Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 306/1966/17
провадження № 61-10161св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
треті особи за первісним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
позивач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_4 ,
відповідачі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новікова Інна Станіславівна, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні частиною житлового будинку шляхом вселення та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вселення в житловий будинок,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні частиною житлового будинку шляхом вселення.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько ОСОБА_5 , після смерті якого він отримав у спадок Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
На це майно йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 лютого 2011 року, серії ВРЕ № 560548, зареєстроване в реєстрі за № 320.
У вказаному будинку є зареєстрованими він, його сестра ОСОБА_4 та її малолітня донька ОСОБА_6 . Однак він позбавлений можливості користуватися належним йому спадковим майном, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не впускає його у цей будинок, мотивуючи тим, що вона є його власником, чим створює йому перешкоди у користуванні власністю.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні належною йому частиною житлового будинку шляхом вселення його в належну частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
У березні 2018 року третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вселення в житловий будинок.
Позов обґрунтовувала тим, що вона разом із своєю малолітньою дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 були зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_1 , в якому половина будинку належить ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом. Однак користуватись вказаним житлом вона не може, оскільки ОСОБА_2 не впускає її з дитиною у цей будинок, мотивуючи тим, що вона є його одноосібним власником.
Посилаючись на те, що вона є одинокою матір`ю, утримує неповнолітню дитину за власний кошт, іншого житла у неї немає і винаймати житло за власні гроші у неї немає можливості, тому просила суд вселити її, ОСОБА_4 , та її малолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем їхньої реєстрації в житловий будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунено перешкоди у користуванні та розпорядженні частиною житлового будинку шляхом вселення ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позов ОСОБА_4 задоволено. Вселено ОСОБА_4 та малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем реєстрації в житловий будинок АДРЕСА_1 .Вирішено питання про судові витрати.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частини спірного будинку, у користуванні яким йому створює перешкоди ОСОБА_2 , яка вже не є власником цього будинку внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого вона набула це право власності, а тому дійшов висновку про вселення ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_4 та її малолітньої дитини ОСОБА_6 у спірний будинок, в якому вони зареєстровані.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовити.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 лютого 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні частиною житлового будинку шляхом вселення відмовлено.
У задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вселення в житловий будинок відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі по 480 гривень з кожного.
Постанова суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки судом не визначено внатурі належної позивачу Ѕ частини спірного житлового будинку та не зазначено приміщень, в які саме ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та її малолітня дитина ОСОБА_6 підлягають вселенню, а також за наявності зареєстрованого права власності в цілому на спірний будинок за ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новікова І. С., засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Свалявського районного суду Закарпатської області.
05 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції став на захист відповідача ОСОБА_2 , як власника домоволодіння АДРЕСА_1 , вказавши, що її право власності зареєстроване в цілому на будинок, при цьому не захистивши права позивача ОСОБА_1 , право власності якого на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 також зареєстровано у встановленому законом порядку.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як особи, місце проживання яких зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 ще й як співвласник будинку мають право користування вказаним домоволодінням, однак з боку ОСОБА_2 чиняться перешкоди в реалізації цього права.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17 та від 06 травня 2020 року у справі № 753/17975/16.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина за законом, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 69).
Спадкоємцями після його смерті є ОСОБА_7 (брат) та ОСОБА_1 (племінник).
18 лютого 2011 року позивачу ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , зазначений в плані під літ. «А», загальною площею 84,7 кв. м, житловою 45,9 кв. м (т. 1 а. с. 4).
Зазначене свідоцтво зареєстровано 18 лютого 2011 року у Спадковому реєстрі.
Право приватної спільної часткової власності на Ѕ частину зазначеного будинку (з надвірними спорудами) зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 лютого 2017 року (т. 1 а. с. 51-53).
18 лютого 2011 року також було видано свідоцтво про право на спадщину за законом і відповідачу ОСОБА_7 на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, зазначений в плані під літ. «А», загальною площею 84,7 кв. м, житловою 45,9 кв. м (т. 1 а. с. 93).
Згідно з витягом про Державну реєстрацію прав від 24 лютого 2011 року № 29120109 за спадкоємцем ОСОБА_7 одноосібно зареєстровано право власності на 1/1 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами (т. 1 а. с. 116).
20 квітня 2011 року ОСОБА_7 відчужив цей будинок на користь ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку, зареєстрованого в реєстрі за № 241 (т. 1 а. с. 113).
Відповідно до витягу про Державну реєстрацію прав від 21 лютого 2011 року № 29755733 за ОСОБА_2 одноосібно зареєстровано право власності на 1/1 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами (т. 1 а. с. 47).
Згідно з копією будинкової книги, у вказаному будинку зареєстровані позивач ОСОБА_1 , третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_4 та її малолітня дитина ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 5-7).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі Ѕ частки згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 лютого 2011 року. Відповідно до відомостей із будинкової книги прописки громадян на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зареєстрований у вказаному будинку.
Також співвласником вказаного житлового будинку був його дядько ОСОБА_7 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину, яке видано Свалявською державною нотаріальною конторою 18 лютого 2011 року, проте в свідоцтві зазначено право на спадщину на весь житловий будинок.
Відповідач ОСОБА_2 є набувачем цього житлового будинку згідно з договором купівлі-продажу від 20 квітня 2011 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Слід зазначити, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що зважаючи на заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги і те, що без визначення в натурі належної позивачу Ѕ частини спірного житлового будинку та без зазначення судом приміщення, в яке саме підлягає вселенню, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, є безпідставними з огляду на таке.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що позивач є власником Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 лютого 2011 року, яке є чинним та не скасоване в судовому порядку, відповідач чинить йому перешкоди у користуванні частиною житлового будинку і не спростував надані позивачем докази щодо наявності у нього права власності на Ѕ частину будинку, дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині вселення ОСОБА_1 в житловий будинок та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права спільної власності.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишенню в силі в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв`язку з цим з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новікова Інна Станіславівна, задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 лютого 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров