№ 307/3501/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 307/3501/16

провадження № 61-10839св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Тячівська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2019 року у складі судді Гримут В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В., Куштана Б. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тячівської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Тячівської міської ради про надання земельної ділянки під індивідуальне будівництво та державного акта про право приватної власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила визнати незаконним та таким, що не має юридичного значення рішення ХІІ сесії 22-го скликання від 18 грудня 1997 року, згідно з яким ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 га із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також визнати незаконним та скасувати державний акт серії 111- ЗК № 014587, виданий на ім`я ОСОБА_2 на право приватної власності на землю, виготовлений на підставі цього рішення.

Зазначений позов мотивований тим, що згідно з рішенням XIV-ї сесії 21 скликання Тячівської міської ради від 20 квітня 1994 року їй було надано у власність земельну ділянку площею 0,07 га для будівництва індивідуального житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі рішення 8-ї сесії ХХІІ скликання Тячівської міської ради від 26 квітня 1996 року вулиця Матросова була перейменована на вулицю Августина Волошина , про що внесено зміни в нумерацію земельних ділянок, що були виділені громадянам по вулиці Матросова та Джерельній . Земельній ділянці, яка була надана їй по вулиці Матросова присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 ).

Після того як вона почала оформляти технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в Тячівській міській раді, їй повідомили, що на її земельну ділянку в 1997 році виготовлено державний акт про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,07 га на ім`я ОСОБА_2 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Вважає, що рішення Тячівської міської ради та державний акт є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки у протокол 12-ї сесії Тячівської міської ради 22-го скликання від 18 грудня 1997 року внесено виправлення, згідно з якими відповідачу ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку під індивідуальне будівництво площею 0,07 га по АДРЕСА_1 (колишній АДРЕСА_5 ).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення ХІІ-ї сесії 22-го скликання від 18 грудня 1997 року в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,07 га по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано державний акт серії 111- ЗК № 014587, виданий на ім`я ОСОБА_2 на право приватної власності на землю, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 177 від 27 жовтня 1998 року площею 0,07 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 , виготовлений на підставі рішення ХІІ-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1998 року.

Ухвалу про забезпечення позову від 20 грудня 2016 року скасовано.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у державний акт про право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК № 014587, виданий 27 травня 1998 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі протоколу (рішення) сесії Тячівської міської ради народних депутатів, вносилися не застережені підписами відповідальних посадових осіб зміни. У результаті цих змін ОСОБА_2 отримав право на приватизацію іншої земельної ділянки ніж та, що вказана у рішеннях від 1994 та 1996 років, а саме по АДРЕСА_6, первинний номер 34 , тому такий документ не можна вважати законним, як і не можна вважати законним виданий на його підставі правовстановлюючий документ, у даному випадку державний акт серії ІІІ- ЗК № 014587 від 27 травня 1998 року.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Мотивувальну частину рішення Тячівського районного суду від 04 вересня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування. Резолютивну частину рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у державний акт про право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК № 014587 від 27 травня 1998 року виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі протоколу (рішення) сесії Тячівської міської ради народних депутатів, вносилися не застережені підписами відповідальних посадових осіб зміни. В результаті цих змін ОСОБА_2 отримав право на приватизацію іншої земельної ділянки ніж та, що вказана у рішеннях від 1994 та 1996 років, а саме по АДРЕСА_6, первинний номер 34 .

Змінюючи рішення суду в частині правового обґрунтування апеляційний суд виходив з того, що посилання на висновок експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 03 травня 2018 року, який знаходиться у матеріалах кримінального провадження, є помилковим, оскільки вказаний висновок не може бути використаний як доказ у цивільній справі. Отже, мотивувальна частина рішення місцевого суду не повинна містити відповідне посилання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 та його адвокат Ракущинець А. А. подали касаційну скаргу на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було враховано правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 04 грудня 2019 року № 460/2938/14-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 348/2045/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 466/6799/13.

Оскаржувані судові рішення покладають на відповідача надмірний тягар у справі, який не вчиняв жодних неправомірних дій і мав у власності земельну ділянку протягом 22 років.

Отримання державного акта на землю відповідачем передували рішенню ради, зміни адрес, виготовлення технічної документації, які відбувалися у період з 1994 року до 1998 року. Відсутність частини документів за вказаний період не може вважатися його виною та підставою для позбавлення його права на земельну ділянку, тим більше за позовом особи, яка такі права на землю не набула.

Позивачем у справі виступала особа, яка не реалізувала свої земельні права (не отримала державний акт на земельну ділянку), у той же час, заявила позов до особи, яка свої земельні права реалізувала шляхом отримання державного акта на земельну ділянку, тобто позивачем у цій справі є особа, яка не могла довести порушення своїх прав, оскільки таких прав не набула, а лише у 2016 році почала виготовляти технічну документацію.

Рішення Тячівської міської ради від 20 квітня 1994 року не мало наслідком набуття права власності на землю, оскільки таке рішення було тільки підставою для укладення нотаріального договору, про що прямо зазначено в самому рішенні.

Не уклавши договір та не здійснивши інші відповідні дії, позивач у справі не реалізувала надане їй радою право та не набула права власності на земельну ділянку.

Висновки суду першої інстанції є суперечливими, оскільки в одній частині рішення суд приходить до висновку, що рішення ради не існує, а в іншій частині - про існування зазначеного рішення, проте вказує, що воно не відповідає вимогам Закону, а тому підлягає скасуванню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач оформив право приватної власності на земельну ділянку, яка належить їй по праву. На земельну ділянку, на яку він має право за адресою: АДРЕСА_6 , відповідач своє право до цього часу не реалізував.

Оспорюваний державний акт виданий на підставі рішення від 18 грудня 1998 року якого міська рада не приймала.

Позивачем правильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням сесії Тячівської міської ради народних депутатів від 20 квітня 1994 року ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку розміром 0,07 га із цільовим призначенням - для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виділено земельну ділянку по АДРЕСА_5 .

Рішенням 8-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 26 квітня 1996 року внесено зміни у рішення від 20 квітня 1994 року у зв`язку з необхідністю перейменування вулиць у новому мікрорайоні та потреби в упорядкуванні нумерації наділів. Згідно з цим рішенням земельна ділянка АДРЕСА_2 отримала АДРЕСА_1 , а земельна ділянка виділена ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по АДРЕСА_5 отримала № 30 по тій же вулиці.

18 грудня 1997 року Тячівська міськрада прийняла рішення про виділення земельних ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків громадянам міста Тячів. У списку доданому до протоколу сесії вказано прізвище ОСОБА_2 , і зазначено, що йому передається земельна ділянка площею 0,07 га по АДРЕСА_1 .

Також, у рішенні від 1994 року, так і у рішенні від 1996 року було вказано, що земельна ділянка виділяється ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відсутність прізвища ОСОБА_3 у рішенні від 1997 року непрямо свідчить про те, що мало місце зміна первинних даних відносно осіб включених у список та адрес виділених їм земельних ділянок, оскільки два прізвища було важко вписати в один рядок. Доказів того, що ОСОБА_3 відмовилася від земельної ділянки виділеної їй рішеннями від 1994 та 1996 років, або того що у неї було вилучено цю ділянку у відповідності до діючого законодавства представник відповідача суду не надав.

Із державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК № 014587 від 27 травня 1998 року судами встановлено, що ОСОБА_2 на підставі рішення 12-ої сесії 22-го скликання Тячівської міської ради народних депутатів від 18 грудня 1998 року передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,07 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Тячівської міської ради по АДРЕСА_1 .

Також судами встановлено, що рішення 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1997 року в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 є зміненим, а рішення 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1998 року не існує.

Місцевим судом також встановлено те, що згідно з висновком експерта, складеним Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 03 травня 2018 року за № 4/144 на виконання постанови слідчого відділу Тячівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області про призначення судової технічної експертизи від 26 березня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2016 року за № 1201607016000018756, в рядку № 90 в колонці «Примітки» у додатку № 2 до рішення 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1997 року слово «Волошина ІІ» додруковане після друку слів « ОСОБА_2 . І. Франка, 76 0.07» та витягування аркуша із каретки друкарської машинки. В рядку № 90 в колонці «Примітки» у додатку № 2 до рішення 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1997 року вносилися зміни шляхом додруковування слова «Волошина, ІІ». В рядку № 90 в колонці «Примітки» у додатку № 2 до рішення 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1997 року слово «Волошина, ІІ» додруковане після друку слів « ОСОБА_2 . І. Франка, 76 0.07 0.07 0.07» та витягування аркуша із каретки друкарської машинки. В рядку № 90 в колонці «Примітки» у додатку № 2 до рішення 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1997 року зміст первинного тексту - « ОСОБА_2 І. Франка, 76 0.07 0.07 0.07». В рядку № 90 в колонці «Примітки» у додатку № 2 до рішення 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1997 року слово «Волошина, ІІ» виконане на іншій друкарській машинці ніж слова « ОСОБА_2 . І. Франка, 76 0.07 0.07 0.07». Друкований текст на рішенні 12-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 18 грудня 1997 року з додатком № 2 виконаний механічною друкарською машинкою з барвниковою стрічкою на текстильній основі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тячівського районного суду Закарпатської області.

21 серпня 2020 року справа № 307/3501/16 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 «Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3», у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою, третьою, четвертою статті 6 ЗК УРСР 1991 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для, зокрема будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату та безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для, зокрема для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 17 ЗК УРСР 1991 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням сесії Тячівської міської ради народних депутатів від 20 квітня 1994 року ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку розміром 0,07 га із цільовим призначенням - для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виділено земельну ділянку по АДРЕСА_5 .

18 грудня 1997 року Тячівська міськрада прийняла рішення про виділення земельних ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків громадянам міста Тячів. У списку доданому до протоколу сесії вказано прізвище ОСОБА_2 , і зазначено, що йому передається ділянка площею 0,07 га по АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 23 ЗК УРСР 1991 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Спірна земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК № 014587, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 27 травня 1998 року за № 177.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішення Тячівської міської ради та державний акт є незаконними і підлягають скасуванню, оскільки у протокол 12-ї сесії Тячівської міської ради 22-го скликання від 18 грудня 1997 року внесено виправлення, згідно з якими відповідачу ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку під індивідуальне будівництво площею 0,07 га по АДРЕСА_1 (колишній АДРЕСА_5 ), яка була виділена їй, у зв`язку з чим було порушено її право на користування спірною земельною ділянкою.

Згідно із статтею 28 ЗК УРСР 1991 року право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; 3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; 4) припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу. Право власності на землю може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.

Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що рішенням сесії Тячівської міської ради народних депутатів від 20 квітня 1994 року ОСОБА_1 було надано у власність земельну ділянку розміром 0,07 га із цільовим призначенням - для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 , адреса якої у подальшому була змінена рішенням 8-ї сесії 22-го скликання Тячівської міської ради від 26 квітня 1996 року на АДРЕСА_1 , і її право власності на спірну земельну у встановленому законом порядку не припинено, суд першої інстанції, врахувавши висновок експерта, складений Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 03 травня 2018 року за № 4/144, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивача на користування належною їй земельною ділянкою.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що висновок експерта, складений Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 03 травня 2018 року за № 4/144, не може бути використаний як доказ у цивільній справі, з огляду на таке.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд правильно врахував, що висновок експерта є належним доказом, оскільки підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Колегія суддів враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Отже, на думку колегії суддів, висновок експерта від 03 травня 2018 року № 4/144належно оцінений судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем у справі виступала особа, яка не реалізувала свої земельні права (не отримала державний акт на земельну ділянку), у той же час заявила позов до особи, яка свої земельні права реалізувала шляхом отримання державного акта на земельну ділянку, тобто позивачем у цій справі є особа, яка не могла довести порушення своїх прав, оскільки таких прав не набула, не заслуговують на увагу, оскільки частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до змісту статей 11 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Вважаючи своє право порушеним внаслідок незаконного позбавлення права власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 правомірно звернулася до суду з цим позовом.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було враховано правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 04 грудня 2019 року № 460/2938/14-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 348/2045/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 466/6799/13, також не заслуговують на увагу,оскільки узазначених справах та у цій справі правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом позовів, змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини та у них різний склад учасників справи.

Розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року скасувати, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко О. С. Ткачук