ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 303/6071/16-ц

провадження № 61-21735св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державний нотаріус Мукачівської державної нотаріальної контори Олегаш Ванда Василівна,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Камінського С. Е., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Мацунич М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом доОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного нотаріуса Мукачівської державної нотаріальної контори Олегаш В. В., про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 липня 2016 року вона з 15 лютого 2006 року є співвласником 1/2 частки будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована і проживає з народження.

Співвласником іншої 1/2 частки будинку є ОСОБА_3 .

Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 110400000:01:001:0307, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Вважає, що їй як співвласнику 1/2 частки будинку також належить і 1/2 частка земельної ділянки.

Однак їй стало відомо, що співвласниками земельної ділянки є її тітка ОСОБА_2 та дядько - ОСОБА_3 по 1/2 частині кожний.

Земельна ділянка зареєстрована за відповідачами на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 2-771, виданого 23 жовтня 2012 року державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори Олегаш В. В.

Вважає, що свідоцтво було видано з грубим порушенням глави 84 ЦК України та наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Також ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , останнє місце проживання якої на день смерті було АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її баба ОСОБА_5 , останнє місце проживання якої на день смерті було зареєстроване також за вищевказаною адресою. Тобто її мати фактично проживала у зазначеному житловому будинку з 18 грудня 1959 року до смерті матері ОСОБА_5 .

З огляду на сукупність об`єктивних причин, місце проживання її матері за місцем розташування житлового будинку за вищевказаною адресою станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 - на день смерті баби ОСОБА_5 не було зареєстроване.

Підтвердити факт постійного проживання її матері ОСОБА_4 разом з її бабою ОСОБА_5 на час відкриття спадщини після смерті останньої, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 , можуть свідки.

Встановлення факту проживання її матері у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , на день смерті її баби - ОСОБА_5 необхідно їй для повного прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті матері і має для неї юридичне значення.

Оскільки її мати постійно проживала разом із своєю матір`ю на час її смерті - час відкриття спадщини та протягом шести місяців із часу відкриття спадщини не заявляла про свою відмову від спадщини, то в силу приписів частини третьої статті 1268 ЦК України, її мати, як спадкоємець померлого спадкодавця ОСОБА_5 , вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2012 року, згідно з яким відповідачі успадкували після своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку в рівних частках, розташовану в АДРЕСА_1 площею 0,10 га, було видано з порушенням вимог закону.

Показань свідка ОСОБА_6 недостатньо для того, щоб зробити висновок про постійне проживання ОСОБА_4 в будинку разом із ОСОБА_5 на час смерті останньої, а надані позивачем письмові заяви громадян ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не можуть бути прийняті судом як належні докази цього, оскільки не були перевірені безпосередньо в судовому засіданні, оскільки сторони не клопотали про їх виклик і допит як свідків.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 не довела, що оспорюване нею свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2012 року видано з порушенням вимог закону та є підставою для визнання недійсним такого за рішенням суду відповідно до статті 1301 ЦК України.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

27 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2019 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано та порушено норми статті 89 ЦПК України, внаслідок чого ухвалено незаконне і необґрунтоване рішення суду.

Судами помилково визнано неналежними доказами показання свідка ОСОБА_6 та нотаріально засвідчені показання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 щодо підтвердження факту проживання ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 .

Судами не враховано, що сама по собі відсутність реєстрації спадкоємця на час відкриття спадщини згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженнями непроживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували після своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку по 1/2 частці кожен, розташовану за адресою АДРЕСА_1 площею 0,10 га, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2110400000:01:001:0307, яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право праві приватної власності на земельну ділянку серії ЗК № 014-00819 від 25 квітня 2001 року, виданого на підставі рішення виконкому Мукачівської міської ради народних депутатів Закарпатської області № 124 від 25 травня 2000 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 858.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, суд дійшов таких висновків.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (частина перша статті 1221 ЦК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що її мати ОСОБА_4 на час смерті її баби ОСОБА_5 постійно проживала по АДРЕСА_1 та прийняла спадщину, тому вона є спадкоємцем 1/2 частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_5 .

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довела факт проживання її матері ОСОБА_4 із спадкодавцем ОСОБА_5 на час її смерті та прийняття нею спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення і позовних вимог про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.

Доводи касаційної скарги про помилкове не визнання судами належними доказами показання свідка ОСОБА_6 та нотаріально засвідчені показання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 щодо підтвердження факту проживання ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після її матері ОСОБА_5 суд касаційної інстанції відхиляє.

Відповідно до статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою.

Згідно з частиною четвертою статті 69 ЦПК України свідок (який відповідно до положень § 3 глави 4цього Кодексу відноситься до інших учасників судового процесу) має право, зокрема, давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов`язаних з викликом до суду.

У статті 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша і п`ята статті 81 ЦПК України).

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу (стаття 90 ЦПК України).

Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду (частини перша, друга, четверта статті 91 ЦПК України).

Враховуючи викладене, показання свідка є повідомленням про відомі йому обставини справи, які надаються усно за допомогою мовних засобів, особи ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не були допитані як свідки з урахуванням вимог ЦПК України, тому надані ОСОБА_1 нотаріально посвідчені показання не є належними доказами.

Крім того, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що показання свідка ОСОБА_6 є недостатніми для висновку, що ОСОБА_4 постійно проживала в будинку разом з ОСОБА_5 на час смерті останньої.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук