Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 308/1020/16-ц

провадження № 61-19615св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пеняк Іванни Володимирівни на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2016 року у складі судді Данко В. Й. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 18 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - ВАТ «Кредобанк»), яке змінило назву на ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 297/5-08 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 46 700 доларів США на строк до 18 травня 2028 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі, що визначається як ставка LIBOR 3м (змінна Лондонська міжбанківська ставка по депозитах в доларах США) збільшена на 9,5 % та змінюється першого числа кожного календарного кварталу протягом усього строку дії договору. ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 10 листопада 2015 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 34 609,31 доларів США,з яких: 31 275,79 доларів США - неповернута сума кредиту, 2 890,35 доларів США - прострочені відсотки, 443,17 доларів США - пеня. Враховуючи викладене, ПАТ «Кредобанк» просило стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 609,31 доларів США, з яких: 31 275,79 доларів США - неповернута сума кредиту; 2 890,35 доларів США - прострочені відсотки; 443,17 доларів США - пеня, а також судовий збір - 12 414 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Останньою постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» 2 890,35 доларів США прострочених відсотків, 443,17 доларів США нарахованої пені та судового збору в розмірі 12 414 грн скасовано. В позові ПАТ «Кредобанк» про стягнення 2 890,35 доларів США прострочених відсотків та 443,17 доларів США нарахованої пені відмовлено. Рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» 31 275,79 доларів США неповернутої суми кредиту залишено без змін. Стягнуто з управління Державної казначейської служби України у Міжгірському районі Закарпатської області на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») судовий збір, сплачений ним за платіжними дорученнями від 31 серпня 2015 року в сумі 3 654 грн, від 13 жовтня 2015 року - в сумі 6 960 грн, та від 24 листопада 2015 року - в сумі 1 810 грн. Стягнуто з АТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач не заперечував, не оспорював та не надав жодних доказів на спростування правильності нарахування заборгованості за неповернутою сумою кредиту в розмірі 31 275,79 доларів США. Тому заборгованість в цій частині є доведеною. При цьому з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), оскільки 15 вересня 2010 року банк звернувся до позичальника з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також - про сплату пені за порушення умов договору, то позовні вимоги про стягнення процентів та пені є безпідставними і необґрунтованими. ОСОБА_1 є інвалідом І групи та звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Тому місцевий суд дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача судового збору. Під час розгляду справи апеляційним судом представник ОСОБА_1 - адвокат Пеняк І. В. подала заяву, в якій просила вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги, поновити строк для подання заяви та застосувати позовну давність, однак підстави для розгляду цієї заяви відсутні, оскільки в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заявляв про застосування наслідків пропуску позовної давності. За договором про надання правової допомоги від 11 грудня 2018 року № 29 відповідач сплатив Професійному адвокатському об`єднанню «Консенсус» 15 000 грн, однак зазначена сума витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції не є співмірною із складністю справи та наданими адвокатським об`єднанням послугами, не відповідає критеріям реальності та розумності, а тому підлягає зменшенню до 2 500 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

01 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пеняк І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що після зміни банком строку виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 сплатив на користь ПАТ «Кредобанк» 15 463,43 доларів США, однак банк безпідставно зарахував ці кошти в рахунок погашення відсотків, а не суми основного боргу. Під час розгляду справи апеляційним судом вона заявила клопотання, в якому просила суд вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги, посилаючись на стан здоров`я відповідача, його тривале перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок чого він не мав фізичної та матеріальної можливості захищати належним чином свої права та інтереси, не усвідомлював у повній мірі та не розумів наслідків вчинення або невчинення ним певних процесуальних дій в суді першої інстанції, не міг подати докази та вказати на допущені місцевим судом помилки при розгляді справи. Однак апеляційний суд не вирішив зазначене клопотання та не взяв до уваги її доводів про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Направивши позичальнику лист-вимогу від 21 липня 2010 року, банк самостійно змінив строк виконання зобов`язань за Кредитним договором в повному обсязі, який настав 20 серпня 2010 року, а 21 серпня 2010 року розпочався перебіг позовної давності. Тому, звернувшись до суду з цим позовом 10 грудня 2015 року, банк пропустив трирічну позовну давність. Крім того, в апеляційному суді позивач не заявляв клопотання про зменшення понесених відповідачем витрат на правову допомогу і за наслідками розгляду апеляційної скарги суд задовольнив її повністю, тому відсутні підстави для зменшення суми відшкодування понесених відповідачем витрат на правову допомогу з 15 000 грн до 2 500 грн.

У грудні 2019 року представник АТ «Кредобанк», на яке змінило назву ПАТ «Кредобанк», - адвокат Копистинський Т. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Відповідач брав участь в судових засіданнях під час розгляду справи місцевим судом, не заперечував, а навпаки підтверджував факт укладення Кредитного договору та отримання коштів у формі та в порядку, що передбачені умовами цього договору, а також визнавав позовні вимоги банку в частині основної заборгованості за кредитом в розмірі 31 275,79 доларів США. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався лише на свій стан здоров`я та фінансові труднощі, які склалися в нього у зв`язку з лікуванням, і просив задовольнити позовні вимоги банку лише в частині стягнення основної суми заборгованості. Апеляційний суд врахував зазначені обставини, дав їм належну правову оцінку, задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі та стягнув заборгованість за Кредитним договором лише в тих межах, в яких вона визнавалася та не заперечувалася відповідачем. Посилання заявника на те, що банк пропустив трирічну позовну давність, є необґрунтованими, оскільки до січня 2015 року ОСОБА_1 здійснював платежі на погашення заборгованості, тобто вчиняв дії, які свідчить про переривання позовної давності. Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про залишення без розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Пеняк І. В. про вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки воно підміняє собою доповнення та/або зміну апеляційної скарги, було заявлено поза межами строку на апеляційне оскарження, через три роки після подання апеляційної скарги та під час повторного розгляду справи апеляційним судом. Оскільки ОСОБА_1 є інвалідом І групи, то він мав право на отримання безоплатної правової допомоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

26 листопада 2019 року справа № 308/1020/16-цнадійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Пеняк І. В. про зупинення виконання судових рішень задоволено частково, зупинено виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2016 року в частині, залишеній без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Судами встановлено, що 18 травня 2007 року між ВАТ «Кредобанк», яке змінило назву на ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 46 700 доларів США на строк до 18 травня 2028 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 3м збільшена на 9,5 % та змінюється першого числа кожного календарного кварталу протягом усього строку дії договору.

Згідно з пунктом 4.1. Кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути банку кредит в повному обсязі в порядку і в терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно, рівними частинами по 195 доларів США не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором та/або додатками до нього.

Відповідно до пунктів 4.9, 4.10 Кредитного договору у випадках, передбачених пунктом 2.9 цього договору, банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій, та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов`язаний протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором.

Згідно з пунктом 2.9 Кредитного договору банк вправі відмовити у виплаті позичальнику кредиту або його частини у випадках: несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту); наявності обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернуто у строки визначені цим договором; порушення істотних умов цього договору.

ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов`язань за Кредитним договором, у зв`язку з чим 15 вересня 2010 року ПАТ «Кредобанк» направило йому лист-вимогу № 27-9544/10, в якому просило позичальника у 30-денний термін погасити заборгованість за Кредитним договором в сумі 43 698,98 доларів США, з яких: 42 938,89 доларів США - за кредитом; 760,09 доларів США - за процентами за користування кредитом.

Також 15 вересня 2010 року ВАТ «Кредобанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Заочним рішенням Міжгірського районного суду від 12 жовтня 2010 року у справі № 2-2120/2010 позов ВАТ «Кредобанк» задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Кредобанк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 334 948,77 грн та судові витрати на загальну суму 1 820 грн.

Ухвалою Міжгірського районного суду від13 грудня 2010 року за заявою ОСОБА_1 вказане заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку на 16 грудня 2010 року.

Ухвалою Міжгірського районного суду від 16 грудня 2010 року позовну заяву ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором залишено без розгляду.

За наданим банком розрахунком станом на 10 листопада 2015 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 34 609,31 доларів США,з яких: 31 275,79 доларів США - неповернута сума кредиту, 2 890,35 доларів США - прострочені відсотки, 443,17 доларів США - пеня.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та стягуючи з відповідача на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за Кредитним договором, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості цих вимог, оскільки позичальник порушив умови Кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що заявлені банком позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами та пенею не підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» 2 890,35 доларів США прострочених відсотків, 443,17 доларів США нарахованої пені та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд правильно виходив з того, що направивши позичальнику лист-вимогу від 15 вересня 2010 року про дострокове погашення заборгованості та подавши в цей же день до суду позов про стягнення заборгованості за Кредитним договором, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Тому позовні вимоги банку про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії Кредитного договору, не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача судового збору.

Доводи касаційної скарги про те, що звернувшись до суду з цим позовом 10 грудня 2015 року, банк пропустив трирічну позовну давність, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як правильно встановлено апеляційним судом,ОСОБА_1 не заявляв про застосування наслідків пропуску позовної давності в суді першої інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи, то він мав право на отримання безоплатної правової допомоги. Тому посилання заявника на те, що ОСОБА_1 не усвідомлював у повній мірі та не розумів наслідків вчинення або невчинення ним певних процесуальних дій в суді першої інстанції, зокрема щодо застосування наслідків пропуску позовної давності, не заслуговують на увагу.

Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом представник ОСОБА_1 - адвокат Пеняк І. В. посилалася на те, що після зміни банком строку виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 сплатив на користь ПАТ «Кредобанк» 15 463,43 доларів США, що підтверджується квитанціями про сплату коштів у період з травня 2008 року по грудень 2014 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення 2 890,35 доларів США прострочених відсотків, 443,17 доларів США нарахованої пені, а також в частині скасування рішення місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 12 414 грн ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, вказане судове рішення в означеній частині підлягає залишенню без змін.

Разом з тим Верховний Суд не може погодися з висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення неповернутої суми кредиту в розмірі 31 275,79 доларів США з огляду на таке.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 10 листопада 2015 року заборгованість за Кредитним договором становила 34 609,31 доларів США, з яких: 31 275,79 доларів США - неповернута сума кредиту, 2 890,35 доларів США - прострочені відсотки, 443,17 доларів США - пеня.

Під час розгляду справи апеляційним судом, заперечуючи проти позовних вимог банку, представник ОСОБА_1 - адвокат Пеняк І. В. посилалася на те, що ОСОБА_1 сплачував заборгованість перед банком, на підтвердження чого надала копії квитанцій про сплату коштів у період з травня 2008 року по грудень 2014 року та розрахунок заборгованості за Кредитним договором. Апеляційний суд долучив зазначені документи до матеріалів справи, однак виходив з того, що вони не були подані до суду першої інстанції і відповідач не заперечував правильності нарахування заборгованості за неповернутою сумою кредиту в розмірі 31 275,79 доларів США.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та пенею. Однак апеляційний суд зобов`язаний був перевірити доводи сторони відповідача про те, що кошти, сплачені відповідачем після настання строку виконання основного зобов`язання, були безпідставно зараховані банком на погашення процентів за користування кредитом та пені. Тобто встановлені апеляційним судом порушення норм матеріального права (частини другої статті 1050 ЦК України) давали йому право вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Кредобанк»до ОСОБА_1 про стягнення неповернутої суми кредиту в розмірі 31 275,79 доларів США, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не заперечував, не оспорював та не надав жодних доказів на спростування правильності нарахування вказаної заборгованості. При цьому апеляційний суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів сторони відповідача про те, що після зміни банком строку виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 сплатив на користь ПАТ «Кредобанк» 15 463,43 доларів США, однак банк зарахував ці кошти на погашення процентів за користування кредитом та пені, а не суми основного боргу.

Також Верховний Суд не може погодися з висновком апеляційного суду в частині розподілу судових витрат та стягнення з АТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, шостої-восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок, що: згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач не заявляв та відповідних доказів не подавав, розмір витрат на правничу допомог не спростовав. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що у зв`язку із задоволенням позову понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача.

Під час розгляду цієї справи апеляційним судом ПАТ «Кредобанк» не заявляло клопотань про зменшення витрат, понесених відповідачем на оплату правничої допомоги адвоката, відповідних доказів не подавало і не спростувало доводів сторони відповідача щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України), апеляційний суд не врахував, що саме на іншу сторону покладено обов`язок навести підстави для зменшення розміру таких витрат, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Вказане узгоджується з правовим висновком, сформульованими Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20).

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував вищенаведених вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином розрахунків заборгованості за Кредитним договором, поданих сторонами, а також не спростував доводів сторони відповідача про те, що кошти, сплачені позичальником після настання строку виконання зобов`язань за Кредитним договором, підлягали зарахуванню на погашення основного боргу, а не відсотків та пені.

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення неповернутої суми кредиту в розмірі 31 275,79 доларів США, а також в частині розподілу судових витрат не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

При цьому, оскільки апеляційним судом вирішено питання про розподіл судових витрат виходячи з ціни позову 34 609,31 доларів США, однак справа в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення неповернутої суми кредиту в розмірі 31 275,79 доларів США підлягає передачі на новий апеляційний розгляд, то постанова Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в частині стягнення з управління Державної казначейської служби України у Міжгірському районі Закарпатської області на користь АТ «Кредобанк» судового збору, сплаченого ним за платіжними дорученнями від 31 серпня 2015 року в сумі 3 654 грн, від 13 жовтня 2015 року - в сумі 6 960 грн та від 24 листопада 2015 року - в сумі 1 810 грн, також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пеняк Іванни Володимирівни задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення неповернутої суми кредиту в розмірі 31 275,79 доларів США, а також в частині розподілу судових витрат скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук