ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

Київ

справа №305/667/17

адміністративне провадження №К/9901/277/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Тулик І.І. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Макарика В.Я., Большакової О.О., Глушка І.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 -Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення ,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення 8-ї сесії VII скликання Кобилецько-Полянської селищної ради №163 від 06.07.2016 про утворення під`їзної дороги з вулиці Павлюка до земельної ділянки громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що розташована на території АДРЕСА_1 , через земельну ділянку, яку використовує громадянка ОСОБА_1 , що розташована на території АДРЕСА_1 , по напрямку вказаного в кадастровому плані проекту відведення земельної ділянки у власність громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій, за відсутності будь-яких доказів відповідача на спростування доводів позивача, не взяшви до уваги та не надавши оцінку поданим позивачем доказів, не перевіривши оскаржуване рішення на предмет відповідності положенням ч. 3 ст. 2 КАС України та помилково встановивши обставини справи, відмовили у задоволенні позову.

Крім того вказано, що суд першої інстанції мотивував правомірність рішення органу місцевого самоврядування, виключно наявністю заяви третьої особи по справі. При цьому, суди критично оцінили доводи позивача щодо відсутності у відповідача документації на облаштування під`їзної дороги, відсутності в оскаржуваному рішенні будь-яких даних щодо розмірів такої дороги із зазначенням її ширини та довжини та графічних матеріалів, із зазначенням місця її розташування на земельній ділянці, яку використовує позивач.

У поданому відзиві ОСОБА_4 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2011 року №2-1077/11.

Вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами знаходиться на земельній ділянці площею 0,1259 га.

Сусідніми землевласниками та домоволодільцями позивача являються треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , будучи власниками в рівних частинах житлового будинку АДРЕСА_2 , на земельній ділянці загальною площею 0,0837 га, що стверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданого 14 грудня 2011 року Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" Рахівської районної ради Закарпатської області, та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Кобилецькополянської селищної ради Рахівського району, Закарпатської області 08 листопада 2011 року, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, виданого Державним реєстратором 27 травня 2016 року.

Рішенням 8 сесії 7 скликання Кобилецькополянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 06 липня 2016 року №163 "Про утворення під`їзної дороги" вирішено утворити під`їзну дорогу з вулиці Павлюка до земельної ділянки громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка розташована на території АДРЕСА_1 , через земельну ділянку, яку використовує громадянка ОСОБА_1 , в напрямку, вказаному в кадастровому плані проекту відведення земельної ділянки у власність громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Не погоджуючись з наведеним рішення відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що зі змісту оскаржуваного рішення Кобилецько-Полянської селищної ради судом не вбачається порушення прав та законних інтересів позивача, внаслідок утворення під`їзної дороги до житлового будинку третіх осіб.

Також судом першої інстанції вказано, що сама по собі обставина порушення порядку прийняття вказаного рішення, зокрема нерозроблення проектної, архітектурної, землевпорядної та іншої необхідної документації, не може бути самостійною підставою для визнання протиправним та скасування цього рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято виключно в інтересах необхідності життєвих потреб громадян села, та не позбавляє право органу місцевого самоврядування після цього розробити всю необхідну технічну і землевпорядну документацію.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (тут і надалі, в редакції чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За правилами частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, з наведених вище норм права вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом за захистом свого права у разі реального порушення свого права та якщо таке порушення стосується індивідуально виражених прав або інтересів такої особи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, звертаючись до суду за захистом порушеного права, не надала суду доказів, які б в світлі положень статей 125-126 ЗК України підтверджували б/посвідчували б право власності, право користування чи право оренди спірною земельною ділянкою. Таким чином суди дійшли висновку, що оскаржуваним рішенням Кобилецько-Полянської селищної ради судом не порушено прав та законних інтересів позивача, внаслідок утворення під`їзної дороги до житлового будинку третіх осіб.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, оскільки як вбачається з самого оспорюваного рішення, відповідачем вирішено утворити під`їзну дорогу з вулиці Павлюка до земельної ділянки громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка розташована на території АДРЕСА_1 , через земельну ділянку, яку використовує громадянка ОСОБА_1 .

Таким чином, з оспорюваного рішення вбачається, що під`їзну дорогу утворено саме через земельну ділянку, якою користується позивач, а тому воно безпосередньо впливає на її права та законні інтереси.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом першої інстанції, Рішенням ОСОБА_2 -Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області №117 від 21.11.2011 позивачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,1259 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_2 та замовлено виготовлено технічну документацію із землеустрою. Однак, виготовити правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку, в силу різних обставин, зумовлених небажанням суміжного користувача ОСОБА_3 погоджувати межу та органу місцевого самоврядування затверджувати технічну документацію.

Отже, позивачем вчиняються дії щодо отримання правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, тому колегія суддів вважає, що утворення під`їзної дороги до житлового будинку третіх осіб через земельну ділянку позивача безпосередньо стосується її прав та законних інтересів, тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що зі спірного рішення ОСОБА_2 -Полянської селищної ради судом не вбачається порушення прав та законних інтересів позивача.

Разом з тим, судам попередньої інстанції не надано оцінки доводам позивача щодо відсутності у відповідача документів на облаштування під`їзної дороги, відсутності в оскаржуваному рішенні будь-яких даних щодо розмірів такої дороги із зазначення її ширини та довжини, та графічних матеріалів із зазначенням її місця розташування на земельній ділянці, яку використовує позивач.

Також судами не надано оцінки наданим позивачем доказам, якими вона обґрунтовувала свої позовні вимоги, а саме, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.05.2017, на підставі якого позивач покликався на встановлення неправомірності оскаржуваного рішення, зокрема, через відсутність містобудівної документації, а також наявності стежки з вулиці Карпатської та відстані між будинками позивача розміром 3,90 м., що на думку позивача, вказує на неможливість утворення під`їзної дороги, а також фотоматеріалам, якими підтверджено наявність під`їзної дороги до будинку Намяк з сторони вул. Карпатської.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам позивача щодо недотримання процедури прийняття відповідачем оспорюваного рішення, а також доводам та доказам позивача, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

При цьому, суд зазначає, що чинна стаття 20 КАС України, а саме частина перша, визначає виключний перелік спорів, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, до якого не включено рішення суб`єктів владних повноважень, що є предметом спору у цій справі. Проте, згідно з частиною 2 цієї статті окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Отже, спір у цій справі повинен розглядатися Закарпатським окружним адміністративним судом.

Керуючись ст.ст. 264 343 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2017 року. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді: Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук