Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 308/10566/15-ц
провадження № 61-37604св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ігнатенко Сергій Сергійович, на постанову Апеляційного суду Закарпатської області
від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В.,
Кондора Р. Ю., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом(далі - Закон України № 460-IX).
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»
(далі - ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Акціонерне
товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (зі змінами, внесеними додатковими договорами до нього), відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 250 000 дол. США зі сплатою 4,4 % + FIDR з розрахунку 360 днів у році та кінцевим терміном повернення до 21 грудня 2017 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено окремі договори поруки.
ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, тому станом на 28 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 214 897,20 дол. США, з яких: 183 466,95 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 31 430,25 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків.
На підставі викладеного ПАТ «ОТП Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 214 897,20 дол. США, що еквівалентно 4 580 977,58 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 10 лютого 2016 року (у складі судді Бедьо В. І.) у задоволенні позову
ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов`язання за кредитним договором забезпечувалось двома поручителями
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які поручилися за різними самостійними договорами поруки, тобто договори укладені з кожним з поручителів окремо, а умовами договорів поруки не передбачено спільної поруки.
Поручителі за різними договорами поруки не несуть солідарної відповідальності один перед одним, тому в межах даної справи відсутня можливість вирішити питання щодо солідарного стягнення боргу з відповідачів, зокрема шляхом задоволення вимоги щодо боржника та кожного з поручителів окремо, оскільки суд обмежений конкретними межами заявлених вимог.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 25 березня 2016 року (у складі колегії суддів: Бондар О. В., Джуги С. Д., Кеміня М. П.) рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2007 року
у розмірі 214 897,20 дол. США, що в еквіваленті становить 4 580 977,58 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 183 466,95 дол. США, що в еквіваленті становить 3 910 976,90 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 31 430,25 дол. США, що в еквіваленті становить 670 000,68 грн.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто на користь ПАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відшкодування сплаченого судового збору по 2 556,80 грн з кожного.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, тому банк має право на повернення кредиту солідарно з позичальника та поручителя
ОСОБА_2 з урахуванням процентів за користування ним.
Договір поруки, який був укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , останнім не був підписаний, тому відповідно до статті 547 ЦК України такий правочин є нікчемним, отже він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року (у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Євграфової Є. П., Завгородньої І. М., Мазур Л. М.,
Попович О. В.) рішення Апеляційного суду Закарпатської області
від 25 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Апеляційного суду Закарпатської області
від 25 березня 2016 року залишено без змін.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази надання позичальнику кредитних коштів у заявленому в позові розмірі, шляхом дебетування кредитного рахунку, перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника та кредитні заявки ОСОБА_1 на видачу кредиту згідно з умовами кредитного договору
від 21 грудня 2007 року відсутні. Наявність самого кредитного договору та наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не підтверджує факту передачі кредитних коштів позичальнику у порядку, передбаченому
пунктом 1.7.1 кредитного договору.
Доводи відповідача (позичальника) про те, що банк їй кредитні кошти за договором не видав, апеляційним судом не розглянуті та не спростовані.
За відсутності у матеріалах справи відповідних доказів передачі позичальнику кредитних коштів, висновки апеляційного суду про наявність підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості у визначеному позивачем розмірі є передчасними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Оскаржуваною постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 квітня 2018 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 лютого 2016 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення кредитної заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2007 року у розмірі 214 897,20 дол. США, що в еквіваленті становить 4 580 977,58 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 183 466,95 дол. США, що в еквіваленті становить 3 910 976,90 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 31 430,25 дол. США, що в еквіваленті становить 670 000,68 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» судові витрати по 3 836,70 грн з кожного у відшкодування судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між банком та
ОСОБА_1 укладено декілька додаткових договорів до кредитного договору. При цьому в пункті 2.2 додаткових договорів від 27 грудня
2010 року, від 13 вересня 2012 року, від 21 червня 2013 року сторони домовились про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором з визначенням розміру заборгованості на відповідну дату та порядком погашення простроченої заборгованості. Підписавши такі додаткові договори ОСОБА_1 визнала існування у неї заборгованості за кредитним договором, що у свою чергу свідчить про визнання нею факту видачі їй кредитних коштів.
Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 у розмірі, вказаному в розрахунку банку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Ігнатенко С. С., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Постанова Апеляційного суду Закарпатської області від 25 квітня 2018 року поручителем ОСОБА_2 до Верховного Суду не оскаржувалась, тому цій в частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час нового розгляду справи не виконав вимоги, які викладені в ухвалі суду касаційної інстанції, тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову частково.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази надання позичальнику кредиту в розмірі, який заявлено банком у позовній заяві. Суд апеляційної інстанції не встановив на підставі належних та допустимих доказів факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів.
Як на підтвердження факту отримання позичальником коштів за кредитним договором, апеляційний суд послався на додаткові угоди до кредитного договору, проте цими правочинами не підтверджено саме отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 250 000 дол. США, оскільки сторонами вказаних додаткових угод погоджено реструктуризацію заборгованості тільки у розмірі 2 514,02 дол. США як простроченого кредиту та 1 662,26 дол. США як прострочених процентів, а банком заявлено до стягнення суму - 214 897,20 дол. США.
Факт підписання ОСОБА_1 додаткових договорів до кредитного договору не може підтверджувати наявності заборгованості у розмірі 214 897,20 дол. США. Позичальник не визнавала факту отримання кредитних коштів у розмірі, який вказано у кредитному договорі.
Зазначала, що під час розгляду цієї справи банком заявляється вимога про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2007 року, проте надані під час нового апеляційного розгляду до суду апеляційної інстанції валютні меморіальні ордери від 25 грудня 2007 року та від 26 лютого 2008 року стосуються видачі кредитних коштів за іншим кредитним договором. Відповідні валютні меморіальні ордери не стосуються предмету доказування, тому не можуть бути прийняті до розгляду судом.
Доводи інших учасників справи
АТ «ОТП Банк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що зібраними у справі доказами підтверджено факт видачі позичальнику кредиту. Скаржником не спростовано розмір заборгованості згідно з розрахунком, наданим банком.
Так, до матеріалів справи надано кредитні заявки та меморіальні ордери про дебетування рахунку позичальника, яким судом надано належну правову оцінку. Крім того, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено додатковими угодами до кредитного договору, які підписані останньою.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
30 липня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, позичальник отримала кредит у розмірі
250 000 дол. США зі сплатою 4,4 % + FIDR з розрахунку 360 днів у році та кінцевим терміном повернення до 21 грудня 2017 року.
З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 21 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 укладено окремі договори поруки.
Разом з тим, під час розгляду цієї справи набрало законної сили рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 25 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_3 з тих підстав, що останній не підписував договір поруки, тобто не поручився за виконання позичальником своїх зобов`язань.
Суди також встановили, що між банком та ОСОБА_1 26 січня 2009 року, 27 грудня 2010 року, 13 вересня 2012 року, 21 червня 2013 року, 25 грудня 2013 року та 26 травня 2014 року були укладені додаткові договори до кредитного договору, згідно з якими, зокрема, був викладений в іншій редакції графік платежів, порядок нарахування та сплати процентів, визначена фіксована процентна ставка для розрахунку процентів за користування кредитом у розмірі 6,5 % на період з 13 вересня 2012 року до 24 лютого 2013 року.
Вказаними додатковими договорами до кредитного договору розмір кредиту не змінювався.
При цьому, у додатковому договорі від 27 грудня 2010 року сторони цього правочину погодили провести реструктуризацію боргових зобов`язань шляхом зміни строків та розмірів погашення простроченого кредиту у розмірі 5 799,34 дол. США та прострочених процентів у розмірі 6 120,45 дол. США.
У додатковому договорі від 13 вересня 2012 року сторони цього правочину погодили провести реструктуризацію боргових зобов`язань шляхом зміни строків та розмірів погашення простроченого кредиту у розмірі 8 473,21 дол. США та прострочених процентів у розмірі 6 165,17 дол. США.
Згідно з додатковим договором від 21 червня 2013 року сторони цього правочину погодили провести реструктуризацію боргових зобов`язань шляхом зміни строків та розмірів погашення простроченого кредиту у розмірі 2 514,02 дол. США та прострочених процентів у розмірі 1 662,26 дол. США.
Відповідно до додаткового договору від 26 травня 2014 року сторони цього правочину погодили провести реструктуризацію боргових зобов`язань шляхом зміни строків та розмірів погашення прострочених процентів у розмірі 2 430 дол. США.
Апеляційний суд встановив, що банк належним чином виконав свої зобов`язання та видав позичальнику кредитні кошти, проте остання свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, тому станом на 28 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 214 897,20 дол. США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 4 580 977,58 грн, з яких: 183 466,95 дол. США (що еквівалентно 3 910 976,90 грн) - заборгованість за тілом кредиту;
31 430,25 дол. США (що еквівалентно 670 000,68 грн) - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із статтею 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, аналіз вказаних вище норм права дозволяє дійти висновку, що договір позики, різновидом якого є договір кредиту, є укладеним з моменту передання позичальникові грошових коштів у розмірах та на умовах, встановлених договором.
На підтвердження факту видачі позичальнику коштів за кредитним договором до матеріалів справи додано кредитні заяви позичальника
від 25 грудня 2007 року та від 26 лютого 2008 року, в яких остання просить видати кошти за кредитним договором від 21 грудня 2007 року у розмірі 100 000 дол. США та 150 000 дол. США, відповідно.
Також банком подано до суду валютні меморіальні ордери від 25 грудня 2007 року та від 26 лютого 2008 року про видачу позичальнику на підставі вищевказаних заяв кредитних коштів у розмірі 100 000 дол. США та
150 000 дол. США, відповідно, на яких міститься відтиск печатки банку та підпис працівника банку.
Крім того, між банком та ОСОБА_1 укладено декілька додаткових договорів до кредитного договору. При цьому в пункті 2.2 додаткових договорів від 27 грудня 2010 року, від 13 вересня 2012 року, від 21 червня 2013 року сторони домовились про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором з визначенням розміру поточної заборгованості на відповідну дату та порядком погашення простроченого кредиту.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 30 листопада 2015 року зверталася з листом до банку про врегулювання кредитної заборгованості у розмірі 381 282,09 дол. США. В указаному листі позичальник вказувала, що вона отримала у ЗАТ «ОТП Банк» кредит у розмірі 250 000 дол. США.
Отже, апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення між ним та позичальником кредитного договору та передачі останній коштів за вказаним правочином.
Відповідачем не подано до суду належних та допустимих доказів на спростування встановлених апеляційним судом обставин, а її доводи ґрунтуються на припущеннях, що заборонено процесуальним законом.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що узгоджуються з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте позичальник належним чином свої зобов`язання не виконала, тому станом на 28 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 214 897,20 дол. США.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша
Як встановлено вище, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Частиною першою та другою статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позичальник порушила умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 як позичальника та ОСОБА_2 як поручителя на користь кредитора.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд під час нового розгляду справи не враховував висновки та не виконав вимоги, які викладені в ухвалі касаційного суду, оскільки судом апеляційної інстанції враховано вказані висновки та на підставі належним чином досліджених доказів, які знаходяться у матеріалах справи, у їх сукупності встановлено факт отримання позичальником кредитних коштів, а результат указаної процесуальної дії викладено у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що розмір заборгованості за кредитним договором не доведено, оскільки такі доводи спростовані зібраними у справі доказами, зокрема розгорнутим розрахунком заборгованості за кредитним договором.
Доводи касаційної скарги, що додатковими угодами до кредитного договору погоджено реструктуризацію заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 514,02 дол. США (тіло кредиту) та 1 662,26 дол. США (відсотки за кредитом), а банком заявлено вимоги про стягнення кредитної заборгованості у значно більшому розмірі - 214 897,20 дол. США, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 у листі від 30 листопада
2015 року, направленому на адресу кредитора, визнавала вказану заборгованість за кредитним договором (214 897,20 дол. США), а додатковими угодами до кредитного договору було вирішено питання лише щодо поточної заборгованості.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скаргзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо ОСОБА_1 прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Постанова Апеляційного суду Закарпатської області від 25 квітня 2018 року поручителем ОСОБА_2 до Верховного Суду не оскаржувалась, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України цій в частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ігнатенко Сергій Сергійович, залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 25 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська