон №606-XIV).
14. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
15. Згідно із частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
16. Частиною першою статті 13 вказаного Закону визначено перелік розпорядників публічної інформації, якими зокрема є суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
17. Пунктом 6 частини першої статті 14 цього Закону передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.
18. Відповідно до пункту 11 частини першої статті 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
19. Частиною третьою статті 75 Закону №606-XIV передбачено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
VI. Оцінка Верховного Суду
20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
21. Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.
22. Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону №606-XIV (що діяв на момент винесення оскаржуваної постанови від 22.02.2016 №53606397).
23. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
24. Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
25. Частиною першою статті 13 вказаного Закону визначено перелік розпорядників публічної інформації, якими зокрема є суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
26. Пунктом 6 частини першої статті 14 цього Закону передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.
27. Отже, розпорядником публічної інформації є орган місцевого самоврядування, Лалівська сільська рада, яку було і зобов`язано надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 27.03.2013.
28. Законом №606-XIV передбачено послідовність дій державного виконавця, після вчинення яких такий вправі приймати постанову про закінчення виконавчого провадження.
29. Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 та частини третьої статті 75 Закону №606-XIV з посиланням на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо, дії відповідача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
30. Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки державним виконавцем не було вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення, у державного виконавця не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 11 частини першої статті 49 та частини третьої статті 75 Закону №606-XIV.
31. Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» в частині неналежного відповідача, до якого можуть бути пред`явлені позовні вимоги, судом касаційної інстанції відхиляються.
32. Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон №606-XIV, згідно із частиною першою статті 2 якого примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
33. Частиною третьою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 06.07.2005) передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
34. За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
35. Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.
36. Отже, відповідачами у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби; структурні ж підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
37. За змістом частини першої та частини третьої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 06.07.2005) суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулись, зокрема, не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи; якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
38. При цьому, вчинення дій щодо заміни первинного відповідача належним або залучення другого відповідача є правом суду й вирішується залежно від позиції позивача та обставин справи.
39. З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи не вирішував питання заміни відповідача або залучення другого відповідача, а процесуальний закон на час вчинення такої процесуальної дії таких повноважень для апеляційних судів не передбачає, тому вказана обставина не може бути підставою для скасування судових рішень при правильному вирішенні справи по суті позовних вимог.
40. За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
41. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 303/3415/17.
42. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно надано оцінку всім аргументам учасників справи у тій мірі, в якій це необхідно для правильного розумінням ухваленого судами рішення.
43. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
44. Ураховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ, а також те, що касаційні скарги на судові рішення в цій справі були подані до набрання чинності цим Законом і рогляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає їх у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020).
45. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області залишити без задоволення.
2. Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко