Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 306/2592/18

провадження № 61-10907св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення частки у майні, що знаходиться у спільній частковій власності.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про припинення частки у майні, що знаходиться у спільній частковій власності, мотивуючи його тим, що позивачу належить 2/3 частини квартири на АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 травня 2012 року № 1026.

1/3 частина цієї квартири належить відповідачу ОСОБА_2 згідно свідоцтва на право власності на квартиру, виданого МД «Закарпаткурортрембуд» 26 серпня 1997 року.

Позивач також зазначав, що відповідач також є власником житлового будинку в АДРЕСА_2 .

Враховуючи, що частка відповідача в спірній квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі, оскільки спільне використання квартири є неможливим через постійні сварки між ними, тому позивач ОСОБА_1 просив припинити право відповідача ОСОБА_2 на частку в квартирі з одночасним відшкодуванням йому вартості цієї частки та визнати за позивачем право власності на спірну квартиру в цілому.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Уліганинця П. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано в цілому за ОСОБА_1 право власності на квартиру в АДРЕСА_1 .

Виплачено ОСОБА_2 39 283,33 грн вартості 1/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внесеної ОСОБА_3 на депозитний рахунок Свалявського районного суду Закарпатської області згідно квитанції № 3692920005 від 29 листопада 2018 року.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 липня 2020 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 грудня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Повернуто ОСОБА_1 39 283,33 грн, які внесені ним на депозитний рахунок Свалявського районного суду Закарпатської області згідно квитанції № 3692920005 від 29 листопада 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Свалявського районного суду Закарпатської області.

03 серпня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Заявник зазначає, що сторони у справі не є родичами, що свідчить про неможливість спільного користування квартирою. Заявник вказує, що відповідач є одноосібним власником іншого домоволодіння.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 303/4849/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно свідоцтва на право власності на квартиру від 26 серпня 1997 року, виданого МД «Закарпаткурортрембуд» квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а. с. 6).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 травня 2012 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла своєму внуку ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 (а. с. 149 -151).

Загальна площа спірної квартири становить 72,65 кв. м, житлова 47,5 кв. м, при наявності 3-х житлових кімнат, площею 18,5 кв. м, 15,6 кв. м, 13,4 кв. м.

Відповідно до висновку експертного дослідження від 15 серпня 2019 року з фототаблицями до нього, за результатами проведення будівельно-технічної експертизи виділення 1/3 частини квартири неможливе, варіантів немає і розподіл квартири, з врахуванням часток співвласників, із влаштуванням окремих входів неможливий (а. с. 64 - 76).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, провадження № 61-42000св18).

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 , який проживає у спірній квартирі з 1980 року, що є його постійним місцем проживання, згоди на отримання компенсації вартості його частки не надав, 1/3 частки, що належить ОСОБА_6 не можна визнати незначною часткою, тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц та від 26 грудня 2019 року у справі № 303/4849/16-ц, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції судової практики Верховного Суду є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко