Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 308/11038/16-ц

провадження № 61-12880св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі:ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року у складі судді Леміш О. М. і постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 рокув складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), перейменований у Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 25 липня 2008 року № MKL6GA00000037 у розмірі 22 103,71 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 588621,80 грн.

Позов мотивований тим, що 25 липня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MKL6GA00000037 на суму 27 463,38 доларів США строком до 24 липня 2028 року.

Відповідач своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 09 вересня 2016 року у неї виникла заборгованість по кредиту в розмірі 119 021,21 доларів США, з них: 22 103, 71 доларів США борг за кредитом; 23 971,67 доларів США - борг за процентами; 6 457,78 доларів США - комісія; 66 488, 05 доларів США - пеня.Банк у позові просив стягнути лише заборгованість у сумі 22 103, 71 доларів США.

На забезпечення виконання основного зобов`язання між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким останній поручився перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, включаючи сплату кредиту, процентів, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14 грудня 2017 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом від 25 липня 2008 року № MKL6GA00000037 у розмірі 22 103,71 долари США, що за курсом НБУ станом на 09 вересня 2016 року складає 588 621,80 грн, вирішено питання про судові витрати.

Рішення мотивоване тим, що позивачем надано відповідачу кредитні кошти, проте позичальник свої зобов`язання за кредитним договором порушила, в зв`язку з чим станом на 09 вересня 2016 року позичальник має заборгованість у розмірі 119 021,21 долар США. Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості за кредитом. Таким чином, стягненню підлягає 22 103,71 долари США - заборгованість за тілом кредиту.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 03 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 грудня 2017 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПАТ КБ «Приватбанк» вже заявляв позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Цей позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 липня 2008 року № MKL6GA00000037 у розмірі 530 080,32 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 67, 40 кв. м, жилою площею 33,50 кв. м, на АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані або проживають у цьому будинку, із зняттям їх з реєстраційного обліку в територіальному органі ДМС України.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позивач пропустив трирічний строк звернення до суду з позовом є необґрунтованими, оскільки кредит видано строком до 24 липня 2028 року. Крім того, згідно із заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2013 року банк вже пред`являв позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, позовна давність переривалася. Далі банк звернувся з цим позовом 25 жовтня 2016 року, тобто в межах позовної давності.

Безпідставними визнані доводи скаржника щодо припинення договору поруки, оскільки дія договору поруки припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. У даному випадку після прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором, банк подав до суду позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто позивач змінив строк виконання зобов`язання, а отже, саме з цього часу слід рахувати початок перебігу позовної давності. В даній справі цей строк не пропущено, оскільки із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 29 серпня 2013 року, в той час як з даним позовом 25 жовтня 2016 року, тобто в межах п`яти років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 липня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що 03 червня 2019 року на місце роботи ОСОБА_1 надійшла постанова з Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, прийнята в межах виконавчого провадження № 58875282, відкритого за виконавчим листом, виданим Ужгородським міськрайонним судом 14 травня 2019 року в справі № 308/11038/16-ц.

03 квітня 2018 року Ужгородський міськрайонний суд відмовив відповідачам у скасуванні заочного рішення від 14 грудня 2017 року у справі за позовом банку про стягнення заборгованості.

Відповідачі подали апеляційну скаргу на це рішення суду.

12 серпня 2010 року банк у зв`язку з порушенням умов договору позичальником надіслав йому вимогу № НОМЕР_1 , в якій вимагав від ОСОБА_1 у тижневий строк з дня отримання вимоги повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти, комісію, штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту. Ця вимога здана на пошту 19 вересня 2010 року та отримана ОСОБА_1 22 вересня 2010 року. Відповідно до змісту вимоги вона підлягала виконанню у семиденний строк з дня отримання, тобто до 29 вересня 2011 року.

Таким чином, перебіг позовної давності за цими вимогами банку почався 29 вересня 2010 року, а закінчився - 29 вересня 2013 року. Це відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс1, від 19 березня 2014 року в справі № 6-20цс14.

У правовій позиції, викладеній у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, Верховний Суд України зазначив, що зі збігом шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя, кредитор не може вдаватися до судових заходів захисту. Зазначений строк є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після його закінчення вони припиняються.

Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Такий строк почався 29 вересня 2010 року, строк пред`явлення вимог до поручителя складає 5 років відповідно до договору поруки. Отже, з 29 березня 2015 року договір поруки є припиненим, а тому позивач не має права на пред`явлення вимог до поручителя, натомість позов подано лише в 2016 році.

Позиції інших учасників

У вересні 2019 року АТ «Універсал Банк» через представника Іващенко І. О. надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що 13 вересня 2016 року банк надіслав боржнику та поручителю лист з вимогою виконання взятих на себе зобов`язань, однак така вимога не була виконана.

Банк раніше пред`являв позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, який був задоволений, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 липня 2008 року в розмірі 530 080,32 грн звернено стягнення на будинок, виселено ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у цьому будинку із зняттям з реєстраційного обліку.

Доводи відповідачів про пропуск позовної давності є безпідставними, оскільки кредитний договір укладено до 24 липня 2028 року. Крім того, подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки перервало позовну давність, далі банк звернувся з цим позовом 25 жовтня 2016 року, тобто в межах позовної давності.

Перервалася позовна давність і щодо вимог до поручителя з огляду на пред`явлення банком позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про те, що договір поруки припинився до заявлення банком у цій справі вимог до поручителя, є обґрунтованими.

У суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 в письмових запереченнях проти позову від 05 жовтня 2017 року просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зв`язку зі спливом позовної давності, а щодо поручителя - у зв`язку з припиненням поруки, а також зауважував на зміні строку повернення кредиту.

Даним доводам суд першої інстанції у рішенні від 14 грудня 2017 року оцінки не надав.

Відхиляючи ці доводи апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що кредитний договір є чинним до 2028 року, з огляду на що дійшов необґрунтованого висновку про те, що договір поруки також не є припиненим, не застосувавши норми щодо зміни строку виконання кредитного договору

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 8.1.2 кредитного договору в разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 8.1.1, на 120 календарних днів сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Відповідно до розрахунку позивача заборгованості за кредитним договором, заборгованість у позичальника виникла 24 лютого 2009 року.

Враховуючи зазначене, а також те, що ця заборгованість не була усунута впродовж строку, передбаченого у пункті 8.1.2 кредитного договору, строком повернення кредиту в повному обсязі є 30 червня 2009 року - останній день місяця, в якому відбулося порушення позичальником строку оплати на 120 календарних днів.

У листі від 12 серпня 2010 року № 2620719504 банку, направленому позичальнику, зазначається, що банк відповідно до статті 1050 ЦК України заявляє вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, процентів, комісії, штрафних санкцій і попереджає про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На час направлення зазначеного листа строк повернення кредиту в повному обсязі настав відповідно до умов кредитного договору, а саме, 30 червня 2009 року.

Відповідно до статей 525 526 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Після того, як згідно з умовами кредитного договору відбулася зміна терміну повернення кредиту, передбаченого кредитним договором, кредитний договір припиняє свою дію з дати, до якої має відбутися дострокове погашення кредиту позичальником. Після припинення дії кредитним договором у кредитора відсутні підстави для нарахування процентів і пені.

У статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, коли кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно з пунктом 11 договору поруки він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання кредиту за кредитним договору.

Умова договору поруки про те, що він дії до повного виконання кредиту за кредитним договору не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає статтям 251 252 ЦК України, згідно з якими настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно з пунктом 12 договору поруки він припиняється за цим договором після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Впродовж п`ятирічного строку дії договору поруки, що закінчився 30 червня 2014 року, банк не заявив вимог до поручителя. З вимогою до поручителя банк звернувся 25 жовтня 2016 року, тобто з пропуском встановленого у договорі поруки строку, що не було враховано судами попередніх інстанцій.

Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як поручителя за зобов`язаннями позичальника - ОСОБА_1 не відповідає фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги про те, що позовна вимога до позичальника заявлена банком з порушенням позовної давності, є необґрунтованими.

Апеляційний суд правильно відхилив доводи відповідачів про сплив позовної давності на тій підставі, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 29 серпня 2013 року, що перервало позовну давність, а з даним позовом банк звернувся 25 жовтня 2016 року без пропуску позовної давності, що дорівнює 5 рокам.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно до частини першої статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).

У серпні 2013 року банк заявив позов щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 09 серпня 2013 року складала 530 080,82 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2011 року позовну заяву задоволено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № MKL6GA00000037 від 25 листопада 2008 року в розмірі 530 080,82 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з пунктом 5.5. кредитного договору сторони домовилися про те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки за даним договором складає 5 років.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з позичальника заборгованості у межах позовної давності в частині вимог, позовна давність щодо яких переривалася.

Суди попередніх інстанцій, не застосувавши норми щодо зміни строку дії кредитного договору, а також у порушення норм процесуального права щодо меж розгляду справи, дійшли передчасних висновків щодо розміру загальної заборгованості позичальника за кредитним договором.

Так, позивач просив суд стягнути заборгованість лише щодо тіла кредиту в розмірі 22 103,71 доларів США. Проте суди попередніх інстанцій у мотивувальній частині оскаржуваних рішень зазначили як встановлену обставину наявність у позичальника заборгованості не лише щодо тіла кредиту, але й щодо відсотків у розмірі 23 971,67 доларів США, комісії - 6 457,78 доларів США, пені - 66 488, 05 доларів США.

Проте, відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, та частини першої статті 13 ЦПК України в редакції, чинній на апеляційного перегляду, суд розглядає справи в межах заявлених вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на припинення дії договору поруки, рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором і постанова апеляційного суду про залишення в силі рішення першої інстанції у цій частині підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги, заявленої до ОСОБА_2 .

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовну вимогу щодо стягнення тіла кредиту, вийшли за межі позовних вимог, зазначивши в оскаржуваних судових рішеннях про заборгованість позичальника за відсотками, комісією, пенею, в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають зміні.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до квитанції про сплату судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір, квитанції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги судовий збір сплачено відповідачем ОСОБА_1 . За подання касаційної скарги відповідачі звільнені від сплати судового збору ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року. Оскільки судові рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 залишені в силі, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 141, 400 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення.

Відмовити Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № MKL6GA00000037 від 25 липня 2008 року.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року змінити, виключивши з мотивувальної частини зазначення, що станом на 09 вересня 2016 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість по кредиту в розмірі 119 021,21 доларів США, з яких 23 971, 67 доларів США борг по відсотках; 6457, 78 доларів США - комісія; 66 488, 05 доларів США - пеня.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова С. О. Карпенко С. О. Стрільчук М.Ю. Тітов