Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 303/4416/18-ц
провадження № 61-6756св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Денис Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Сідуном Владиславом Мирославовичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В. про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 11 грудня 2006 року між ним
і Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) укладено кредитний договір № MKH0GA00001718,
на забезпечення виконання умов якого між тими самими сторонами укладено договір іпотеки від 11 грудня 2006 року, згідно з яким в іпотеку банку передано належний йому на праві власності будинок з надвірними спорудами
АДРЕСА_1 (далі - будинок
з надвірними спорудами).
Під час розгляду цивільної справи № 303/179/16-ц за його та ОСОБА_3 позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області
Кішкіна Д. В., треті особи: приватні нотаріуси Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Біловар І. О. та Пуга А. М. , про визнання недійсними договору іпотеки, договорів відступлення права вимоги, визнання рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав незаконним та його скасування, зобов`язання вчинити певні дії йому стало відомо, що 10 лютого 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким відповідач поручився за виконання ним зобов`язань за кредитним договором № MKH0GA00001718 у розмірі
459 270,00 грн.
У подальшому ОСОБА_2 направив йому копію повідомлення про застосування застереження, в якому вказував, що 22 травня 2015 року між ПАТ «ПриватБанк»
і ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним на забезпечення кредитного договору від 11 грудня
2006 року № MKHOGA00001718, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 40 000,00 дол. США, в результаті чого до ОСОБА_2 як нового кредитора перейшло право вимоги за зобов`язаннями, що виникли
у ОСОБА_1 як іпотекодавця на підставі договору іпотеки від 11 грудня
2006 року № 3705. У цьому ж повідомленні ОСОБА_2 запропонував йому протягом 30 днів з моменту отримання вимоги усунути порушення умов кредитного договору, а в разі невиконання вимоги повідомив про намір вжити заходів для дострокового повернення коштів шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
11 серпня 2015 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д. В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер 23581078, згідно з яким право власності на будинок з надвірними спорудами зареєстровано за ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію прав, не перевіривши наявність необхідних для цього документів та їх відповідність вимогам законодавства, оскільки повідомлення ОСОБА_2 як нового кредитора про застосування застереження у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» не відповідало вимогам статті 35 Закону України «Про іпотеку»
та не зобов`язувало його (позивача) до виконання якого-небудь обсягу порушеного перед ОСОБА_2 зобов`язання, а отже, нотаріус незаконно прийняв рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 будинку з надвірними спорудами та вчинив запис про це, просив визнати незаконним і скасувати рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В. від 11 серпня 2015 року про державну реєстрацію прав, індексний номер 23581078, згідно з яким право власності на будинок з надвірними спорудами було зареєстровано за ОСОБА_2 , та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності
від 11 серпня 2015 року № 1076344.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 12 березня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В. від 11 серпня 2015 року про державну реєстрацію прав, індексний номер 23581078, згідно з яким право на будинок з надвірними спорудами
АДРЕСА_1 зареєстровано
за ОСОБА_2 , та виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 11 серпня 2015 року № 1076344.
Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ненадання такого договору нотаріусу та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на будинок з надвірними спорудами, власником якого є позивач, не можна вважати законними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В. задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що згідно з пунктом 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється
у випадках, передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 договору, відповідно
до Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» міститься у пункті 27 договору іпотеки. Наявність такого застереження в іпотечному договорі за правовими наслідками прирівнюється
до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і є достатньою умовою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке
є предметом іпотеки.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник - адвокат Сідун В. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись
на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасувати й залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року.
Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що іпотекодержатель ОСОБА_2
не надсилав йому письмової вимоги про усунення порушень щодо виконання кредитного договору, не повідомляв його як боржника про розмір заборгованості, процедура звернення стягнення на предмет іпотеки порушена,
і цих обставин нотаріус при вчиненні оскаржуваного запису не перевірив, оскільки надіслана ОСОБА_2 копія повідомлення про застосування іпотечного застереження не відповідала вимогам закону до письмової вимоги про усунення порушень.
Апеляційний суд також не перевірив правильність обраного способу захисту шляхом подання позову про визнання незаконними дій нотаріуса при вчиненні реєстраційних дій, оскільки відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем, тобто сторонами
у цьому позові будуть іпотекодавець та іпотекодержатель.
Вказує, що апеляційний суд вирішив справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2018 року у справі № 815/2595/17,
від 15 січня 2020 року у справі № 199/4062/17, від 15 січня 2020 року у справі
№ 209/2599/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 201/161/18, від 04 липня
2018 року у справі № 753/787/17 - щодо змісту письмової вимоги про усунення порушення, яка направляється іпотекодавцеві іпотекодержателем відповідно
до статті 35 Закону України «Про іпотеку»; а також у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/20387/18 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 - щодо можливості обрання судом самостійно належного способу правового захисту; та в постанові Верховного Суду
від 11 вересня 2019 року у справі 755/7423/17 щодо обов`язку нотаріуса
як державного реєстратора перевірити зміст поданих документів, у тому числі щодо наявності зазначеної у вимозі заборгованості іпотекодержателя.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у липні 2020 року, приватний нотаріус Кішкін Д. В. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду - без змін.
Вказує, що він не може бути належним відповідачем у цій справі, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного
у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16, державний реєстратор і орган державної реєстрації не можуть бути належними відповідачами за позовами про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, а тому, встановивши, що позов заявлено до неналежного відповідача, і немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд повинен був відмовити у позові до нього. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 21 листопада 2018 року у справі
№ 127/93/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16, від 12 грудня
2018 року у справі № 372/51/16, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи № 303/4416/18 витребувано
з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено
до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 303/4416/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В. про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності та виключення запису про право власності
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи
№ 346/1305/19-ц (провадження 14-181цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року касаційне провадження у справі поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 11 грудня 2006 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № МКН0GК00001718 на загальну суму 48 227,00 дол. США (40 000,00 дол. США - на придбання будинку, а 8 227,00 дол. США - на сплату страхових платежів) строком до 10 грудня 2026 року зі сплатою 12 % річних
за користування коштами на суму залишку заборгованості та передбачених договором платежів і комісій.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 11 грудня 2006 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки, предметом якого став будинок АДРЕСА_1 загальною площею
86,60 кв. м, житловою площею 56,60 кв. м, належний іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2006 року.
Згідно з пунктом 27 договору іпотеки від 11 грудня 2006 року (застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку») звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 01 серпня 2011 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором у розмірі 40 132,87 дол. США звернено стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок
АДРЕСА_1 шляхом його продажу банком
за початковою ціною 483 344,00 грн будь-якому покупцю з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вказане рішення суду
не виконане.
10 лютого 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» уклало з ОСОБА_2 договір поруки, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 поручився за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 11 грудня 2006 року.
Як встановлено судом у справі № 303/179/16-ц за позовом ОСОБА_3 ,
ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області
Кішкіна Д. В., треті особи: приватні нотаріуси Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Біловар І. О. та Пуга А. М. , про визнання недійсними договору іпотеки, договорів відступлення права вимоги, визнання рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав незаконним та його скасування, зобов`язання вчинити певні дії, ОСОБА_2 частково виконав зобов`язання за договором поруки, 14 і 20 травня 2015 року двома платежами сплативши на користь банку заборгованість за кредитним договором на загальну суму 459 270,00 грн.
21 травня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за умовами якого ОСОБА_2 як новий кредитор прийняв право вимоги у розмірі, передбаченому договором поруки від 10 лютого 2015 року.
22 травня 2015 року між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами якого
ОСОБА_2 прийняв право вимоги за вказаним договором іпотеки.
25 травня 2015 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 як іпотекодавцю повідомлення про застосування іпотечного застереження, а у зв`язку з його невиконанням склав заяву-рішення про прийняття у власність спірного предмета іпотеки, яка 11 серпня 2015 року була посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області
Кішкіним Д. В.
Наведені обставини встановлені у справі № 303/179/16 (постанова Верховного Суду від 13 червня 2018 року, прийнята за результатми касаційного перегляду справи, провадження № 61-18555св18) і доказуванню не підлягають.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Позивач заявив вимогу про скасування рішення приватного нотаріуса Ужгородського запису про державну реєстрацію права власності до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса. Суди першої та апеляційної інстанцій вважали приватного нотаріуса належним відповідачем. Проте колегія суддів касаційного суду із цим висновком судів попередніх інстанцій погодитись не може.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України
у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом норми були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною
до 15 грудня 2017 року).
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті
29 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня
2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року
у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54),
від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня
2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63).
У подібних до цієї справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем
та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18), від 24 квітня 2018 року у справі
№ 825/478/17 (провадження № 11-230апп18), від 29 травня 2018 року у справі
№ 826/19487/14 (провадження № 11-358апп18), від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16 (провадження № 11-444апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17 (провадження № 11-482апп18), від 16 жовтня 2018 року у справі
№ 804/14296/15 (провадження № 11-671апп18), від 14 листопада 2018 року
у справі № 826/1656/18 (провадження № 11-1056апп18), від 12 грудня 2018 року
у справі № 372/51/16 (провадження № 14-511цс18).
Спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права
на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі
№ 823/2042/16 (пункт 36).
Зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача існує саме з ОСОБА_2 з приводу порушення ним права власності позивача
на житловий будинок з надвірними спорудами внаслідок його дій щодо реєстрації за собою цього права.
Отже, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на будинок не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача, і немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54),
від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня
2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
З огляду на те що позивач заявив позов, зокрема, і до неналежного співвідповідача - приватного нотаріуса, висновки апеляційного суду щодо підстав відмови в позові до нього є помилковими. У задоволенні позову в цій частині слід відмовити з підстав, викладених вище.
Висновки апеляційного суду щодо відмови в позові до ОСОБА_2 повною мірою відповідають вимогам закону з огляду на таке.
Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки за ознаками
є договором, за яким банк у зобов`язанні за договором іпотеки замінений
на відповідача (фізичну особу) як нового кредитора. Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договору відступлення права вимоги за іпотечним договором у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за договором іпотеки. Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу, цей договір є договором цесії, за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку»
в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає
з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У цій справі іпотечний договір між сторонами укладено 12 грудня 2006 року, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про іпотеку»
в редакції від 24 січня 2006 року.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
При цьому згідно з частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем до суду.
Під час перегляду справи встановлено, що договір іпотеки містить такі положення щодо звернення стягнення та реалізації предмета іпотеки.
Відповідно до пункту 21 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, договором іпотеки визначено порядок позасудового врегулювання шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок), що був чинним на час вчинення оскаржуваної нотаріальної дії, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:
1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш
як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем
та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він
є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Ураховуючи, що ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 як іпотекодавцю повідомлення про застосування іпотечного застереження, отримання якого ОСОБА_1 не заперечує, і яке у визначений строк виконане не було,
а невідповідність надісланого повідомлення вимогам закону позивач не довів, державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_1 , проведена відповідно до закону.
З огляду на ці обставини колегія суддів касаційного суду вважає,
що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правильно скасувавши помилкове рішення суду першої інстанції про задоволення позову з підстав відсутності укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ненадання такого договору нотаріусу та залишення ним без перевірки наявності
чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності.
Доводи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, на увагу не заслуговують, оскільки прийнята у цій справі постанова апеляційного суду не суперечить цим висновкам.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин,
а відповідно до статті 400 ЦПК України оцінка таких доводів знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити прийняту
у справі постанову апеляційного суду в частині позову ОСОБА_1
до приватного нотаріуса, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду також дійшла висновку,
що апеляційний суд, розглядаючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував норми матеріального права, повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції в частині відмови у позові
до приватного нотаріуса Кішкіна Д. В. змінює лише мотиви, а в частині позову
до ОСОБА_2 залишає постанову апеляційного суду без змін, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених
у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Сідуном Владиславом Мирославовичем, задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в частині позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича змінити, виклавши мотиви відмови в позові в цій частині в редакції цієї постанови.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності та виключення запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун