№ 306/2000/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 306/2000/16-ц

провадження № 61-30819св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року у складі судді Вінер Е. А. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 12 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно з умовами договору.

Унаслідок невиконання взятих на себе зобов`язань у ОСОБА_2 виникла заборгованість, яка станом на 03 вересня 2014 року становить 11 824 грн 88 коп. і складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 11 412 грн 63 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 412 грн 25 коп.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла і спадкоємцем, який прийняв спадщину після її смерті, є відповідач ОСОБА_1

12 липня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 претензію про добровільне погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 , однак він жодних дій щодо її виконання не вчинив.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 824 грн 88 коп. та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спадкоємці боржника є боржниками перед кредитором лише за умовами прийняття спадщини та у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Відповідно до відповіді Свалявської державної нотаріальної контори від 03 лютого 2016 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась.

ПАТ КБ «ПриватБанк» не було надано суду доказів того, що ОСОБА_1 прийняв майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , та було не обґрунтовано, чому позов пред`явлено саме до цього відповідача при наявності інших спадкоємців.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 17 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що спадкоємці несуть відповідальність за зобов`язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього. За наявності кількох спадкоємців кожен з них відповідає за борги спадкодавця пропорційно до одержаної ними частки у спадковому майні. Якщо до спадкоємців перейшли не ідеальні (у дробах) частки у спадщині, а реальні (чітко визначене у заповідальному розпорядженні майно), потрібна пропорція вираховується шляхом встановлення того співвідношення, у якому вартість цієї речі знаходиться із вартістю спадкової маси.

Таким чином, відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця носить частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою.

Відповідно до довідки Березниківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року № 1468 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані, крім відповідача, також й інші особи, які, можливо, проживали на день смерті позичальника разом із нею і тому можуть нести відповідальність, передбачену статтею 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та погасити заборгованість перед банком у рівних частинах відповідно до вартості майна, отриманого у спадок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 липня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості. При ухваленні рішення суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» той із спадкоємців, який має право на обов`язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 не оформив в установленому законом порядку своє право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій не врахували, що невчинення таких дій не позбавляє його права на спадщину, тому правові підстави для відмови банку у цьому позові відсутні.

Крім того, у порушення вимог частини четвертої статті 10 та статті 167 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) суди попередніх інстанцій не сповістили ПАТ КБ «ПриватБанк» про виявлену інформацію щодо членів сім`ї боржника, не роз`яснили право банку заявити клопотання про залучення як співвідповідачів інших осіб та не попередили про наслідки невчинення вказаної процесуальної дії.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 липня 2017 року і витребувано із Свалявського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 306/2000/16-ц.

У травні 2018 року цивільну справу № 306/2000/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 12 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно з умовами договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

15 січня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило до Свалявської державної нотаріальної контори претензію кредитора, в якій просило повідомити, чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті позичальника, та про осіб, які вже прийняли спадщину.

Відповідно до відповіді Свалявської державної нотаріальної контори від 03 лютого 2016 року № 76/02-14 спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.

12 липня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 претензію про добровільне погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 1282 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Статтями 1216 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно із статтею 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК України).

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Листом-відповіддю Слав`янської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на запит ПАТ КБ «ПриватБанк» підтверджено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 не заводилася, оскільки ніхто зі спадкоємців померлого до нотаріуса не звертався (а.с. 27).

Обґрунтовуючи підстави позову, банк посилався на те, що ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, заявив про відмову від прийняття спадщини, відповідач таких доказів не подав.

Відповідно до довідки Березниківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року № 1468 у будинку АДРЕСА_1 , в якому проживала позичальник ОСОБА_2 і який, можливо, є об`єктом спадкування, зареєстровані: ОСОБА_1 , 1979 року народження, ОСОБА_3 , 1980 року народження, ОСОБА_4 , 2002 року народження, ОСОБА_5 , 2004 року народження, ОСОБА_6 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 1953 року народження, ОСОБА_7 , 1939 року народження.

Така сама адреса ОСОБА_2 зазначена і у кредитному договорі від 21 січня 2008 року.

Вирішуючи спір по суті, суди не з`ясували правовий статус будинку АДРЕСА_1 , у якому були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інші, а саме: хто є його власником та чи увійшов цей будинок до спадкового майна.

Колегія суддів звертає увагу на те, що від з`ясування вказаних обставин залежить правильність вирішення спору по суті та визначення наявності спадкового майна у боржника.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням наведеного суди не забезпечили проведення змагального процесу, у порушення статей 263-265 382 ЦПК України не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановили усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, не перевірили належно доводи банку, формально відмовили у задоволенні його позову, констатувавши факт недоведеності одержання відповідачем в порядку спадкування після смерті боржника спадкового майна через відсутність даних про наявність спадкового майна та спадкоємців, які його прийняли, фактично не розглянули позов про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця, залишивши спір невирішеним.

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх вимог, є передчасними.

Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, і порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 653 грн 60 коп.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати, що складаються із судового збору, у розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п`ятдесят три) грн 60 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк