Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 307/1310/18

провадження № 61-3689св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 червня 2019 року у складі судді Чопик В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 03 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 04 лютого 2013 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом

на 31 березня 2018 року становила 64 704,55 грн, із яких: 2 537,77 грн - тіло кредиту; 55 307,42 грн - проценти за користування кредитом; 3 302 грн - пеня і комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 3 507,36грн - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 червня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 червня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову банку.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доказів укладення відповідачем та позивачем кредитного договору позивачем не надано. Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором та, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил, не надано. Тобто, позовні вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком, є недоведеними. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд помилково застосував наслідки пропуску позовної давності, оскільки такі застосовуються лише до обґрунтованого позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги є повністю доведеними, між сторонами існують кредитні правовідносини. Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення статті 634 ЦК України, не звернули уваги на те, що підписуючи заяву-анкету відповідач погодилася саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були приєднані до позовної заяви. Банк надав відповідачу кредитні кошти, останній їх отримав, частково сплачував заборгованість, однак у повному обсязі їх не повернув, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

30 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу, а ухвалою суду

від 02 лютого 2021 року її призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 лютого 2013 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

За розрахунком банку станом на 31 березня 2018 року за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним договором у розмірі 64 704,55 грн, із яких: 2 537,77 грн - тіло кредиту; 55 307,42 грн - проценти за користування кредитом; 3 302 грн - пеня і комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина);

3507,36грн - штраф (процентна складова).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 04 лютого 2013 року процентна ставка не зазначена (а. с. 7).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 березня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна Gold» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04 лютого 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (травень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому згідно з шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір,

а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 лютого 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 55 307,42 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 3 302 грн, а також за штрафами у розмірі 500 грн та 3 057,36 грн є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, що свідчить про порушення його прав, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, на що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог в цій частині, уваги не звернув.

Отже, вимоги банку про стягнення тіла кредиту у розмірі 2 537,77 грн є обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском банком позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Установивши, що останній платіж позичальник здійснив 08 липня 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у травні 2018 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту, про застосування якої заявлено відповідачем у справі (а. с. 100, 101).

Згідно з статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване судове рішення першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення тіла кредиту, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення тіла кредиту скасувати і залишити в цій частині рішення суду першої інстанції.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до відповідача про стягнення процентів, пені, комісії та штрафів постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 червня 2019 року.

В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович