Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 307/2689/18

провадження № 61-2638св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 серпня 2020 року у складі судді Бобрушко В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивував тим, що з 22 листопада 1994 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року. У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на цей час є повнолітньою.

За час спільного проживання вони з чоловіком фактично збудували будинок загальною площею 168,5 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки до шлюбу відповідач лише розпочав будівництво цього будинку. Незважаючи на те, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю, відповідач 24 червня 2016 року зареєстрував це нерухоме майно на себе.

Крім того, за час шлюбу вони разом здійснювали підприємницьку діяльність на території Чеської Республіки, де мали зареєстровану фірму

(ТОВ «Relen s.r.o.»), якою було придбано автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згодом відповідач, який користувався цим автомобілем для своєї діяльності, а також був керівником фірми, викупив цей автомобіль та зареєстрував за собою.

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог,

ОСОБА_1 просила суд: визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване за відповідачем

ОСОБА_3 , спільною сумісною власністю, набутою у шлюбі; розподілити це нерухоме майно між ними, присудити їй 3/20 частини та виділити в натурі частку у розмірі 3/20, а саме: кімнату ІІ поверху площею 26,7 кв. м, з доплатою компенсації у розмірі 11 161,80 грн, згідно із запропонованим експертом варіантом (з переплануванням внутрішніх перегородок), та дозволити влаштувати окремий вхід ззовні шляхом добудови сходин, залишити у спільному користуванні погріб, огорожу, ворота та земельну ділянку; автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 100 000 грн, як неподільну річ присудити відповідачу та стягнути з нього на її користь Ѕ частини його вартості в сумі 50 000,00 грн; вирахувати призначену для відповідача грошову компенсацію у сумі 11 161,80 грн, виділеної з будівлі частки, остаточно зменшити суму компенсації за Ѕ частини автомобіля до розміру 38 838,20 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано житловий будинок, який розташований на

АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Поділено спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/20 частини будинку АДРЕСА_1 ,

що складається з квартири АДРЕСА_2 - ІІ поверх будинку: тамбур площею 1,2 кв. м, санвузол - 3,4 кв. м, кухня - 7,1 кв. м, житлова кімната - 15,00 кв. м, загальною площею 26,7 кв. м, з наданням можливості ОСОБА_1

в будинку АДРЕСА_1 облаштувати перегородки в приміщенні № 9,

№ 10 та № 8, вхідний дверний блок, внутрішні прорізи між приміщеннями АДРЕСА_3 та № 8, № 10 та № 9, № 9 та № 9, зовнішню сходову клітку виходу на другий поверх, згідно з варіантом розподілу на підставі висновку будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року № 124.

Залишено у власності ОСОБА_3 право власності на 17/20 частини будинку АДРЕСА_1 , що складається з квартири АДРЕСА_4 - підвал: підсобні приміщення площею 20,8 кв. м; І поверх будинку: коридор площею 14,0 кв. м, житлова кімната площею 19,6 кв. м, житлова кімната - 15,6 кв. м, кухня - 16,2 кв. м, санвузол - 3,5 кв. м, всього 68,9 кв. м; ІІ поверх будинку: коридор площею

9,8 кв. м, гардероб площею 8,4 кв. м, їдальня площею 26,0 кв. м, приміщення площею 5,1 кв. м, приміщення площею 1,7 кв. м., всього 51 кв. м, загальною площею 140,7 кв. м, згідно з варіантом розподілу на підставі висновку будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року № 124.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 11 161,80 грн грошової компенсації за відступ від частки у житловому будинку ОСОБА_3 .

Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 огорожу та ворота біля будинку АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Додатковим рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо присудження автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 Ѕ частини вартості автомобіля у розмірі 50 000,00 грн відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат за проведення будівельно-технічної експертизи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог щодо поділу спірного житлового будинку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватиухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Додаткове рішення Тячівського районного суду Закарпатської області

від 26 жовтня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про присудження автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 Ѕ частини вартості автомобіля, сторонами у касаційному порядку не оскаржується.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

18 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі

№ 489/4287/17 (провадження № 61-15388св19).

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що сам по собі факт реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно в період шлюбу з позивачем, без доведення факту спільної участі подружжя коштами або працею в набутті такого майна, не є безумовною підставою для віднесення його до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач неодноразово наголошував, що спільні заощадження з ощадкнижки позивач використовувала виключно у власних цілях, зокрема це підтверджується придбанням нерухомості у м. Прага (Чеська Республіка) за значну суму. Однак, з метою з`ясування цих істотних обставин у справі, суди попередніх інстанцій не вжили належних заходів, спрямованих на отримання необхідної та витребовуваної інформації про наявність грошового вкладу та відомостей про рух коштів за грошовим вкладом (ощадній книжці).

Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року № 124, який суди використали при ухваленні судових рішень є неналежним доказом

у справі, оскільки у ньому не зазначено, що цей висновок підготовлений для подання до суду, у ньому міститься велика кількість розбіжностей, неточностей та двозначностей.

Суди не перевірили докази, на які посилався відповідач на підтвердження того, що спірний будинок був збудований ще до укладення шлюбу з позивачем. Зокрема не враховано, що саме ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу вживав заходів для будівництва будинку, беручи на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі погасити грошове зобов`язання за кредитним договором від 22 грудня 1992 року, брав на себе зобов`язання використовувати кредитні кошти за призначенням, а також надати до банківської установи необхідну первинну документацію цільового використання коштів.

Суди попередніх інстанцій такі обставини залишили поза увагою та належним чином не врахували умов кредитного договору, які у своїй сукупності свідчать про будівництво будинку саме відповідачем.

Також не надано належної оцінки показам свідків, зокрема показам свідка ОСОБА_4 (мати відповідача), які підтвердили будівництво спірного будинку ОСОБА_3 до шлюбу з позивачем.

Крім того, у судовому засіданні під час розгляду справи в апеляційному порядку підіймалось питання про примирення сторін, однак суд апеляційної інстанції не з`ясував питання щодо наслідків такого примирення та розглянув справу.

Доводи інших учасників справи

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 .

Зазначений відзив колегія суддів не бере до уваги з підстав його невідповідності вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, а саме відсутність доказів надсилання копій відзиву відповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 листопада 1994 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області

від 17 квітня 2018 року.

Згідно з будівельним паспортом від 23 травня 1992 року на забудову земельної ділянки індивідуальному забудовнику ОСОБА_3 надано дозвіл розпочати будівництво одноповерхового індивідуального жилого будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до кредитного договору від 22 грудня 1992 року, укладеного між Тячівським відділенням Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України та ОСОБА_3 , останньому було надано кредит у сумі

350 000 крб строком на п`ять років на будівництво власного будинку.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04 квітня 2018 року № 119596430 власником житлового будинку, загальною площею 168,5 кв. м за адресою: в

АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за цією адресою, кадастровий номер 2124455600:06:003:0102, є ОСОБА_3 , дата державної реєстрації вказаного нерухомого майна - 15 липня 2016 року

(т. 1 а.с. 12-13).

Відповідно до Технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальна площа будинку становить 168,50 кв. м (т. 1 а.с. 14-16)

Згідно зі звітом про оцінку житлового будинку, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , його вартість становить 596 288 грн (т. 1 а.с. 49-73).

Відповідно до звіту про оцінку майна від 25 червня 2018 року вартість житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 596 288 грн

(т. 1 а.с. 49-73).

Висновком будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року № 124 встановлено, що частки сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у домоволодінні, розташованому на АДРЕСА_1 становлять - 3/20 та 17/20 частки. Ринкова вартість домоволодіння (житлового будинку) на АДРЕСА_1 становить 1 182 870 грн.

Реальний розподіл житлового будинку на

АДРЕСА_1 , відповідно до часток 3/20 та 17/20 кожного із співвласників, можливий відповідно до чинних Державних будівельних норм, а саме:

Квартира АДРЕСА_2 - ІІ поверх: тамбур площею 1,2 кв. м., санвузол площею 3,4 кв. м, кухня площею 7,1 кв. м, житлова кімната площею 15 кв. м, загальною площею 26,7 кв. м.

Квартира № 2 - підвал: підсобні приміщення площею 20,8 кв. м; І поверх будинку: коридор площею 14,0 кв. м, житлова кімната - 19,6 кв. м, житлова кімната - 15,6 кв. м, кухня - 16,2 кв. м, санвузол - 3,5 кв. м, всього

68,9 кв. м; ІІ поверх будинку: коридор - 9,8 кв. м, гардероб - 8,4 кв. м, їдальня - 26,0 кв. м, приміщення площею 5,1 кв. м, приміщення площею 1,7 кв. м, всього - 51 кв. м, загальною площею 140,7 кв. м.

При такому варіанті розподілу співвласник, частка якого 3/20, має виплатити на користь співвласника, частка якого 17/20, грошову компенсацію в сумі

11 161,80 грн за відступ від частки (т. 1 а. с. 140-165).

Відповідно до акта перевірки житлових умов ОСОБА_1 від 26 грудня

2018 року, затвердженого селищним головою Носою В. М., ОСОБА_1 проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа будинку

168,50 кв. м, житлова - 50 кв. м, будинок належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Перший поверх будинку з цегли, другий - з дерева, будинок в хорошому стані, є водопостачання, каналізація, опалення першого поверху від печі, є ванна кімната, в кімнатах є меблі. У зазначеному будинку проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та їхня донька ОСОБА_3 (т.1 а.с.168-179).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються відповідачем лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання спірного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя та його поділу в натурі, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає судові рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.

В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, тому відповідно до статті 400 ЦПК України у касаційному порядку Верховним Судом не переглядаються.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі -

КпШС України) реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували

до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Схожі положення містяться у частині першій статті 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

За приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності

на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва,

а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна

до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі,

коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16 (провадження № 61-32375св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15 (провадження № 61-14600св19).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з формально-правового погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і підлягати поділу між ними. За позовом чоловіка, дружини суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Аналіз положень статей 183 358 364 379 380 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників

у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, то він може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Визначальним для виділу частки будинку в натурі, який перебуває

у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки будинку відповідно до часток співвласників.

У справі, яка переглядається, установлено, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з 22 листопада 1994 року сторони добудували та провели 15 липня 2016 року державну реєстрацію за відповідачем

ОСОБА_3 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 12 лютого

2019 року частки сторін у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , становить 3/20 -

ОСОБА_1 та 17/20 частки, - ОСОБА_3 .

Вказані частки визначені експертом з урахуванням відомостей, відповідно до яких до укладення шлюбу спірний будинок був частково збудований, а саме: влаштований фундамент, стіни І та ІІ поверхів, перекриття, дах та покрівля, встановлені дверні та віконні блоки, в приміщенні І поверху була влаштована підлога та штукатурка стін.

Після укладення шлюбу були виконані роботи в приміщеннях, а саме: влаштовано підлогу в приміщеннях ІІ поверху, внутрішнє оздоблення приміщень ІІ поверху, влаштування водопроводу на І поверсі, влаштування опалення в приміщеннях І поверху, влаштування оздоблення внутрішніх приміщень, влаштування зовнішніх оздоблюючих робіт фундаменту та стін, заміна трьох віконних блоків з деревяних на металопластикові, влаштування огорожі, мощення доріжок.

Отже, ступінь готовності незавершеного будівництвом житлового будинку

до укладення між сторонами шлюбу становив 70 %, або 7/10 частки, тобто

до завершення будівництвом спірного будинку необхідно було виконати 30 % ремонтно-будівельних робіт, які становлять 3/10 частки і були виконані під час спільного проживання сторін, а отже, підлягають поділу.

Таким чином, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

є 3/10 частини житлового будинку, які підлягають поділу між подружжям, тобто кожному із співвласників належить по 3/20 частки.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив, що роботи другого поверху будинку проводилися під час перебування у шлюбі та за участю позивачки ОСОБА_1 і її родичів. Такі обставини підтверджені й показами свідків, допитаних в суді першої інстанції.

Установивши, що спірний житловий будинок добудований сторонами спільними коштами і працею під час перебування у зареєстрованому шлюбі, право власності на нього зареєстровано 15 липня 2016 року в цілому за відповідачем, проте частка у розмірі 3/10 у цьому майні є спільною сумісною власністю та підлягає поділу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням часток сторін ОСОБА_1 (3/20) та ОСОБА_3 (17/20) у спірному домоволодінні та висновку будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року за № 124, існує можливість реального поділу зазначеного об`єкта нерухомості, зокрема шляхом виділення належної позивачу (3/20) частки в натурі.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною шостою статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки,

що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Під час вирішення спору суди дали оцінку зібраним у справі доказам, в тому числі висновку будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року

за № 124, проведеної за клопотанням позивача, яким визначено частки сторін у спірному домоволодінні, його ринкову вартість та встановлено можливість реального розподілу житлового будинку відповідно до розміру часток (3/20 та 17/20) кожного із співвласників та запропоновано варіант поділу, за яким кожному із подружжя виділяється окремий об`єкт нерухомості відповідно до належної йому частки.

Заперечуючи проти висновку будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року за № 124, проведеної за клопотанням позивача, відповідач не ініціював допит експерта, під час якого могло б бути встановлено невідповідність зроблених експертом висновків іншим матеріалам справи, зокрема показанням свідків стосовно конструктивних елементів будівлі, що існували на час укладення шлюбу між сторонами, відтак мали б бути враховані при проведенні досліджень з цього питання (фундаменту, перекриттів, сходів, опалення, електрозабезпечення тощо). Також відповідач не ініціював клопотання про призначення відповідної експертизи за ухвалою суду.

Основним аргументом в обґрунтування доводів щодо невідповідності висновку будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2019 року за № 124 вимогам цивільно-процесуального права щодо належності і допустимості доказів є те, що у висновку не зазначено, що його підготовлено для подання до суду.

Проте оригінал зазначеного висновку був досліджений під час розгляду справи судом першої інстанції разом із зверненням адвоката ОСОБА_1 про проведення відповідної експертизи з метою вирішення існуючого в суді спору щодо поділу спільного майна, визначення частки у спільному майні та з`ясування можливості її виділення в натурі. При цьому висновок містить вказівку на те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (статті 384 385 КК України).

Відповідач та його представник не навели підстав, за яких такий висновок експерта не міг бути прийнятий судом до розгляду.

За таких обставин доводи відповідача про неналежність і недопустимість поданого позивачем висновку експерта як доказу є необґрунтованими, оскільки за своїм змістом зазначений висновок експерта виготовлений з дотриманням вимог частини шостої статті 106 ЦПК України.

Про проведення іншої експертизи відповідач не просив, відповідного клопотання суду не заявляв, а також не скористався правом на подання суду висновку експерта, складеного відповідно до статті 106 ЦПК України на його замовлення.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), оскільки у зазначеній справі недопустимість поданого суду висновку експерта була пов`язана з порушенням встановленого законом порядку одержання такого доказу, зокрема у зв`язку з тим, що можливість складання висновку за зверненням учасника справи на момент складання у справі висновку будівельно-технічного експертного дослідження передбачено ще не було, оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ЦПК України, в тому числі в частині викладення статті 106 цього Кодексу у вищевказаній редакції. Поданий суду висновок не містив

у собі ні вказівку на те, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, ні на те, що його підготовлено для подання до суду.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 489/4287/17 (провадження № 61-15388св19), зокрема на те, що сам по собі факт реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно в період шлюбу з позивачем, без доведення факту спільної участі подружжя коштами або працею в набутті такого майна, не є безумовною підставою для віднесення його до спільної сумісної власності подружжя.

Так, у справі, що переглядається судами, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів установлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є 3/10 частини житлового будинку, оскільки саме ця частка набута сторонами за рахунок спільних коштів і праці під час перебування у зареєстрованому шлюбі і саме ця частина підлягає поділу. При цьому належна відповідачу частка у майні, яку він набув до шлюбу, залишилась за ним і не розподілялась.

Доводи касаційної скарги щодо невжиття судами заходів для з`ясування обставин і факту витрачання позивачем спільних заощаджень, які перебували на банківському рахунку в Чеській Республіці, є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судами встановлено, що кошти, які перебували на банківському рахунку в Чеській Республіці, були використані на потреби сім`ї, зокрема на оплату навчання доньки, сплату комунальних платежів, оренду квартири, проживання, а також на оплату подарунку відповідачу - придбання морського круїзного туру до дня його народження. Станом на час розірвання між сторонами шлюбу залишків коштів на банківському рахунку не було.

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував питання щодо наслідків примирення сторін, про що заявлялось у судовому засіданні, оскільки матеріали справи не містять спільної письмової заяви сторін про укладення мирової угоди, поданої суду за правилами статті 207 ЦПК України, також відсутні будь-які інші клопотання щодо примирення, які б свідчили про спільну згоду сторін вирішити спір на підставі взаємних поступок. При цьому позивач не відмовлялась від позову, а відповідач заявлені нею вимоги не визнавав (стаття 206 ЦПК України). У поданій 27 січня 2022 року до апеляційного суду заяві відповідач підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив розглянути справу за відсутності сторін.

За своїм змістом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, а також нових доказів, які, на думку заявника, свідчать про відсутність у позивача права на частку у спірному житловому будинку, а отже,

і відсутність підстав для її виділення в натурі.

Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 серпня

2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 січня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк