№ 306/472/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 306/472/21

провадження № 61-2099св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Стегурою Наталією Романівною, на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2021 року у складі судді Вінер Е. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради (далі - КНП «Обласний будинок дитини») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтувала тим, що з 01 грудня 1989 року вона працювала у КНП «Обласний будинок дитини» (прийнята на роботу в Свалявську районну лікарню, яка в подальшому реорганізована у Свалявський обласний будинок дитини, а з 2019 року в результаті перетворення КНП «Обласний будинок дитини») на посаді санітарки будинку дитини, яку відповідно до класифікатора посад перейменовано на молодшу медичну сестру «Соматичного ізолятора».

14 грудня 2020 року відповідач вручив їй повідомлення про те, що в КНП «Обласний будинок дитини» відсутні фінансові кошти та резерви для сформування фонду оплати праці, а тому згідно з наказом № 776-О від 02грудня 2020 року «Про скорочення штату працівників» посада, яку вона обіймала, підлягає скороченню відповідно до пункту1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом директора КНП «Обласний будинок дитини» № 61-к від 15 лютого 2021 року її звільнено із займаної посади 28 лютого 2021 року у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Посилається на незаконність свого звільнення, оскільки з 14 грудня 2020 року й до моменту звільнення 15 лютого 2021 року її не було запрошено на засідання профспілкового комітету закладу та не було запропоновано посаду, яку б вона могла займати.

Зазначала, що всі працівники, які займають посаду молодшої медичної сестри «Соматичного ізолятора», працюють на підприємстві значно менше, ніж працювала вона, а тому необхідно було врахувати її переважне право на залишення на роботі.

У попередженні зазначено, що посада, яку вона займає, підлягає скороченню, тоді як у наказі про звільнення підставою звільнення зазначено скорочення чисельності штату працівників. Проте попередження про скорочення чисельності штату працівників їй не вручалося. Зважаючи на те, що скорочення чисельності працівників та скорочення штату працівників є самостійними підставами для розірвання з ініціативи власника трудового договору, а про скорочення чисельності штату працівників вона не попереджалася, звільнення з роботи з цієї підстави є незаконним.

У зв`язку з незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 50 000,00 грн, оскільки відповідач порушив її трудові права, не працевлаштував, внаслідок чого вона залишилась без засобів до існування, що призвело до моральних страждань.

Просила: поновити її на рівнозначній посаді молодшої медичної сестри «Соматичного ізолятора» КНП «Обласний будинок дитини» з 28 лютого 2021 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2021 року у позовівідмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників та скорочення ліжок на підприємстві.Враховуючи те, що дійсно відбулося скорочення чисельності працівників, роботодавець дотримався вимог законодавства щодо вивільнення працівників, вакантні посади на підприємстві відсутні, про наступне вивільнення позивач попереджувалася за 2 місяці, то вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню. Не підлягають задоволенню й вимоги про стягнення середнього запробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників, у тому числі й посада позивача, вона попереджалася про наступне вивільнення за два місяці з дати її попередження. Та обставина, що на підприємстві в період із 02 листопада 2020 року по 01 березня 2021 року були відсутні вакантні посади, підтверджується довідкою відповідача за підписом в. о. директора В. Бейреш від 08 листопада 2021 року за № 821, а тому доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України є безпідставними.

Установивши, що звільнення позивача з роботи проведено з додержанням вимог трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Позивач переважного права на залишення на роботі не мала, оскільки відповідно до наданої в суді апеляційної інстанції представником відповідача - адвокатом Русиним Ю. І. порівняльної таблиці переваг на залишення на роботі при скороченні посади молодшої сестри медичної (наказ про скорочення штату працівників та скорочення ліжок на підприємстві від 02 грудня 2020 року № 776-О), у позивача була лише єдина перевага, а саме тривалий безперервний стаж роботи на підприємстві з 01 грудня 1989 року, тоді як у інших працівників, які були залишені на роботі, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, переваг було більше.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Стегуру Н. Р. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу заявниця мотивує тим, що із 14 грудня 2020 року до моменту звільнення вона не запрошувалася на засідання профспілкового комітету, їй не пропонувалися вакантні посади. Станом на 23 лютого 2021 року у штатному розписі передбачено 33,0 посади молодшої медичної сестри. Суд не встановив, яке скорочення мало місце - чисельності чи штату працівників, не дослідив підставу її звільнення. Відповідач не надав штатного розпису підприємства із зазначенням поіменного зазначенням всіх посад, які затверджені структурою підприємства.

Відповідач не надав доказів, що при вирішенні питання про її звільнення проводився порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці порівняно з іншими працівниками. Таблиця відповідача не відображає необхідні дані й подана на стадії апеляційного провадження справи із порушенням статті 367 ЦПК України.

Суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18; у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року, провадження № 6-40цс15, від 13 грудня 2018 року, від 23 січня 2012 року, провадження № 6-87цс11, від 16 грудня 2015 року, провадження № 6-648цс15, від 14 вересня 2016 року, провадження № 6-419цс16.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що трудовим законодавством не заборонено проведення одночасного скорочення чисельності та штату працівників, що відбулося в КНП «Обласний будинок дитини» у зв`язку з реорганізацією та зменшенням видатків на фінансування підприємства. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому органу, суд зобов`язаний лише з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Позивач повідомлена про вивільнення у встановлений строк. Вакантні посади не пропонувалися з моменту попередження про звільнення й до дня фактичного звільнення позивача, з огляду на їх відсутність. В КНП «Обласний будинок дитини» дійсно мало місце скорочення штату та чисельності працівників, тому існували підстави для звільнення позивача.

У матеріалах справи наявні штатні розписи станом на 01 вересня 2020 року та 01 березня 2021 року. Відсутність вакансій підтверджується довідкою № 821 від 08 листопада 2021 року.

Суд дослідив порівняльну таблицю переваг залишення на роботі при скороченні посади молодшої медичної сестри, тобто перевірив доводи позивача щодо її переважного права на залишенні на роботі й таких обставин не встановив.

Витрати на правову допомогу щодо підготовки відзиву на касаційну скаргу становлять 9 000 грн, які необхідно покласти на позивача.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 грудня 1989 року працювала у КНП «Обласний будинок дитини»(прийнята на роботу в Свалявську районну лікарню, яка в подальшому реорганізована у Свалявський обласний будинок дитини, а з 2019 в результаті перетворення КНП «Обласний будинок дитини») на посаді санітарки будинку дитини, яку відповідно до класифікатора посад перейменовано на молодшу медичну сестру «Соматичного ізолятора».

Штатним розписом працівників апарату управління, медичного, педагогічного, господарсько-обслуговуючого персоналу станом на 01вересня 2020 року КНП «Обласний будинок дитини», затвердженим директором цього підприємства 01вересня 2020 року, погодженим в.о. директором Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації О.А.Чеметом 01вересня 2020 року, установлено штат у кількості 170 одиниць на 90 ліжок.

Наказом КНП «Обласний будинок дитини» № 776-О від 02 грудня 2020 року «Про скорочення штату працівників та скорочення ліжок на підприємстві» вирішено скоротити штатну чисельність працівників підприємства в кількості 29 посад на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією та зменшення видатків на фінансування підприємства. Скорочено чисельність ліжок на 20. Доведено ліжковий фонд підприємства до 70 ліжок з 01 березня 2021 року.

14 грудня 2020 року листом директора КНП «Обласний будинок дитини» ОСОБА_1 повідомлена про те, що в установі відсутні фінансові кошти та резерви для сформування фонду оплати праці, а тому відповідно до наказу № 776-О від 02 грудня 2020 року «Про скорочення штату працівників», 14 лютого 2021 року посада, яку вона займає, підлягає скороченню. Також повідомлено, що на підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування.

Листом директора КНП «Обласний будинок дитини» № 59 від 20 січня 2021 року повідомлено голову профспілкового комітету КНП «Обласний будинок дитини» Бауман Н. П. про те, що у зв`язку з реорганізацією закладу на підставі рішення Закарпатської обласної ради № 1572 від 26 вересня 2019 року заклад не включений до програми медичних гарантій, а тому передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, скорочення чисельності або штату працівників. З 01 січня 2021 року в бюджеті вилучено видатки, що здійснюються з обласних бюджетів, що фінансують підприємство. Тому адміністрація підприємствапросила надати згоду на звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників молодшої медичної сестри ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом № 1 засідання профспілкового комітету КНП «Обласний будинок дитини» від 28 січня 2021 року зазначений профспілковий комітет вирішив надати згоду на звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 28 лютого 2021 року, зокрема і ОСОБА_1 .

Повідомленням голови первинної профспілкової організації КНП «Обласний будинок дитини» № 5 від 01 лютого 2021 року доведено до відома адміністрації КНП «Обласний будинок дитини» те, що первинна профспілкова організація дає згоду на звільнення молодшої сестри медичної «Соматичного ізолятора» ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників.

Штатним розписом працівників апарату управління, медичного, педагогічного, господарсько-обслуговуючого персоналу станом на 01 березня 2021 року КНП «Обласний будинок дитини», затвердженим директором цього підприємства В. М. Бейреш 23 лютого 2021 року, погодженим директором Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації А. О. Пшеничним 23 лютого 2021 року, затверджено штат у кількості 141 одиниць на 70 ліжок.

Наказом директора КНП «Обласний будинок дитини» № 61-к від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 звільнено зі займаної посади 28 лютого 2021 року у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників та проведено відповідні виплати, пов`язані зі звільненням, у тому числі й вихідної допомоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 492 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Наказом КНП «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради № 776-О від 02 грудня 2020 року «Про скорочення штату працівників та скорочення ліжок на підприємстві» вирішено скоротити штатну чисельність працівників підприємства в кількості 29 посад у зв`язку з реорганізацією та зменшення видатків на фінансування підприємства. Скорочено чисельність ліжок на 20.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що суд не встановив, яке скорочення мало місце - чисельності чи штату працівників, у звязку з чим не дослідив підставу її звільнення, є безпідставним, оскільки у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення й чисельності, й штату працівників, що обумовлено правом власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис.

Суди повно та всебічно дослідили обставини щодо наявності на підприємстві вакантних посад для пропозиції вивільнюваній працівниці ОСОБА_1 ; перевірили вказані обставини доказами, зокрема довідкою відповідача за підписом в. о. директора В. Бейреш від 08 листопада 2021 року № 821, оцінили докази на предмет належності, достатності та достовірності кожен окремо й у взаємозв`язку. На підставі встановленого суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача роботодавець додержався вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Спростовуються матеріалами справи доводи касаційної скарги про те, що відповідач не надав штатного розпису підприємства із зазначенням поіменного зазначенням всіх посад, які затверджені структурою підприємства, яка містить штатні розписи станом на 01 вересня 2020 року та 01 березня 2021 року.

Незаконність свого звільнення ОСОБА_1 пов`язує також із порушеним правом на переважне залишення на роботі, проте такі доводи касаційної скарги є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Особи, які мають переважне право на залишення на роботі, визначається серед працівників, які займають таку ж посаду.

На підставі наказу відповідача № 779-к від 04 грудня 2020 року «Про створення комісії» на підприємстві створено спеціальну комісію для визначення переважного права на залишення на роботі і коректного звільнення працівників. Комісією проведено порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці працівників підприємства, а також, після встановлення однакового рівня кваліфікації та продуктивності праці, порівняльний аналіз інших, визначених КЗпП України критеріїв. За результатами проведеного аналізу ОСОБА_1 визнана комісією такою, що не має переважного права на залишення на роботі.

На підтвердження висновків комісії відповідач подав до суду порівняльну таблицю переваг залишення на роботі при скороченні посади молодшої медичної сестри.

Суд апеляційної інстанції дослідив порівняльну таблицю переваг залишення на роботі при скороченні посади молодшої медичної сестри, тобто перевірив доводи позивача щодо її переважного права на залишенні на роботі й таких обставин не встановив.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Порівняльна таблиця переваг залишення на роботі при скороченні посади молодшої медичної сестри є доказом, що стосується фактів, на які ОСОБА_1 посилалася в апеляційній скарзі, тому суд апеляційної інстанції обгрунтвано досліджував таблицю як доказ у справі.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається також на те, що з 14 грудня 2020 року до моменту звільнення вона не запрошувалася на засідання профспілкового комітету.

Відповідно до частин першої і другої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Подання директора КНП «Обласний будинок дитини» про надання згоди на звільнення працівників у зв`язку зі скороченням чисельності штату розглянуто профспілкою без дотримання статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», проте на вказані обставини ОСОБА_1 не посилалася в апеляційній скарзі й такі доводи не були предметом оцінки судом апеляційної інстанції. У зв`язку з наведеним Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості перевірити правильність вирішення спірного питання судом апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18; у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року, провадження № 6-40цс15, від 13 грудня 2018 року, від 23 січня 2012 року, провадження № 6-87цс11, від 16 грудня 2015 року, провадження № 6-648цс15, від 14 вересня 2016 року, провадження № 6-419цс16.

У постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18, постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року, провадження № 6-40цс15, у справах щодо вивільнення працівників внаслідок скорочення чисельності штату встановлені різні обставини щодо переважного права на залишення на роботі позивача, пропонування йому вакантних посад, проте загальні правові висновки щодо процедури такого звільнення відповідають висновкам судів у цій справі.

У постановах Верховного Суду України від 23 січня 2012 року, провадження № 6-87цс11, від 16 грудня 2015 року, провадження № 6-648цс15, від 14 вересня 2016 року, провадження № 6-419цс16, спірним є питання порядку нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а не звільнення працівника внаслідок скорочення чисельності штату, тому посилання на вказану постанову є нерелевантним.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо витрат відповідача на правову допомогу

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу порушує питання про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених ним для підготовки відзиву у розмірі 9 000,00 грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У постанові від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу Верховний Суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.

Витрати КНП «Обласний будинок дитини» на професійну правничу допомогу у межах касаційного провадження у справі, зокрема для підготовку відзиву на касаційну скаргу, підтверджені договром про надання правової допомоги № 30/06-2022-1 від 30 червня 2022 року, звітом адвокатського об`єднання № 07.07.2022 від 08 липня 2022 року, платіжним дорученням № 217 від 01 липня 2022 року.

Розмір заявленої суми відповідає критерію розумності, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Такого клопотання позивача матеріали касаційного провадження не містять.

Враховуючи те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення з урахуванням доводів відзиву КНП «Обласний будинок дитини» на касаційну скаргу, понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн підлягають стягненню із позивача.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Стегурою Наталією Романівною, залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 (дев`ять тисяч) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко